4. Трипільська культура: основні версії походження та загальна характеристика.

Найвідомішою культурою на території України є Трипільська культура, відкрита українським археологом (чехом за походженням) Вікентієм Хвойкою наприкінці ХІХ ст. біля с. Трипілля на Київщині.

Трипільська культура приховує багато суперечливих питань. Одним із яких є питання її етнічної приналежності:

-Хвойка вважав її місцевою українською, зокрема протослов’янською.

-чимало вчених бачать у трипільцях прибульців з інших країн (зв’зки з Іраном і навіть Китаєм)

-висловлюється думка про спорідненість Трипільської та Протошумерської культур

-Відомий український археолог В. Даниленко висловлює гіпотезу, що початок Трипільської культури покладали негроїди („натуфійці”), які переселилися на територію сучасної України після танення льодовика, приблизно в 9 ст. До н. Ери. Трипільська культура пережила ери піднесення, розквіту й занепаду.

У Іv — середині ІІІ тис. до н.е. трипільці розселилися в басейнах р. Дніпра, Дністра, Південного, Бугу, Пруту, а також на Волині, Поділлі й у Північному Причорномор’ї.

Основними заняттями трипільців були орне землеробство і скотарство, важливу роль у господарстві відігравали рибальство, мисливство, ремесла. Трипільці виготовляли керамічний посуд, прикрашений спіральним або меандровим орнаментом. У центрі релігійних вірувань був культ Великої матері. Досить вчені не можуть визначити, чи подолала Трипільська культура бар’єр цивілізації (є сумніви щодо наявності в трипільців писемності, трипільські поселення не були містами). Погляди вчених на соціальний устрій трипільців розділилися: деякі визначають його як жрецьку демократію, деякі як вождізм. Але, мабуть, тут краще вживати термін „середньомасштабне суспільство”. Кінець трипільської культури також сповнений загадок. На думку одних дослідників трипільці стали жертвою індоєвропейських завойовників, на думку інших трипільська культура зникла через екологічну проблему – юридизацію (посуху).

Актуалізація:

-Ментальний аспект (перша осіла землеробська культура на території України, яка вплинула на формування традиційної матеріальної культури й духовної культури українців)

-Історична спадщина

-Псевдо фемінізм (як у сучасній Україні за голосними фразами приховується принизливе становище жінок, так і в трипільців за „культом жінки”(Велика Мати, Жахлива Мати, велика кількість фігурок – зображень жінки)...

5.Давньогрецькі міста-держави у Північному Причорномор'ї.

Давні греки вважали Причорномор’я – окраїною Ойкумени („дому людей”), за їх уявленнями територію України населяли екзотичні народи. Саме тут влаштовували своїх античних героїв. У vІІ—v ст. до н.е. під час Великої грецької колонізації вихідці з Греції заснували на узбережжі Чорного та Азовського морів свої поселення, що стали містами-державами.

Релігія була політеїстичною. Були два етапи у розвитку релігії причорноморських міст. Перший (VI-I ст до н. е.) характеризується існуванням давньогрецького пантеону божеств, другий (I-IV ст. н. е.) - появою в релігії полісів культів негрецького походження, запровадження культу римських імператорів і формування монотеїстичної релігії - християнства. У кінці ІІІ ст. н. е. на Боспорі з'явилися перші ознаки християнства, а протягом перших десятиліть IV ст. н. е. тут сформувалася християнська громада на чолі з єпископом. У списках Нікейського собору 325 р. згадується ім'я боспорського єпископа Кадма.

Контактуючи з греками через торгівлю, місцеве населення знайомилося з античною культурою, здобутками грецького суспільства. Адже в грецьких містах-колоніях, як і в самій Греції, також поширювалась писемність, розвивались науки: історія, філософія, література.

Умовно історію розвитку грецьких колоній можна поділити на два великих періоди й кілька етапів. Перший період тривав від другої половини vII ст. до н.е. і приблизно до I ст. до н.е. Він характеризувався тісними культурними та економічними зв’язками як із материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. В матеріальному і духовному житті колоністів переважали еллінські традиції, тому цей період називають еллінським або грецьким. Грецькі поліси за формою політичного устрою були рабовласницькими демократичними або аристократичними республіками. Проте існувала монархічна

форма правління. У 480 р. до н.е. на території Керченського і Таманського півостровів виникло Боспорське царство із центром у Пантикапеї, яке об’єднало близько 20 грецьких міст. Другий великий період історії античних держав Північного Причорномор’я тривав із середини І ст. до н.е. до 70-х років Іv ст. н.е. і називається римським.

Найбільшими колоніями на території Північного Причорномор’я були Ольвія (на правому березіБуго-Дніпровського лиману, біля сучасного села Парутине Миколаївської області); Херсонес( в околицях сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на Керченському півострові, на місці нинішньої Керчі), Тіра (біля гирла річки Тірас (Дністер), на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Керкінтида (на березі Каламітської затоки, на місці сучасної Євпаторії).

З початку III ст. н. е. через кризу рабовласницького ладу почався занепад античних міст, а навала гунів (IV ст.) призвела до їхньої загибелі.

Актуалізація:

Євген Маланюк в одному зі своїх творів напівжартома звертається до України: «Елладо Скітськая, Елладо степова, сарматських Афродіт, кирпатих Аполонів. Не потрібно забувати і „пророцтво” німецького філософа XVIII століття Йогана Гердера, який вважав, що Україна може отримати блискуче майбутнє «Нової Еллади». Саме в елліністичній культурній спадщині, можемо ми знайти причину „бездержавності” українського народу. „Споглядально пасивний „характер””, потяг до демократій з ухилом в крикливу анархію, нелюбов до сильних політичних об’єднань. Українці, разом з іншими європейськими народами, без сумніву, можуть вважатися повноправними спадкоємцями античності.