Рудні поля на щитах

Типовим прикладом рудних полів на щитах є платинові родовища Трансваалю у Південній Африці, що пов’язані з Бушвельдським лополітом основних та ультраосновних порід. Структурно-геологічна позиція лополіту визначається крупним розривним порушенням, яке розвинуте у його основі та слугувало магмупідводячим каналом. Розташування платинового зруденіння повязане зі стратифікацією массиву у його нижній частині, що має потужність 15-20 м та представляє собою горизонт Меренського.

Рудні поля на активізованих щитах

Типовим прикладом є мідно-нікелеві рудні поля Печєнгського району на Кольському півострові, що приурочене до печенгської верствуватій світі. В її межах виділяється товщі порід, що містить філіти, туфи, туфіти, глинисті сланці, вапняки та іншу породи, які інтесивно зім’яті у складки та інтрудовані основними та ультраосновними масивами верхньопротерозойського віку. З цими масивами генетично пов’язане мідно-нукелеве зруденіння.

Нікель-вмісні масиви представлені згідним тілами, значна частина яких розташовується в центральній, вигнутій за простяганням частині туфогенно-осадовій товщі, яка ускладнена розривними порушеннями.

Структурно-геологічна позиція рудних полів Печенгського району визначається вигином печенгської світи. Крім того великого значення набувають сприятливі за фізико-механічними властивостями породи осадової товщі, яка пронизана масивами основних порід, та січні західні скиди.

Рудні поля на активізованих платформах

Прикладом структурно-геологічних позицій рудних полів суттєво магматичних родовищ на активізованих платформах є Норільське рудне поле, що знаходиться на Сибірській платформі. Позиція його визначається положенням диференційованих рудоносних габро-долеритів, що розташовані у положистій синклінальній складці. Магматичні розплави піднімалися по круто падаючим розривним порушенням, які простягаються паралельно вісі складки у північно-східному напрямку та розповсюджувалися по положистим міжформаційним зривам, утворюючи полого залягаючи тіла складної форми.

Пегматитові рудні поля

Вік пегматитів досить різний – від докембрійського до альпійського. У складчастих областях пегматити утворюють рудні пояси, які нерідко співпадають з рудними поясами, що несуть рідкометальне зруденіння, що супроводжується грейзенизацією вміщаючих порід. Відомі також великі пегматитові пояси, що облямовують межі давніх щитів або розвинуті на стиках архейських та протерозойських утворень. Часто пегматитові пояси розташовуються вздовж зон розвитку ксенолітів у гранітоїдах.

Пегматити, що проявлені в межах окремих полів, асоціюють та генетично пов’язані з конкретними інтрузивними масивами гранітоїдів. Але відомі і такі пегматитові пояси, що розвиваються вздовж контакту кристалічних сланців та гнейсів, в межах яких відсутні виходи гранітоїдів. Поля гранітних пегматитів залягають в різних породах, відомі вони також і в анартозитових масивах. Вочевидь, в таких випадках гранітоїди, з якими генетично пов’язані пегматити, ще не відслонені.

Всередині деяких поясів встановлюється серія рудних полів, що несуть велику кількість окремих пегматитових рудних тіл. Але серед них практичне значення представляють лише 3-5%.

Пегматити утворюються в умовах становлення гранітних масивів середніх глибин. Верхня межа формування пегматитів 4-5 км (рідко 2 км), максимальний вертикальний розмах не більше 1-1,5 км, тобто середня глибина формування 4-6 км. Слюдяні пегматити утворюються на більших глибинах. Найсприятливими вміщаючими породами для пегматитів є алюмосилікатні, хоча слюдяні пегматити часто спостерігаються у карбонатних породах.

Розподіл пегматитових полів в межах окремих пегматитових поясів визначається головними трьома факторами:

- морфологією та структурою покрівлі гранітного масиву;

- тектонічними особливостями рудоносних площ;

- наявністю сприятливих, у літологічному відношенні, горизонтів (особливо для слюдяних пегматитів).

Позиція пегматитових рудних полів у значному ступені визначається глибиною ерозійного зрізу. При цьому розрізняють три можливих варіанта.

1. При невеликій глибині ерозійного зрізу (не більше 1-2 км) пегматитові поля можуть бути локалізовані у вміщаючих породах покрівлі над прихованими на глибині куполами гранітоїдів. Розташовуючись у таких умовах, пегматити зазвичай витягуються у вигляді вузьких зон вздовж крупних розривних порушень.

2. При середній глибині ерозійного зрізу (4-6 км) пегматитові рудні поля розташовуються у зоні екзоконтакту гранітних масивів та виявляються значно більш широкими. Вони часто розвиваються на ділянках вміщаючих порід, що залягають між виходами окремих гранітних масивів. Вони нерідко просторово пов’язані з поодинокими інтрузивними масивами.

При більшій глибині ерозійного зрізу (більше 5-6 км) формуються широкі та розпливчасті рудні поля та пояси. Вони розташовуються вздовж контактів гранітних масивів з вміщаючими породами, а також у глибоких депресіях у покрівлі батолітів, у гібридних породах, у ксенолітах, у положистих контактах, у вигинах в плані гранітних масивів.

При будь якій глибині ерозійного зрізу пегматитові поля часто розашовуються у вигинах за простяганням порід покрівлі. Типовим прикладом приуроченості пегматитових полів до вигинів у плані антиклінальних складок є поля пегматитів Уралу, що пов’язані з інтрузивними масивами лужного складу.