Теорія літератури

юності»), Д. Павличко («Сонети подільської осені») та ін.

Сонети пишуться п'ятистопним ямбом.

ВЕРЛІБР (від фр. verš libře — вільний вірш) — різновид вірша, в якому немає внутрішньої симетричності рядків (повто­рення стоп, як у силабо-тонічному вірші, чи складів, як у силабічному). Римоутворювальними елементами в ньому є змістові частини речення — слово чи група слів. Існують два види вільного вірша: метричний верлібр, або дольник, і дисметричний вер­лібр, або фразовик (акцентний вірш).

Перший — силабо-тонічний з частково зруйнованими стопами.

Вільно | ритмова|на мово, | Найкраще | з земних | чудес, Що слово | складаєш | до слова,— | Ти не | дарунок | небес!

(Д. Загул)

Розмір вірша — амфібрахій, але деякі стопи неповні.

Другий — тонічний вірш з різною кіль­кістю ритмічних наголосів у рядках.

Земле, | чую | тебе!

Ростеш | дубами | на косогорах

І мною | ростеш...

Ось моє | серце!

Пахнеш | цілющим | хлібом

І джерелом | з долини...

Вода | прозора!

(М. Сингаівський)

Верлібр з'явився в європейській поезії наприкінці XIX ст.

Роди і види літератури

ЕПОС (від гр. epos — слово, мова, роз­повідь) — один із трьох основних родів лі­тератури, поряд із лірикою та драмою. Епос передбачає зображення зовнішніх щодо ав­тора явищ життя. Автор виступає в ролі стороннього спостерігача, що дозволяє йому широко змальовувати дійсність у часі й про­сторі, глибоко розкривати внутрішній світ персонажів. Основні епічні жанри сучасної літератури — оповідання, повість, роман, новела, нарис. До епосу належать також фольклорні жанри — казка, легенда, били­на, історична пісня тощо.

НОВЕЛА (від іт. novella — новина) — невеликий розповідний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням. Як жанр уперше з'явилася в італійській лі­тературі XIV—XV ст. у творчості Дж. Боккаччо, Ф. Саккетті та ін. Великого поширен­ня набула у XIX—XX ст. в європейській та американській літературі. Відомі новелісти в українській літературі — М. Коцюбинсь­кий, В. Стефаник, А. Тесленко, Ю. Яновський та ін.

ОПОВІДАННЯ — невеликий розповідний твір, в якому зображується життя персона­жа за короткий проміжок часу. Жанр опові­дання — один з найпоширеніших у літера­турі. Він потребує особливої майстерності письменника, вміння лаконічно і художньо яскраво відтворити характер людини і со­ціальні явища.

ЕСЕ (від фр. essai — спроба, нарис, на­черк) — невеликий прозовий художній твір, літературно-критична стаття, стат­тя філософського або публіцистичного ха­рактеру, що відзначаються підкресленою суб'єктивністю авторської думки, новизною тлумачення поставлених питань, образністю та афористичністю висловлювання. Жанр есе з'явився ще за античних часів, набув по­ширення у творчості філософів і письменни­ків XVI—XVIII ст. (М. Монтень, Ф. Бекон, Д. Дідро, Дж. Локк та ін.), а надто в добу романтизму, який висунув на перший план особистість автора. У XX ст. до цього жанру зверталися видатні прозаїки, поети і філосо­фи в ідейній боротьбі з метою популяризації здобутків науки тощо. В українській літера­турі есе зустрічається в доробку В. Винни­ченка, Є. Маланюка, Ю. Липи, Ю. Шереха та ін. Порівняно недавно з'явилися змішані жанри романа-есе та повісті-есе.

ПОВІСТЬ — епічний розповідний твір, в якому картину життя змальовано повні­ше, ніж в оповіданні, але не так широко, як у романі. Повість, звичайно, має один сюжет, але більш розгорнутий, «ніж в опові­данні. Крім головного героя у ній діє ряд другорядних персонажів. Жанр повісті дуже поширений в українській літературі: «Ми­кола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Fáta morgana» M. Коцюбинського, «Борислав сміється» І. Франка, «Краса і сила» В. Винниченка та ін.

100