9.2. Принцип природовідповідності

Принцип природовідповідності виховання вимагає врахування різнобічної і цілісної природи особистості та рідного їй краю. Він базується не ТІЛЬКИ на її фізичних, психічних, ПСИХОЛОГІЧНИХ, анатомічних, вікових особливостях, а й на

етнічних, регіональних, статевих, оскільки нехтування їх зна­ченням у процесі виховного ВПЛИВУ призводить до різних наслідків для ЦІЛІСНОГО розвитку. Слідуючи цьому принципові, педагог може впливати на «особистість вихованця з огляду на його життєвий досвід, рівень орієнтації у суспільному ЖИТТІ. Ще на зорі наукової педагогіки чітко вималювалася проблема вибору такої основи, на якій можна було б побудувати міцну споруду педагогічної науки. За аналогією з математикою це мала би бути аксіома, яка стала б пояснювальним началом, пояснювальним підґрунтям усіх педагогічних явищ, процесів, фактів. Таким підґрунтям було обрано принцип природовідповідності. Про природовідповідність у педагогіці, на мою думку, дуже гарно сказав А. Дістервег, На його думку , це має бути вищий головний принцип, який не може бути виведений і який не потребує доведення. Цей принцип має бути загальним. Тобто, з нього мають бути виведені всі інші положення, завдяки йому вони мають одержати своє обгрунтування. Усе те, що з ним узгоджується, має бути правильним, що не узгоджується — неправильним. Він має бути панівним уданій науці, йому мають підкорятися всі інші твердження. Він повинен бути єдиним, повинен бути одним. Бо в такому випадку вони були б у логічній залежності, тобто в логічному відношенні залежними, отже один з них був би первинним, основним. І навпаки, вважають, що будь-яке бажання, думка, спосіб дій мають чітке обгрунтування і виправдання, якщо про них можна сказати, Що вони абсолютно природні, співзвучні з природою, повністю їй відповідають. Як принцип такої оцінки пропонується природовідповідність або принцип природовідповідності. Уведення у педагогіку природовідповідності належить Я. Коменському. Однак, він виділив, підкреслив зовнішні ознаки природовідповідності, відповідності природі у формі природонаслідування, тобто наслідування зовнішнім природним формам. Істотний крок у розумінні природовідповідності зробив Й. Песталоцці, акцентуючи увагу на внутрішній природі людини, розуміючи природовідповідність як відповідність природі дитини. Людина може стати і повинна стати тим, до чого в неї є природні задатки. Якщо в живої істоти немає людських задатків, то з неї людини ніколи не вийде. Людина може стати людиною лише тому, що в неї від природи закладені задатки людини і тільки людини, якщо будуть створені умови для того щоб ці задатки могли розвиватися. Приклади з дітьми, які потрапили у вовчу зграю, а потім знову до людей — яскраве цьому підтвердження. Вимога принципу "Виховуй природовідповідно" означає, що цей принцип виходить безпосередньо із суті людини, він визнає цінність і абсолютну цілеспрямованість її природної організації і не вимагає нічого штучного. Принцип природовідповідності включає в себе дві вимоги: одна — "Уникай у вихованні протиприродного!", друга — "Дій природовідповідно!". Вчитель повинен відкрити цей закон розвитку для кожної дитини, пізнати природу і хід розвитку, індивідуальні закономірності розвитку і як вчитель, вихователь, діяти відповідно до цього закону. Закінчуючи розкриття даного питання, я ставлю акцент на такій думці. Вживаючи вираз "природовідповідність виховання",мається на увазі і виховання у вузькому значенні цього слова (як вироблення звичок, поглядів, світогляду, відношення, правил культури поведінки) так і навчання (як процес оволодівання знаннями, уміннями і навичками).

10. Зміст освіти

Зміст освіти. На методологічному рівні зміст освіти можна визна­чити як педагогічну модель соціального замовлення, яке звернено до школи. Соціальна сутність змісту освіти визначається тим, що саме вона служить головним засобом передачі соціального досвіду підростаючим поколінням. Сьогодні освіта виділилась у число пріоритетних галузей розвитку. Причина цього — абсолютно новий характер виробництва, всього життя і діяльності людей. Освіта — це спеціально організований процес засвоєння систематизованих знань, набуття умінь та навичок, розвитку інтелекту, здібностей, формування світогляду, а також резуль­тат процесу навчання і виховання. Освіта забезпечується шля­хом навчання в освітніх закладах, самоосвіти та суспільної і трудової діяльності.Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засво­єння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів ді­яльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і на­вичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід твор­чої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових си­туаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов­колишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замов­ленню суспільства (завданням всебічного розвитку люди­ни), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні мож­ливості процесу навчання (закономірності, принципи, ме­тоди, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції нав­чальних предметів, що вивчаються в школі.