35. Метод як сукупність методичних прийомів.

Кожен метод навчання має складну структуру. Він може включати кілька методичних прийомів.

Методичний прийом — це елемент того чи іншого методу, який виражає, певну дію вчителя і учнів у процесі навчання. Відповідний методичний прийом спрямовує діяльність учнів на розв'язання якогось певного часткового дидактичного завдання.

Використання різних дидактичних прийомів забезпечує активізацію пізнавальної діяльності учнів, поглиблене засвоєння навчального матеріалу.

Всі прийоми, залежно від навчальної мети уроку, вчитель узгоджує з основними методами. Наприклад, застосовуючи метод бесіди, вчитель може використовувати для створення проблемної ситуації або як опору для розв'язування евристичних завдань навчальні таблиці, натуральні об'єкти та інші засоби. Під час розповіді вчитель може поступово зарисовувати схему об'єкта на дошці, що значно підвищує активізацію навчання.  метод навчання — це спосіб цілеспрямованої взаємопов'язаної діяльності учителя й учнів, яка включає управлінські дії учителя (планування, організація, стимулювання, контроль, коригування, аналіз і оцінювання результатів) та навчально-пізнавальні дії учнів (засвоєння і застосування компонентів змісту навчального предмета, самоуправління), що забезпечує освіту, розвиток і виховання особистості кожного школяра.

Реалізація можливостей кожного методу в здійсненні навчання, виховання й розвитку молодших школярів пов'язані насамперед з реалізацією об'єктивного змісту навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі оволодіння певним змістом навчального предмета та взаємодією вчителя, учня, колективу. метод — це система цілеспрямованих дій, направлених на об'єкт (матеріальний, матеріалізований або ідеальний) діяльності.

Слід відмітити, що в сучасній дидактиці виділяють кілька класифікацій методів. Найбільш важливими серед них вважаються: 1) класифікація за джерелами знань і взаємозв'язаної діяльності вчителя і учня (М. М.   Верзилін, Д. О. Лордкипанідзе); 2) за характером дидактичних завдань (Б. П. Єсипов, М. О. Данилов); 3) за рівнем пізнавальної самодіяльності учнів (М. М. Скаткін, І. Я. Лернер).

За джерелом знань всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій — показ, а в третій — практична робота.

Класифікація на словесні, наочні і практичні методи деякою мірою є штучною, тому що всі названі групи тісно пов'язані між собою і не завжди можна між ними установити чіткі межі. Так, при вивченні природознавства на одному уроці може бути використано кілька різних методів залежно від змісту його частин. Демонстрація змінюється бесідою і практичною роботою. Різні методи можуть поєднуватись так, що переважатиме якийсь один або кілька методів. Наприклад, бесіда чергується з невеликою розповіддю або поясненням, пояснення — з демонстрацією або з практичною роботою та ін. Але при поєднанні методів можливо виділити на уроці головний (провідний), а інші — допоміжні.

При класифікації методів навчання за рівнем пізнавальної діяльності учнів виділяють п'ять груп методів: 1) пояснювально-ілюстративний; 2) репродуктивний; 3) проблемне викладання навчального матеріалу; 4) частково-пошуковий, або евристичний; 5) дослідницький. Ця класифікація в основному враховує лише рівень пізнавальної діяльності учнів, без зосередження уваги на джерелах знань, що підтверджує її недостатню обґрунтованість.

За характером дидактичних завдань можна виділити: 1) актуалізація опорних знань і навиків; 2) засвоєння знань; 3) первинне використання знань; 4) оволодіння навиками у стандартних та нестандартних умовах; 5) контроль та корекція.

До методів самостійної роботи учнів входять спостереження, досліди, практичні роботи, роботи учнів з підручником, художньою і науково-популярною літературою.

Застосовуючи відповідні методи в процесі навчання, учитель одночасно привчає дітей до певних логічних операцій, формує в них науковий світогляд, розвиває здібності, волю, інтерес, допомагає виробленню свідомої мотивації навчання. Методи крім освітнього значення мають і виховне — ось чому під час вивчення предмета необхідно застосовувати різні методи, не надаючи переваги лише одному з них.

36. Технічні прийоми малювання крейдою визначаються в основному навчальними задачами і призначенням даного виду зображень на дошці, а також можливостями матеріалів, що є в наявності вчителя. Основна задача педагога — найбільше повно, дохідливо донести навчальний матеріал до слухачів. Це пред'являє до педагогічного малюнка ряд основних вимог.

Насамперед, малюнок на дошці повинен бути досить великого розміру, щоб усі сидячі в класі добре бачили його. Він повинен бути також гранично простим, ясним, лаконічним, тому що викладачу необхідно виділити головне в зображеному і звернути на нього увага учнів. Треба мати на увазі, що здебільшого малюнки на дошці робляться для того, щоб дати учням правильний напрямок для самостійного рішення задачі побудови об'ємних зображень. Тому довго малювати, затримуючи увагу дітей роботою на дошці, не слід.

Часто вчитель обмежується показом репродукцій, наочних посібників, методичних малюнків чи таблиць, де добре видно методику виконання завдання від початкового задуму до кінцевого завершення роботи. Однак досвід і експериментальні дослідження показали, що при постійному використанні таблиць педагогічний ефект їхнього застосування знижується, тому що учні швидко звикають до них, увага їх розсіюється, сприйняття трохи притупляється.

Виконання малюнка вчителем на очах у школярів завжди викликає жвавий інтерес

Отже, малюнок учителя на класній дошці сприяє вихованню самостійності, активності учнів, цілеспрямованості при виконанні зображень. Малюнок педагога на дошці, усне пояснення, що супроводжує хід роботи, питання до школярів і їхні відповіді допомагають встановити тісний контакт учителя з учнями. Такий метод роботи веде до більш повного і заглибленого засвоєння знань і умінь. Педагог при цьому має можливість виявити ступінь активності учнів і залучити до виконання завдань учнів, що відносяться дещо байдуже до занять.

37. На сьогоднішній день вивчення природознавства у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст цього предмета складає система взаємопов’язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя. Уроки природознавства покликані виховувати у школярів повагу до праці, людей праці, формувати в них певні трудові вміння і навички. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.  Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, яка була би більш особистісно-орієнтованою на всебічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання. Урок природознавства в початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: “Чому? ”, “Як?", “Звідки?". Вчитель разом з дітьми може розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами. Навчальні й виховні завдання в процесі навчання вирішуються комплексно. У єдності з навчанням здійснюється всебічне виховання; воно містить у собі формування у школярів наукового світогляду; науково-атеїстичне, патріотичне й інтернаціональне, екологічне й моральне, санітарно-гігієнічне, фізичне й трудове виховання.  Завдання, всебічного виховання: прищепити школярам навички культури праці й любові неї та продуктів людської праці, познайомити з різними професіями й на цій основі проводити профорієнтаційну роботу.  Одним із завдань виховання є формування наукового світогляду. У змісті курсу шкільного природознавства закладені великі можливості для його вирішення. Повідомляючи дітям елементарні відомості про неживу й живу природу, про працю людей, учитель показує, як взаємозалежні об'єкти природи, який вплив на природу робить трудова діяльність людини.  Безпосереднє спілкування із природою і її елементами на екскурсіях, під час практичних занять сприяє естетичному вихованню учнів.  У початкових класах необхідно в першу чергу звертати увагу дітей на красу форми, зовнішній вигляд рослини або тварини, особливості зафарблення, естетичні ознаки й на цій основі формувати в школярів конкретні знання й уявлення про явища природи.