Теорія літератури

чуття. Для романтиків характерне неприй­няття існуючої дійсності, поривання у світ мрії і фантазії, висунення на перший план виключних героїв і сюжетів, домінування у творах суб'єктивно-оцінних елементів. Основою для побудови образу у них стає не предмет, а суб'єкт, не реальна дійсність, а особистість автора. Романтизм відкрив важливу закономірність художньої творчості, котра залишилася поза увагою попе­редників. Разом з тим він не піднявся до розуміння того, що література являє собою єдність зображуваного (об'єкт) і вираже­ного (суб'єкт). Важливий внесок романти­ків у теорію і практику літератури — ідея народності, яка стала одним із провідних принципів естетики реалізму.

Першими теоретиками романтизму були німецькі письменники брати Шлегелі, в Росії — український письменник, критик і журналіст Орест Сомов, який в 1817 р. за­кінчив Харківський університет і переїхав до Петербурга. В журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» 1823 р. він опублікував цикл статей «Про романтичну поезію», де вперше зробив спробу визначи­ти головні риси нового напряму. Романтизм в українській літературі представлений творчістю Т. Шевченка, Харківською шко­лою поетів-романтиків та ін.

Спроби визначити типологію російського і українського романтизму за ідейно-полі­тичними ознаками — революційний і реак­ційний, активний і пасивний тощо — вия­вилися непродуктивними.

РЕАЛІЗМ (від лат. realis — речовий, матеріальний) — художній метод і напрям, що утвердився в літературі у другій чвер­ті XIX ст. і відзначається якісно новими принципами відображення дійсності. Фор­мування реалізму відбувалося на тлі ус­піхів філософії, політичної економії, приро­дознавства, психології, естетики та інших наук, які значно розширили уявлення про закономірності розвитку природи і суспільс­тва. Завдяки реалізму література збагатила свої пізнавальні можливості, заглибилася в дослідження життя, сутності людини і со­ціальних відносин. Термін побутував у се­редні віки в філософії. В 50-ті роки XIX ст. він був переосмислений і застосований до літератури французькими письменниками

Ж. Шанфлері та Л. Дюранті. Останній ви­давав журнал під назвою «Реалізм».

Правда життя — головний принцип ре­алізму: об'єктом зображення стало людське життя в усіх його проявах. Якщо представ­ники класицизму і романтизму обмежували­ся зображенням тільки ідеального, то пись­мен­ники-реалісти стали показувати справж­нє життя. Докорінно змінився герой літе­ратурного твору: місце виняткової особис­тості посіла звичайна людина — чиновник, купець, дворянин, селянин — представники всіх прошарків суспільства.

Вкрай важливим було відкриття дуаліс­тичної природи людини — соціальної і біо­логічної: характери героїв стали розвивати­ся не по волі автора, а відповідно до їх со­ціально-психологічної сутності. Утвердився як закон реалізму принцип саморозвитку характерів. Глибшого розуміння набув при­нцип історизму: віднині людина постає не тільки представником певного соціального середовища, але й суб'єктом історії, учасни­ком історичного потоку. Усе це надало кар­тинам життя і образам героїв широкомасш­табного узагальнення й типовості.

У різних національних літературах ре­алізм має свої особливості. Для української і російської літератур XIX ст. є характерним критичний пафос у відтворенні соціальної дійсності, через що їх реалізм часто нази­вають критичним реалізмом. За радянських часів офіційна наука запровадила штучний термін соціалістичний реалізм.

Певні реалістичні тенденції були влас­тиві літературі і попередніх епох. Тому тер­мін реалізм застосовується для атрибуції методів античної, середньовічної та інших літератур — міфологічний реалізм, реалізм епохи Відродження, просвітительський ре­алізм тощо.

МОДЕРНІЗМ (від фр. moderně — сучас­ний) — термін, що виник на початку XX ст. і визначав новітні на той час течії в літе­ратурі та мистецтві, які протиставляли себе традиції і шукали нових засобів художньо­го відтворення дійсності. Модернізм не мав єдиних філо­софсько-естетичних засад і був пред­став­лений рядом відносно самостійних течій і угру­пувань: експресіонізм, футу­ризм, кубізм, акмеїзм, імажинізм, сюрре­алізм та ін. Однак, попри ідейно-художні

106