15 Соціально-економічні наслідки безробіття. Закон Оукена.

Безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використовувати свою робочу силу.

1.Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

2.Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3.Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4.Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5.Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Непрямий (обернений) зв’язок між відхиленням безробіття від природного рівня і відхиленням реального ВНП від природного був визначений Артуром Оукеном. Безробіття пов’язане з економічними втратами, які характеризує закон Оукена: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП дорівнюють 2,5%.

16. Безробіття в сучасній економіці України. Державне регулювання зайнятості.

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації під­приємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різ­них галузей народного господарства близько 200-273 тис. чоло­вік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчу­ванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на: 1.забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці. 2.сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва. 3.добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця. 4.гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць; 5.дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення; 6.підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які поребують соціального захисту; 7.забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць; 8.певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і професії, гарантії одержання доходів.

.Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать: 1.створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо; 2.профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів; 3.організація громадських робіт; 4.посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; 5.розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.