Сучасний літературний процес

Давидовича, В. Стуса та ін.). Суттєві зміни відбулися в українському літературознавстві після знайомства із забороненими працями українських вчених поч. XX ст. (М. Гру-шевського, С Єфремова, М. Зерова) та лі­тературознавців діаспори (Д. Чижевського, Ю. Шереха-Шевельова, Г. Костюка, І. Кошелівця, Г. Грабовича та ін.)

З кінця 80-х років письменники Ук­раїни беруть активну участь у політичній і культурній боротьбі за державну незалеж­ність. З ініціативи письменницької громади створюються Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, Народний Рух України (І з'їзд якого відкривав О. Гончар), відбу­вається масовий вихід з лав КПРС творчої інтелігенції, яка бере участь у створенні й діяльності політичних партій тощо.

Після проголошення незалежності Ук­раїни 24 серпня 1991 р. остаточно скасо­вуються будь-які обмеження для самови­раження митця. Останнім часом до літера­турного лексикону ввійшло поняття «ук­раїнська література після 1991 року», яким стали позначати пострадянську літературну епоху, що співпала з входженням в історію нового покоління українських письменни­ків. «Дев'яностівці», на відміну від трохи старших « вісім-десятників », формували­ся в умовах національної депресії. В осно­ву естетики письменників-«дев'яностівців» лягли розчару­вання національною ідеєю, суспільством, самою людиною. У цей час раптово щезли ідеологічні прив'язні ремені, що дало літературі цікаві твори молодої ге­нерації творчої інтелігенції. Взагалі, літе­ратура останніх десятиріч XX ст. є вельми високохудожньою, а її автори удостоєні різ­номанітних премій.

У минуле відходять партійно-ідеологіч­ний контроль над літературою, соцреалізмівська закомплексованість письменницької творчості, а натомість активізуються роз­кутість художнього мислення, інтеграція у світовий літературний процес з його філо­софсько-естетичним розмаїттям.

Художня свідомість сучасних митців за­знає глобальних змін та переорієнтації, від­бувається переоцінка життєвих та естетичних цінностей — зрештою, завершується ще одна літературна епоха, й на наших очах постає й формується нова якість художнього слова.

88

Останнім часом з'явилися нові часопи­си: «Хроніка 2000», «Світовид», «Основа», «Знак», «Вежа», «Степ» та ін. Повернулися в Україну діаспорні видання «Сучасність», «Українське слово». Докорінно оновили­ся журнали «Вітчизна», «Дніпро», «Київ», «Дзвін» («Жовтень»), «Березіль» («Прапор»).

Сьогодні автори не мають обмежень у ви­борі стилю чи форми.

У літературному процесі можемо виділи­ти три основні стильові напрямки:

1) Традиційна народницько-реалістична течія.

Представники: Анатолій Дімаров, Василь Захарченко, Юрій Мушкетик, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Роман Іваничук.

2. Модерністська течія. Представники: Василь Барка, Микола Вінграновський, Василь Голобородько, Іван Драч, Оксана Забужко, Ліна Костенко.

3. Постмодерністська течія. Представники: Валерій Шевчук, Іван Андрусяк, Микола Бабак, Юрій Андрухович, Степан Процюк, Андрій Охрімович, Євген Пєшковський.

У радянські часи були не лише заборонені письменники, а й заборонені твори на пев­ну тематику. За останні 10 років до читачів прийшли роман «Северин Наливайко» Ми­коли Вінграновського, «Берестечко»» Ліни Костенко, «Єрусалим на горах» Романа Фе­доріва, «Прибутні люди» Василя Захарченка. Духовне зубожіння нашого суспільства, крик душі — такі теми домінують у повістях і ро­манах Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Павла Загребе л ьного (роман «Гола душа»).

З'являються нові масові об'єднання, як-от: «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», «Черво­на фіра», «Пси святого Юра» тощо.

Поезія 90-х рр. окреслена в єдиній пло­щині жанру провідних художньо-філософсь­ких напрямків. Розвивається авангардна лі­рика. Прикладом може слугувати «Пропала грамота». їхня збірка з такою назвою вийш­ла у світ 1991 року.

Поезія кінця 90-х позначена іменами І. Бондаря-Терещенка, О. Гордона, І. Павлюка, С. Процюка, В. Слабчука та ін.

Естетичні шукання бачимо й у кращих пред­ставників поезії дев'яностих з харківського