28. Методика використання гри та цікавого матеріалу на уроках природознавства.

Навчальна діяльність повинна «виростати» з ігрової. Тому і на етапі шкільного навчання гра повинна займати певне місце.

В.А. Сухомлинський ратував за те, щоб чудовий світ природи, ігри,музики, казки, який оточував дитини до школи, не закрили перед ним дверима класу. Дитина тільки тоді щиро полюбить школу, клас, коли вчитель збереже для нього ті радощі, які він мав раніше. Одним з засобів збереження цієї радості є гра, яка не перестає впливати на розвиток дитини та в навчальному процесі школи. Використання ігор у навчальному процесі допомагає активізувати діяльність дитини, розвиває пізнавальну активність,спостережливість, увага, пам'ять, мислення, підтримує інтерес до що вивчається, розвиває творчу уяву, образне мислення, знімає стомлення у дітей, так як гра робить процес навчання цікавим для дитини.

У перші роки навчання молодші школярі особливо емоційно ставляться до вимог та правил школи. Отже, вже на початкових етапах шкільного життя необхідно створити таку ситуацію і такі умови,за яких дитині стане зрозуміло, що кількість і якість придбаних їм знань залежать від її власної активності. Зорієнтувати дитину в цьому напрямку краще всього в рамках рольової гри.

У цілому гра розглядається як: 1) особливуставлення особистості до навколишнього світу, 2) особлива діяльність дитини,яка змінюється і розгортається як його суб'єктивна діяльність, 3)соціально заданий дитині і засвоєний їм вид діяльності (або ставлення досвіту), 4) особливий зміст засвоєння, 5) діяльність, в ході якоївідбувається розвиток психіки дитини, 6) соціально-педагогічна формаорганізації дитячого життя і «дитячого суспільства».

Гра - це складне соціально-психологічне явище. Будучи провідноюдіяльністю дошкільного періоду, вона забезпечує суттєвіновоутворення в фізичної, психічної та особистісній сферах, дає ефектзагального психічного розвитку. У грі дитина вчиться керувати собою.

До початку молодшого шкільного віку ігрова діяльність не втрачаєсвоєї ролі, але зміст і спрямованість гри змінюється. У цей часвелике місце починають займати гри з правилами і дидактичними іграми. Уних дитина навчається підпорядковувати свою поведінку правилам, формуються йогорухи, увага, вміння зосередитися, тобто розвиваютьсяздібності, які особливо важливі для успішного навчання в школі.

Граючи, молодші школярі прагнуть брати на себе ролі, якізалучають їх у реальному житті, як правило, пов'язані з проявомсміливості, мужності і т.д.

29. Бесіда на уроках природознавства. Види бесід та методи їх проведення.

У молодших класах можна часто спостерігати, як на початку бесіди діти починають активно працювати. Вони прагнуть відповідати. На кожне з питань дається відповідь одним із учнів. Здається, всі захоплені роботою, але швидко частина дітей втрачає інтерес до неї. Вони «губляться» в процесі бесіди. Це відбувається з різних причин: не зрозуміли зміст наступного запитання, швидко не змогли дати відповідь на попереднє або усвідомити відповідь товариша тощо. Такі діти втратили взаємозв’язок між частинами бесіди. Основна причина такого стану полягає у тому, що вчитель не стежив за роботою усього класу, а задовольнився лише відповіддю одного учня.

Готуючись до бесіди будь-якого типу, вчитель складає її план, щоб забезпечити строгу послідовність розвитку теми, намічає основні запитання для учнів. Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі – створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності та веде до досягнення цілей.

Запитання повинні бути конкретними і короткими, щоб учень міг зрозуміти, про який об’єкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними. На уроках навіть досвідчених вчителів можна почути запитання такого типу: «Розкажіть, що ви знаєте про лисицю (або інший предмет або явище)?» невизначеність питання передбачає різні варіанти відповіді. Якщо вивчається тема « Тварини – живі організми» (3 клас) [16, с. 150], то під час формування поняття «хижі тварини» запитання для актуалізації необхідно формулювати таким чином: «Ви багато чули, читали про лисицю. Розкажіть, що є для неї кормом (тобто чим вона живиться)?» адже істотною ознакою хижих тварин є те, що вони живляться іншими тваринами.

Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних об’єктів або різних сторін одного предмета, явища, їх не сумісних ознак, властивостей. Наприклад, запитання: « Які рослини і тварини є у лісостеповій зоні України?», «Які властивості має торф, як його добуває і використовує людина?». Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про «все відразу». Вона переходить від одного об’єкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і пам’ять.

Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, але й словесна форма вираження. Не можна включати у запитання невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання кілька разів у різних формулюваннях. Пере формулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або здебільшого відповідають на запитання неправильно. Наприклад, на уроці за тезою «Степи» (4 клас) пропонується запитання: «Як пристосувалися рослини до життя у степу?» Діти відразу не можуть відповісти на нього. Вчитель організовує аналіз самого запитання:

- Про що говориться у запитанні? ( Про рослини)

- Де ростуть ці рослини? (У степах)

- Що потрібно розповісти про рослини, які ростуть у степах? (Як ці рослини пристосувались до життя у степах?)

- Що означає слово «пристосувалися»?

Крім у основних , у бесіді є додаткові запитання, які виконують функцію коригування відповіді, уточнення і доповнення. Вони не повинні бути підказуючими, а тим паче – невизначеними.

Часто на уроках природознавства після неповної відповіді вчитель ставить додаткові запитання: «А ще що ти можеш сказати? Що ти можеш доповнити? А ще? Ще…? І т. н.». Учень починає відповідати все, що знає, і навіть те, що не стосується конкретного питання. Вчитель запитує («Що ще…?») учнів до того часу, поки хтось із них не дасть правильну відповідь.

Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обов’язковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання відповіді.

Отже, для того, щоб бесіда дала очікуваний результат, до неї висуваються певні вимоги: вчитель повинен ретельно підготуватися, поділити матеріал на змістові частини; питання повинні бути короткі і точні, розвивати думку учня, розвивати його самого, кількість запитань – оптимальна. Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя формулювати і ставити запитання. Крім того, важливо, щоб учень давав відповідь повну, усвідомлену, точну, чітку, літературно правильно оформлену.

Бесіда – метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, – найпоширеніша в навчанні. її завдання полягає в тому, щоб, по-перше, за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених запитань актуалізувати відомі учням знання, по-друге, досягти засвоєння ними нових знань шляхом самостійних обмірковувань, узагальнень та інших розумових операцій.

Основні різновиди навчальної бесіди:

-вступна (як правило, проводиться перед початком навчальної роботи з метою з'ясувати розуміння учнями запланованих навчальних заходів і перевірити їхню готовність до певних навчально-пізнавальних дій);

-бесіда-повідомлення (базується на спостереженнях, певних документах тощо);

-бесіда-повторення (проводиться для закріплення навчального матеріалу);

-контрольна (використовується для перевірки засвоєних знань);

-репродуктивна (використовується для відтворення матеріалу, який було засвоєно раніше);

-катехізисна (спрямована на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам'яті);

-евристична (педагог за допомогою вміло поставлених запитань скеровує учнів на формування нових знань, висновків, правил, законів, логічних обгрунтувань на основі наявних знань і досвіду).