Теорія літератури

вам. Характерні ознаки силабічного вірша: 1) ритм у рядках утворюється повторенням складів (переважно 11—13); 2) парне ри­мування; 3) жіноча рима (вплив польської мови, де слова завжди мають наголос на другому складі від кінця); 4) цезура в сере­дині рядка.

Ласкав єсть Бог в небі, || усим тим керуєт,

Чей ся надо мною || хоча й раз змилуєт.

(О. Падальський)

Силабічним віршем писали відомі ук­раїнські поети Л. Баранович, С. Яворський, Ф. Про­копович, І. Некрашевич, Г. Кониський, Г. Сковорода та ін. Під впливом народної поезії цей вірш поступово руйну­вався, набуваючи ознак силабо-тоніки. Ре­форму силабічного вірша в Росії здійснили В. Тредіаковський та М. Ломоносов у пер­шій половині XVIII ст.

ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. tonos — наголос) — система віршування, у якій ритмоутворюючим елементом є тонічний наголос. Характерна для тих мов, де на­голошені голосні якісно відрізняються від ненаголошених і можуть стояти в слові на будь-якому місці (українська, російська, німецька та ін.). У первинній своїй формі тонічний вірш представлений у народній поезії. Поступово він проникає у літера­турну поезію, набувши нових рис і різно­видів (акцентний вірш, тактовик, драбин­ка тощо). Характерні особливості сучасного тонічного вірша:

1. Ритм у рядках утворюється повторенням не складів або стоп, а мовних одиниць (слово чи. кілька слів), які несуть тонічний наголос. Тонічний наголос — це виділення силою голосу певних слів відповідно до їх смислового значення та ритмомелодики вірша.

2. Рими виконують допоміжну, ритмоутво­рю­вальну функцію.

3. Великого ритмічного і смислового значення набувають паузи.

СИЛАБО-ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. syllabe — склад, tonos — наголос) — система віршування, характерна для мов, в яких слова мають чіткі граматичні наго­лоси (українська, російська, німецька, ан­глійська та ін.). Ритм у рядку утворюєть­ся повторенням стоп з однаковою кількіс-

т

(

/

/

(

/

(

(

(

/

(

(

(

/

ю наголошених і ненаголошених складів. Стопи бувають дво- та трискладові. Назви їх запозичено з ан­­тичного віршування: хорей ( ), ямб ), дактиль ( ), амфібрахій ( ), анапест ( ). Най­поширеніша стопа — ямб. Силабо-тонічні вірші в українській поезії зустрічаються у творчості І. Некрашевича, Г. Сковороди та інших поетів XVIII ст., але повний пе­рехід на силабо-тоніку здійснив І. Котля­ревський. Його «Енеїда» написана чотирис­топним ямбом. Широкі можливості нової системи використали і надали їй великої виразності поети XIX—XX ст. Т. Шевчен­ко, Леся Українка, І. Франко, П. Тичина, Μ. Рильський та ін.

СТОПА (від гр. pes — нога, ступня) — ритмічна одиниця вірша, яка складається з рівної кількості довгих і коротких голо­сних — в античному віршуванні, з наголо­шених і ненаголошених складів — у силабо-тонічному віршуванні. Назва походить від давньої традиції відбивати ногою (стопою) такт вірша.

Я

(

/

(

—

МБ (від гр. jambike — назва музичного інструмента) — в античному вірші — двос­кладова стопа, що має короткий і довгий голосні звуки ( ), в силабо-тонічному вір­шуванні — двоскладова стопа з наголосом на другому складі ( ).

Двостопний ямб:

Хвалив|ся кіт, Що він убрід Дніпро перебреде. Та як пішов — І не прийшов, Нема кота ніде.

(П. Воронько)

Тристопний ямб:

Із тре|петно|ї ти|ші, Немов у синім сні — чотири Ярославни в соборі на стіні.

(О. Левада)

Чотиристопний ямб:

Співець | вели|кий, син |наро|да, Він і в неволі не мовчав, А вколо лютилась негода, І ворон сторожем літав.

(X. Алчевська)

97