11. Види економічних циклів. Середні цикли у розвитку економіки.

Під економічним (діловим) циклом розуміють періодичні коливання реального ВВП навколо його природного значення.

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років.За тривалістю економічні цикли поділяють на:

1.короткі або малі – коливання тривалістю в 3-4 роки. Вони пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою цих циклів є «життєвий цикл» товару. Економічною умовою циклів є внутрішньогалузева конкуренція, а методи регулювання – маркетинг та стратегічне планування, які зосереджені безпосередньо на підприємстві.

2.середні – коливання ділової активності в період 7-11 р. Матеріальною основою періодичності даних циклів є необхідність оновлення основного капіталу. Економічна умова – міжгалузева конкуренція, методи регулювання – централізовані державні методи.

3.великі або довгі хвилі – періодичність 40-60 років. Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу). Важливою ознакою даних циклів є інтернаціоналізація (розповсюдження в світовій економіці. Методи регулювання – розвиток міжнародного співробітництва і кооперації праці. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.

Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

12. Антицклічні заходи держави

Антициклічне регулювання полягає в системі способів і методів впливу на господарську діяльність, направлених на пом'якшення циклічних коливань. При цьому зусилля держави мають протилежний напрям для економічної ситуації, яка складається на кожній фазі економічного циклу.

Розрізняють 2 варіанта політики стабілізації: 1.експансія і стримання.

Основні заходи політики експансії: 1.зниження облікової ставки. 2.купівля цінних паперів на відкритому ринку. 3.зниження норми обов'язкових банківських резервів. 4.додаткові витрати державного бюджету. 5.зменшення податкових ставок. 6.зростання заробітної плати. 7.прискорення виконання інвестиційних програм.

Існують 2 підходи до анти циклічного регулювання. Прибічники кейнсіанства орієнтуються на сукупний попит. Більшу увагу вони приділяють регулюючій ролі держави з її фінансово-бюджетними інструментами, які використовуються або для скорочення чи збільшення витрат, або для маніпулювання податковими ставками, стиснення чи розширення системи податкових пільг. При цьому грошово-кредитна політика виконує допоміжну роль. Прибічники класичного або консервативного напряму концентрують свою увагу на пропозиції, тобто забезпечують використання ресурсів і створюють умови для ефективного виробництва, відмовляючи у підтримці низькоефективним виробництвам і секторам економіки та допомагаючи свободі дії ринкових сил.

Сучасні країни з ринковою економікою схильні до поєднання кейнсіанського і класичного підходу до антициклічного регулювання.