17​. Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

Актуальність:

міжнародний аспект полягає у вивченні впливу як ВКЛ на УКР, так і навпаки, оскільки ВКЛ запроваджувало у всій державі руські закони, традиці, віру тощо.

Усередині 14 ст. після розпаду Г.В.кн. його землі відійшли до Польських та Литовських володінь. До Литви відійшли такі землі: Волинь, Київщина, Чернігово – Сіверщина, Сх. Поділля, де утворилися удільні князівства на чолі з представником династії Гедиміновичів. Велике Кн. Литовське (ВКЛ) становило, його 90% це землі колишньої Київ.Русі, уло слабко централізованию державою, в якому укр. землі довго зберігали автономію. Судочинство держави ґрунтувалось на «Руській правді», «руська мова» - державна, праволав’я. У 60—90-х рр. ХІv ст. удільний князь Володимир Ольгердович сприяв відновленню політичного життя в Київському князівстві.

У 1385 р. Польське королівство й Велике князівство Литовське уклали державно-політичний союз — Кревську унію, яка передбачала приєднання Литви до Польщі, прийняття литовцями католицизму; привела до фактичної ліквідації Литви як держави, однак значно укріпила позиції Польщі й Литви в боротьбі з Тевтонським орденом. Великий литовський князь Вітовт (1392—1430 рр.) намагався зберегти окремішність Великого князівства Литовського від Польщі. У 1413 р. Польща й Литва уклали Городельську унію, за якою визнавалася політична самостійність Великого князівства Литовського, хоча зверхність Польщі над ним зберігалася. Здійснюючи політику централізації, Вітовт ліквідував удільні князівства на українських землях (Волинське, Київське та ін.), усунув від влади князів і призначив своїх намісників. Великий литовський князь Свидригайло Ольгердович (1430—1432 р р.) прагнув відновити незалежність Литовсько-Руської держави. У 1430—1431 рр. він підняв повстання проти Польщі, під час якого утворилося Велике князівство Руське. Унаслідок поразки війська Свидригайла в битві під м. Вількомиром (1435 р.) воно фактично припинило існування.

Польський король Казимир, побоюючись нового повстання, тимчасово відновив Київське та Волинське удільні князівства. Однак після смерті Свидригайла він остаточно ліквідував удільні князівства і перетворив на воєводства Волинське (1452 р.) і Київське (1471 р.), що означало ліквідацію залишків автономії українських земель.

Отже, на початку становлення укр. земель в складі ВКЛ вони мали самостійність, укр. мала сприятливе становище для свого розвитку, збережено закони, мову, традиції, віру. Можна сказати, литовці проводили політики «не рушити старого, не запроваджувати нового».

18.​ Українські землі у складі Речі Посполитої: провідні тенденції.

Актуальність:

міжнародний аспект: полягає у вивченні та зіставленні тогочасних польщо-українських стосунків та сучасних стосунків, зокрема співпраці, України та Польщі, як європейської країни.

культурний аспект полягає в тому, що українська культура містить в собі численний польський елемент у різних його проявах, в літературі, архітектурі, містобудуванні тощо.

ментальний аспект полягає у тому, що польське панування на західних землях та московське – на східних призвело до суспільного й національного розколу серед населення, який зберігся й до наших часів. Можна сказати, що західна частина укр. має бульш європеїзовані погляди, аніж схід країни.

релігійний аспект полягає в тому, що під час Берестейської унії було створено греко-католицьку церкву, яка збереглася й понині та є не менш необхідною, ніж інші напрями зараз.

Усередині ХvІ ст. український народ не мав власної державності. Більша частина українських зе-

мель перебувала під владою Великого князівства Литовського (Волинь, Київщина, Східне Поділля) та Польського королівства (Галичина, Холмщина, Західне Поділля).

Зближення Литви та Польщі зумовили зовнішньополітичні обставини:

1569 р. ухвала про Люблінську унію (союз) між Польщею та Литвою, яка передбачала об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського в єдину державу — Річ Посполиту, очолювану виборним королем і спільним сеймом. У державі встановлювалися єдиний державний устрій та грошова система, проводилася спільна зовнішня політика. Литовська, польська та українська шляхта зрівнювалася в правах і отримувала право на володіння маєтками по всій території України. Однак Польща й Литва зберігали окреме законодавство, суд, військо й фінанси. Люблінська унія мала суперечливі наслідки для України. Від Литви до Польщі перейшли землі Волині, Київщини та Східного Поділля. На українських землях у складі Речі Посполитої стало шість воєводств: Руське (центр — Львів), Белзьке (Белз), Волинське (Луцьк), Подільське (Кам’янець), Брацлавське (Брацлав) і Київське (Київ).

Об’єднання більшості українських земель у межах однієї держави сприяло політичному й куль-

турному згуртуванню українського народу. Але водночас унія призвела до остаточного закріпачення селян (Третій Литовський статут 1588 р.), полонізації української шляхти й посилення впливу католицької церкви. Після укладення Люблінської унії український народ був змушений боротися за збереження своєї мови, культури та православної віри. Хоча люблінська унія сприяла розвиткові економічних і культурних зв’язків України з європейськими державами. Стрімко росли міста, розцвіла зовнішня торгівля. З України і польщі в західні країни везли хліб, худобу, сало, мед, шкіру. Не лише городяни, але й магнати-землевласники займалися торгівлею.

Люблінська унія була спрямована на згортання національного життя на укр землях, посилення утисків на місцеве населення. За люблінською унією: шляхта поширення католицької віри, закріпачення, нищівне використання природних ресурсів. Право на землю польської шляхти, відмежування він народу власне укр. шляхти, прийняття деякими містами магдебурзького права, політика витіснення укр. мови, культури, православної віри.

Прийняття Берестейської унії 1596р спричинило утворення греко – католицької церкви, яка загострила національні та релігійні протиріччя в країні, почався масовий наступ на православців. Все це призвело до розколу укр. суспільства та численних козацько – селянських повстань.