42. Фіскальна політика і державний бюджет.

В плив фіскальної політики на ек-ку здійснюється через держ бюджет. Між фіскальною політикою і держ бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з ін — фіскальна політика впливає на стан держ бюджету. Роль держ бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між держ заходами і витратами (видатками).

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння вир-ва ефективною слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати держ закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Припустимо, що навпаки, в ек-ці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним По. За цих умов ефективною слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати держ закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюдж дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Існує три концепції регулювання державного бюджету.

1) збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що держ витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

2) збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах ек-ного циклу. Під час падіння вир-ва держава, щоб стимулювати ек-ку, дискреційне зменшує чисті податки і збільшує держ закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати ек-ку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує держ закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

3) в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів.

Згідно з концепцією функц-х фінансів бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а держ бюджет — це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіц. бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації ек-ки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого — вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. 2. Зовнішні позички. 3. Грошово-кредитна емісія.

43. Попит на грошовому ринку.

Попит на гроші – це потреба у певній кількості грошового активу на даний момент часу. Попит на гроші визначається їх функціями. Попит на гроші формується у двох різновидностях: 1.попит на гроші як засіб обігу (транзакційний попит); 2.попит на гроші як засіб заощадження (попит на гроші як актив).

Транзакційний попит на гроші – це потреба у певній кількості грошей для обслуговування угод купівлі-продажу. Величина цього попиту визначається вартістю усіх угод (P∙Y) та швидкістю обігу грошей (V). Транзакційний попит на гроші M^dt=P*Y/V

Попит на гроші для транзакцій визначається цінами товарів та їх кількістю й не залежить від ціни грошей (процентної ставки). Тому графічно транзакційний попит можна зобразити вертикальною прямою.

Попит на гроші як актив – це потреба у грошах як різновидності майна у яке можна вкладати і нагромаджувати свої доходи. Формуючи попит на гроші як актив, економічні суб’єкти керуються двома мотивами: страховим і спекулятивним.

Попит на гроші як актив залежить від процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим вища альтернативна вартість зберігання грошей, тим більше можливого доходу втрачають суб’єкти здійснюючи нагромадження у грошовій формі. Тому зростання процентної ставки зменшує попит на гроші M^d=L(r), де L­ – коефіцієнт, який характеризує залежність між процентною ставкою і попитом на гроші; r – процентна ставка.

С укупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти для здійснення транзакцій та нагромадження активів M^d =M^dt+M^da

Чинники попиту на гроші: 1.процентна ставка (збільшення процентної ставки зменшує попит на гроші і навпаки).

2.номінальний національний дохід. (збільшення номінального національного доходу збільшує попит на гроші і навпаки).