Сучасний літературний процес

літгурту «Червона фіра» на чолі із С. Жа­даном. Його вважають непересічною поетич­ною індивідуальністю.

Поезія кінця XX ст.— це поезія нової епохи — епохи естетичної свободи.

Ю. Андрухович — одна з найпомітні­ших, найсуперечливіших і найцікавіших по­статей у сучасному українському літератур­ному процесі. Він має у творчому доробку такі збірки: «Небо і площі», «Середмістя», «Екзотичні птахи і рослини», є автором повісті «Рекреації» (1992), роману «Моско­віада» (1993) та «Перверзія» (1996). Учас­ник літгурту «Бу-Ба-Бу».

Особливий інтерес викликає роман пись­менника «Московіада». Це яскравий зразок літератури постмодернізму. З перших рядків впадає в око наскрізна його ознака — анти­ідеологічність. Читачеві про це говорить і місце, і час, і оточення, описані у творі.

З перших епізодів видно, що мова в романі йде про щось грандіозне, а це, як бачимо далі, Російська імперія, СРСР, «Третій Рим». Автор показував лише один травневий день 1991 року (напередодні путчу?), але зумів подати повну картину життя людей у хаосі рабства. Кожен у цій країні живе сьогоденням (не випадково ок­реслена лише одна доба). Події цього дня не вимірюються ні змістовністю, ні ко­рисністю, ні перспективністю. Так автор підводить нас до розуміння причин, які змусили людей бути рабами своїх вчинків. Це — абсурд ідеології. Адже лише заідео­логізованість змусила коритися тому, чому б ніколи не скорився, слухатися тих, кого б ніколи не слухався. Герої навіть не на­магалися розібратися в тому, що коїться, і головний герой самотній у намаганні зро­зуміти навколишній світ.

89

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Зміст і форма художнього

ОБРАЗ — форма пізнання реальної дій­сності в літературі та мистецтві. Для науки характерна інша форма — понятійна. На відміну від поняття, що сприймається розу­мом, образ діє і на органи чуття, оскільки в ньому предмет зображення постає в кон-кретно-чуттєвій формі. Образ — конкретна і водночас узагальнена картина, яка ство­рена за допомогою вимислу і має естетичне значення. Відтворюючи життя, письменник втілює свої ідеали в образи, котрі впливають на читачів, даруючи їм естетичну насолоду. Вплив образу на естетичне почуття зумов­лений тим, що в ньому втілене прекрасне. Існує кілька основних 'видів літературних образів.

1. Образ-персонаж (герой, тип, характер, ліричний герой) — найпоширеніший вид образів, оскільки основним пред­метом літератури є людина.

2. Образ-пейзаж — картина природи, яка може виконувати різні функції: фон дії, засіб розкриття внутрішнього стану героя, засіб соціальної характе­ристики.

3. Образ-інтер'єр — картина речей, яка може бути фоном дії, засобом характе­ристики героя та ін.

4. Образ-символ (образ-ідея) — образ уза­гальненого абстрактного поняття (Ук­раїна, доля у Шевченка).

Існують ще й інші класифікації образів. Термін вживається і у вузькому значенні — як мовний художній засіб.

ТИП (від гр. typos — відбиток, образ, зразок) — образ-персонаж художнього тво­ру, який поєднує широке соціально-психо­логічне узагальнення з яскравою виразніс­тю індивідуальних рис. Саме широким уза­гальнюючим значенням відрізняється тип від персонажа. За^ законами художньої твор­чості кожен персонаж має бути типовим,

втілювати в собі узагальнені риси конкрет­них людей. Відмінність між образом-типом і персонажем полягає у масштабі узагаль­нень. До образів-типів можна віднести чис­ленні образи, створені класиками світової і української літератури: не тільки Проме­тей, Гамлет, Дон Кіхот, Дон Жуан, а й такі, як Гобсек, Євгеній Онєгін, гоголівські помі­щики, купці Островського, Чіпка з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

ПРООБРАЗ, або ПРОТОТИП,— реальна історична особа, факти життя якої покла­дено в основу створеного письменником ху­дожнього образу. Відповідність між образом і прототипом не буває абсолютною, оскіль­ки образ є певним узагальненням, витвором творчої фантазії автора.

ТЕМА (від гр. thema — те, що лежить в основі) — основне питання, якому присвя­чений твір, в ширшому розумінні — яви­ща життя, відображені в творі та висунуті в ньому проблеми. Характерною особливістю теми є її соціально-історична зумовленість. Письменник не вигадує теми, а бере їх із самого життя. Навіть так звані «вічні теми» несуть у собі відбиток епохи (батьки і діти, трагедія кохання, спричинена ворожнечею батьків, тощо). Важливою особливістю теми є її актуальність і соціальна значущість. Те, про що розповідається у творі, має глибоко цікавити, хвилювати суспільство. Саме цим визначається неминуча цінність творів ви­датних митців, зокрема таких українських письменників, як Т. Шевченко, Леся Ук­раїнка, І. Франко. У кожному, навіть мало­му творі, є не одна тема, а кілька, що пояс­нюється складністю життя і неможливістю штучно виділити якусь одну проблему. За­вдяки такій багатотемності досягається роз­криття характерів персонажів. Але при цьо­му у творі завжди є головна тема. У повісті М. Коцюбинського «Fáta morgana» головна тема — боротьба селян проти соціального

90