113. Конгрес сша наприкінці XIX - початку XX ст. (16,17 поправки до Конституції).

Поправка XVI

Ввела федеральний податок на прибуток, надходження від якого цілком поступають до федерального бюджету.Конгрес має право накладати і стягувати податки з прибутків з будь-якого джерела, не розкладаючи їх між окремими штатами і незалежно від перепису чи підрахунку їх людності.

Подана до розгляду 12 липня 1909 року.

Ратифікована 3 лютого 1913 року.

Поправка XVII

Ввела в дію прямі вибори сенаторів до Сенату США, раніше вибори проводились легіслатурами штатів.У складі Сенату Сполучених Штатів має бути по два сенатори від кожного штату, обраних людністю останнього на шість років. Кожен сенатор має один голос. Виборці у кожному штаті повинні задовольняти вимогам, установленим для виборців у найчисленнішу палату законодавчих органів штату.

Коли постане вакансія у представництві якогось штату в Сенаті, орган виконавчої влади цього штату має видати наказ про вибори на цю вакантну посаду. Законодавчі органи штату можуть уповноважити орган виконавчої влади вчинити тимчасове призначення, доки вакансія не буде заміщена на загальних виборах відповідно до вказівок законодавчих органів.

Ця поправка не повинна тлумачитися так, щоб вплинути на обрання чи термін сенаторів, обраних перед набранням цією поправкою чинності як частини Конституції.

Подана до розгляду 13 травня 1912 року.

Ратифікована 8 квітня 1913 року.

114. Об’єднання Німеччини за “бісмарківським шляхом».

У 60-х pp. питання об'єднання Німеччини стало головним. Перехід до практичних кроків щодо його реалізації розпочався після призначення на посаду канцлера (голови уряду) Пруссії Oтто фон Бісмарка (1815-1898). «Залізний канцлер», як його називали, упевненою ходою попрямував до своєї головної мети —німецької єдності.

У 1862 р. Бісмарк став головою уряду Пруссії. Він очолив уряд саме тоді, коли між парламентом (ландтагом) і королем спалахнув гострий конфлікт через питання військової реформи, переозброєння та збільшення армії.

У виступі перед парламентарями він виклав програму своєї майбутньої зовнішньої та внутрішньої політики. «Не на лібералізм Пруссії дивиться Німеччина, а на її могутність. Не промовами, не постановами більшості вирішуються великі питання часу — це було помилкою 1848 p., — а залізом і кров'ю. Пруссії необхідно тримати свої сили напоготові, в очікуванні сприятливого моменту, що його декілька разів було втрачено», — сказав Бісмарк. Не рахуючись із парламентською опозицією та в обхід рішень парламенту, він провів реформу і збільшив армію вдвічі, оснастив її новими рушницями і швидкострільними гарматами.

115. Німецький союз 1815 р.

Німецький союз (нім. Deutscher Bund — дойче бунд) — союз німецьких держав у XIX столітті.

Історія

Союз був створений 8 червня 1815 року на Віденському конгресі як спадкоємець ліквідованої в 1806 році Священної Римської імперії. У 1815 році Німецький союз включав 41 державу, а з 1866 році (до часу розпуску) - 35 держав, що традиційно для Німеччини відрізняються винятковою строкатістю державних форм.

До спілки входили: одна імперія (Австрійська), п'ять королівств (Пруссія, Саксонія, Баварія , Ганновер, Вюртемберг), герцогства і князівства, а також чотири міста-республіки (Франкфурт, Гамбург, Бремен і Любек).

Як і в колишні часи, це німецьке об'єднання мало у своєму складі території, що знаходяться під іноземним суверенітетом - короля Англії (королівство Ганновер до 1837 року), короля Данії (герцогства Гольштейн і Саксен-Лауенбург до 1866 року), короля Голландії (велике герцогство Люксембург до 1866 року).

Безперечна військово-економічна перевага Австрії і Пруссії давала їм явний політичний пріоритет перед іншими членами союзу, хоча формально в ньому проголошувалася рівність усіх учасників. У той же час ряд земель Австрійської імперії (Угорщина, Словенія, Далмація, Істрія та інші) і Прусського королівства (Східна і Західна Пруссія, Познань) повністю виключалися із союзної юрисдикції. Ця обставина зайвий раз підтверджувало особливе становище в союзі Австрії і Пруссії. Королівство Пруссія і Австрія лише тими територіями входили в Німецький союз, які вже були частинами Священної римської імперії. Територія Німецького союзу в 1839 році становила близько 630 100 км² з населенням 29200 тисяч чоловік.

Після австро-прусської війни (17 червня - 26 липня 1866) Німецький союз 23 серпня в місті Аугсбург розпустився.

Організація союзу

Німецький союз був конфедеративним утворенням. Головним прагненням малих держав, що входили в союз, було збереження статусу-кво в Німеччині. Правлячим органом Німецького союзу був Союзний сейм. Він складався з уповноважених від 34 німецьких держав (включаючи Австрію) і 4 вільних міст і засідав у Франкфурті-на-Майні (нез.) 50°06′ пн. ш. 8°40′ сх. д. (G). У повному складі (69 голосів) засідання Союзної сейму проходили дуже рідко, в основному всі рішення приймалися у вузькому його складі (17 голосів). Головування в союзі належала Австрії, як найбільшому за територією і населенням державі Німецького союзу. Кожне з об'єднавшихся в союз держав мало суверенітет і власну систему управління. В одних зберігався абсолютизм, в інших функціонували подоби парламентів (ландтаги), і лише в семи були прийняті конституції, що обмежують владу монарха (Баварія, Баден, Вюртемберг, Гессен-Дармштадт, Нассау, Брауншвейг та Саксен-Веймар). Дворянство мало владу над селянством, панщину, «криваву десятину» (податок на забитий худоба), феодальний суд. Абсолютизм залишався практично незмінним.

Але капіталізм пробивав собі дорогу і в цих неблагоприятных умовах. В Вюртемберге, Гессене, Кобурге, було відмінено кріпосне право, барщина була витіснена більш производительным працею найманих батраків. Набувало розвитку промислове виробництво, особенно в Рейнской области (прус.). В 1834 году создан Германский таможенный союз.

Германский союз просуществовал до 1866 года и был ликвидирован после поражения Австрии в австро-прусской войне (к 1866 году в него входило 32 государства). Единственным его членом, сохранившим независимость и не потерпевшим ни одной смены режима, является, опять же, княжество Лихтенштейн.