
- •1. Предмет, метод та методологія науки «Історія держави і права зарубіжних країн»
- •2. Східна деспотічя (головні риси та особливості). Три головних відомства управління.
- •3. Загальна характеристика Законів царя Хаммурапі, їх структура.
- •4. Суспільний лад Стародавнього Вавилону за часів Хаммурапі.
- •5. Правове становище вільних людей за Законами царя Хаммурапі.
- •6. Правове становище селян за Законами царя Хаммурапі.
- •7. Правове становище рабів за Законами царя Хаммурапі.
- •9. Підвалини розлученння за Законами царя Хаммурапі.
- •10. Злочин та покарання за Законами царя Хаммурапі.
- •11. Ідея таліону, як кримінально-правова, за Законами царя Хаммурапі.
- •12. Символічний таліон за Законами царя Хаммурапі.
- •13. Причини формалізації права за Законами царя Хаммурапі.
- •14. Основні джерела для вивчення історії Стародавньої Індії.
- •15. Поділ всіх раніше рівноправних в Індії на групи(варни) у другій половині II тис. До н.Е. Характеристика дхарм для кожної варни.
- •16. Процес «перетворення» варн на касти у Стародавній Індії.
- •17. Державний лад Стародавньої Індії та становище індійських царів в імперії Маур’їв.
- •18. Сімейне право за Законами Ману в Стародавній Індії.
- •21. Період військової демократії в Афінах.
- •22. Реформи царя Тесея в Афінах.
- •23. Реформи Солона в Афінах. Плутарх про реформи Солона.
- •24. Реформи Клісфена в Афінах. Арістотель про реформи Клісвена.
- •25. Реформи Ефіальта в Афінах. Платон про реформи Ефіальта.
- •26. Публічні органи влади в Афінах.
- •28. Перша спроба кодифікації Афінського права (Закони Драконта).
- •29. Суспільний та державний лад Спарти.
- •30. Періодизація історії держави та права Стародавнього Риму.
- •31. Періодизація історії римського права.
- •32. Правове становище людини у Стародавньому Римі (три статуси).
- •33. Патриції та плебеї у Стародавньому Римі.
- •34. Перша сецесія у Стародавньому Римі та її наслідки згідно з розповіддю Тіта Лівія.
- •35. Римські магістратури.
- •36. Джерела римського права давнього періоду.
- •37. Право приватної власності за Законами XII таблиць.
- •38. Манципація – засіб придбання (відчуження) речей за Законами XII таблиць.
- •39. Нексум – договір позики у Римі за Законами XII таблиць.
- •40. Делікти за Законами XII таблиць.
- •41. Сільські сервітути за Законами XII таблиць.
- •43. Причини юридичної формалізації законів XII таблиць, Салічної правди та інших законів.
- •44. Джерела римського права в класичний період (преторське право та право народів).
- •45. Закон Петелія у Римі у порівняння з реформою Солона в Афінах.
- •46. Законодавство римських імператорів класичного періоду – важливе джерело права (едикти, рескрипти, декрети, мандати).
- •47. Діяльність юристів Риму у посткласичний період – важливе джерело розвитку римського права. Закон Феодосія II та Валентина III в 426 р. «Про цитування».
- •48. Джерела римського права посткласичного періоду (Інституції Юстиніана, Дигести, Кодекс).
- •49. Загальна характеристика та джерела права Візантії.
- •50. Кодифікація Юстиніана у Візантії.
- •51. Кодекс та інституції Юстиніана у Візантії.
- •52. Дигести – основна частина кодифікації Юстиніана у Візантії.
- •53. Епанагога у Візантії.
- •54. Роль Еклоги у Візантійських судах.
- •55. Родоський морський закон.
- •56. Законотворча діяльність візантійських імператорів Македонської династії (іконопочитателів) Василія I та Льва IV (Прохірон).
- •57. Реформи Карла Мартелла у Франкській державі.
- •58. Виникнення Салічної правди та її загальна характеристика.
- •60. Злочин проти особи за Салічною правдою (кровна помста).
- •61. Судовий процес у Франкській державі.
- •62. Ордалій.
- •63. Верденський договір 843 р.
- •64. Утворення станово-представницької монархії в Англії.
- •65. Асиза Генріха II 1181 р.
- •66. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р. В Англії та її основні положення.
- •67. Правове становище різних верств населення Англії за Великою хартією вольностей 1215 р.
- •68. Васально-сюзеренні відносини у Франції. (Медіатизація).
- •69. Сеньоріальна монархія у Франції. Реформи Людовика IX.
- •70. Три великих стани у Франції XIX-XV ст. Ст.
- •71. Генеральні штати у Франції.
- •72. Кутюми та їх кодифікація на півночі Франції.
- •73. Джерела феодального права на півдні Франції (рецепція римського права, міське право, канонічне право, королівське законодавство).
- •74. Партикуляризація феодального права у Франції.
- •75. Виникнення феодальної держави в Болгарії.
- •76. Закон судний людям.
- •77. Виникнення Сербської держави (задруга).
- •78. Законник Стефана Душана.
- •79. Джерела права феодального Китаю.
- •80. Особливості розвитку феодального суспільства та держави в Японії.
- •81. Виникнення Арабського халіфату.
- •82. Особливості становлення та розвитку мусульманського права. П'ять нормативних приписів шаріату.
- •83. Джерела мусульманського права. Коран, Сунна, Іджма, Фетва, Кияс, Фірмани.
- •84. Злочин та покарання за мусульманським правом.
- •85. Суспільний лад Англії напередодні буржуазної революції XVII ст.
- •86. Передумови буржуазної революції в Англії. «Петиція про право» 1628 р.
- •87. Соціальні передумови Англійської буржуазної революції.
- •88. Економічні передумови Англійської буржуазної революції.
- •89. Особливості Англійської буржуазної революції.
- •90. Пуританство як ідеологія буржуазної революції в Англії.
- •91. Утворення буржуазної держави в Англії. «Довгий» парламент.
- •92. Протекторат Кромвеля. «Знаряддя управління» 1653 р. В Англії.
- •93. Торі і Вігі в Англії. Прийняття Закону «Хабеас корпус акт» 1679 р.
- •94. Утворення політичних партій в Англії.
- •95. Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р. В Англії.
- •96. Особливості джерел права в Англії.
- •97. Сімейне та спадкове праов в Англії XVI-XVII ст . Ст. (Майорат).
- •98. «Фелонія» з кримінального права Англії.
- •99. Буржуазна революція 1789-1794 р. У Франції та її основні етапи.
- •100. Закон Ле-Шапельє (1791) у Франції.
- •101. Якобінська диктатура 1793 р. У Франції.
- •102. Якобінська Конституція 1793р. У Франції.
- •103. Державний заколот 1799 р. Наполеона Бонапарта. Консульство та імперія у Франції.
- •104. Розробка та прийняття Цивільного кодексу Франції 1804 р.
- •105. Фізичні особи у Кодексі Наполеона 1804 р. (правоздатність та дієздатність).
- •106. Шлюбно-сімейне та спадкове право у Кодексі Наполеона 1804 р.
- •107. Державний лад Паризької комуни.
- •108. Статті Конфедерації 1781 р. – перша конституція сша.
- •109. Конституція сша 1787 р.
- •110. Перші 10 поправок, внесені до Конституції сша (Білль про права).
- •111. Громадянсьа війна Півночі та Півдня сша. Другий цикл поправок до Констиуції (13,14, 15 поправки).
- •112. «Реконструкція півдня». Виникнення ку-клукс-клану в сша.
- •113. Конгрес сша наприкінці XIX - початку XX ст. (16,17 поправки до Конституції).
- •114. Об’єднання Німеччини за “бісмарківським шляхом».
- •115. Німецький союз 1815 р.
- •116. Конституція Прусії 1850 р.
- •117. Розробка та прийняття Німецького цивільного уложення 1900 р.
- •118. Акт про парламент 1911 р. В Англії.
- •119. Сутність та особливості «революції Мейдзі» 1867-1868 р.
- •Конституція Японії 1889 р.
- •Встановлення режиму фашистської диктатури в Німеччині.
- •Встановлення фашистської диктатури в Італії.
- •Франція за часів Другої світової війни. Режим Віши.
- •Право сша після Першої світової війни (3 цикл поправок до Конституції: 18, 19, 20, 21)
- •Закон Тафта – Хартлі 1947 р. В сша.
- •Закон Маккарена – Вуда (офіційна назва «Закон 1950 р. Про внутрішню безпеку») в сша.
- •«Новий курс» президента сша Рузвельта.
- •Конституція Франції 1946 р.
- •П’ята республіка у Франції.
105. Фізичні особи у Кодексі Наполеона 1804 р. (правоздатність та дієздатність).
Физ.лица. кодексе устанавливалось единое понятие французского гражданства и связанного с ним единства прав на основе полного равенства. В этом заключалось главное антифеодальное качество нового правопорядка.Равенство правоспособности не было абсолютным, оно было соответственно своему времени: правоспособность женщин была ограничена семейным правом и преимущественными возможностями мужчин быть участниками оборота. Гражданство в смысле пользования политическими правами отграничивалось от гражданства в частно-правовом смысле. правоспособность наделялся каждый, имевший или приобретший особое “свойство Француза”, которое сообщал конституционный закон. Гражданство можно было не только приобрести, но и утратить. Хотя, в отличие от принципов конституций 1791-1793 гг., ГК установил только частно-правовые (не политические) основания к утрате гражданства; не допускалась потеря гражданства через приговаривание к наказаниям. Однако, как бы в компенсацию, вводился институт гражданской смерти (ст. 17). Права иностранных граждан во Франции были отличны от французов. Они определялись конкретными соглашениями с той или другой страной, и были уже или шире в зависимости от прав, предоставленных французам в этой стране. От иностранного гражданина также требовалось обязательное поручительство француза в случае обращения в суд; это было еще одним важным ограничением, правоспособности иностранцев.Гражданская дееспособность наступала в 21 год. После этого ограничения дееспособности были возможны только в рамках брачно-семейных отношений или вследствие опеки. Предусматривалась и возможность полного лишения дееспособности, названная по традиции римского права интердиктом. Широкие полномочия в этой инициативе были предоставлены суду и родственникам, что вделало такую опеку институтом архаичным и даже реакционным в правовом смысле
106. Шлюбно-сімейне та спадкове право у Кодексі Наполеона 1804 р.
Сем.П по Наполеону.Самым важным новшеством в области брачно-семейного права было закрепление института только гражданского брака, заключавшегося государственными административными органами по правилам регистрации актов гражданского состояния. Брак был чисто светским, хотя потом не запрещалось проводить желаемые религиозные церемонии. Брачный возраст устанавливался в 18 лет для мужчины и в 15 лет для женщины. До достижения этого возраста браки могли заключаться только по особому разрешению главы государства. Однако до 25 лет мужчины и до 21 года женщины могли вступать в брак только при согласии родителей или семейного совета.ГК признавал право на развод. Развод допускался в случае супружеской измены в случае грубого обращения или взаимных оскорблений, в случае приговаривания одного из супругов к позорящему наказанию. Основанием для развода могло быть взаимное согласие супругов, проживших в браке от двух до двадцати лет.Центральное место в семейном праве занял весьма консервативный по своему смыслу институт главы. Жена и дети в семье обязаны были выказывать послушание мужу в обмен на его “покровительство”. Отец имел все права пользования имуществом не достигших совершеннолетия детей, на пользование имуществом жены или дохода с него. Власть отца семейства могла приобретать и административный характер. За непослушание члены семьи могли быть подвергнуты заточению в тюрьму или в исправительный дом. Жену, уличенную в супружеской измене, муж мог единственно по личному усмотрению поместить в тюрьму на несколько месяцев. В случае ограничения или полного лишения жены дееспособности муж всегда оставался опекуном.Некоторые вопросы (заключение брака, воспитание, наказание детей) требовали согласования с дедами и бабками. Они, например, в случае смерти мужа, оставившего беременную жену, назначали ей “попечителя чрева”, который участвовал в управлении имуществами.ГК подтвердил произведенную еще в период революции отмену феодальных принципов наследования. Наследниками умершего становились в определенной, указанной в законе последовательности дети и иные нисходящие, а также восходящие и боковые родственники до 12-й степени родства.Наследственные права внебрачных детей по Кодексу были значительно сужены по сравнению с правом эпохи революции. Такие дети могли наследовать лишь в том случае, если были признаны в законном порядке, причем только имущество отца и матери, но не иных родственников.Кодекс расширил свободу завещаний и дарений, которые нередко использовались для обхода законного порядка наследования. Однако французский законодатель занял в этом вопросе компромиссную позицию, не последовав примеру английского права, признавшего полную свободу завещания.Дарение или завещание не могло превышать половины имущества, если после смерти лица, совершавшего завещательное распоряжение, оставался один законный ребенок, 1/3 имущества - если оставалось двое, 1/4 - трое и более детей. При таком порядке наследования за законными детьми резервировалась большая часть имущества, которое делилось между ними поровну вне зависимости от возраста и пола. Таким образом, статьи ГК о наследовании способствовали дроблению семейных имуществ