50. Селянський повстанський рух 1918-21 рр.

Актуальність теми зумовлена необхідністю більш ґрунтовного дослідження теми на основі документальних джерел і потребою детальнішого висвітлення ряду аспектів проблеми, зокрема, слід чіткіше визначити характер і масштаби, форми пасивного опору селянства, дослідити економічне підґрунтя соціальних конфліктів, визначити соціальну природу найбільших повстань.

Сучасний етап розвитку суспільного життя України характеризується значним інтересом співвітчизників до її історії. Цей інтерес зумовлений тим, що кожна свідома людина намагається об'єктивніше зрозуміти минуле і за можливості, передбачити майбутнє. Звернення до минулого дає можливість визначити вірні орієнтири в житті та ефективні методи розв'язання назрілих проблем. . Пізнання минулого, які розкриття та осмислення “білих плям” в українській історії, відбувається одночасно з новим розумінням місця, ролі і завдань історичної науки в суспільстві, висвітлення їх актуальних проблем.

Однією з таких проблем, що викликає особливий інтерес як в науковому колі, так і в практичному значенні, є селянський повстанський у період 1918-1921 років.

Збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918–1921 роках під час Громадянської війни відбувалась під керівництвом Нестора Махна.

Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського. Столицею махновщини було село Гуляйполе (тепер місто, центр Гуляйпільського району Запорізької області) Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махно та інших селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму (суспільного або політичного стану при відсутності правителя).

Махновський рух не мав ні передреволюційної історії, ні мирного часу на витворення власного програмного забезпечення. Вже поставши значною військово-політичною силою, він повинен був усвідомити себе і своє призначення в історії. Анархо-комуністична доктрина, якої дотримувалися лідери руху, виявилася невідповідною умовам оточуючої дійсності, і важливим завданням руху стала потреба її реформування.

Перший серйозний бій загін махновців дав 30 вересня 1918 р. у селі Дібрівки (Велика Михайлівка). Сам партизанський загін діяв як мобільна ударна група. Іноді він виявлявся на межі знищення переважаючих за чисельністю силами противника, але в цілому дії Махно були відносно успішними і так само сприяли зростанню його авторитету серед селян. Страх перед Махно нейтралізував велику частину куркульства. Селяни і батраки, що озброїлися за рахунок поміщиків і кулаків, фактично контролювали положення там, де були відсутні австро-угорські частини.

Тактика ведення бойових дій повстанськими загонами на чолі з Нестором Махном у кожний період свого розвитку, мала свої характерні особливості, але в цілому мала свою особливість: маневр живою силою і маневр вогнем.

Махновська політична програма не змогла позбутися повністю елементів утопізму. Однак, без певного періоду перевірки теоретичних положень на практиці уникнути цього не зміг, здається, жоден політичний проект. Часу ж, що його історія відвела для апробації махновської програми, було недостатньо, аби запровадити в життя її базові положення, але це не доводить, що це взагалі було неможливо через якісь її структурні недоліки.