Сучасний літературний процес

із статутом, ідеологічною та політичною плат­формою.

У творчості письменників «Празької школи» звучать ностальгічні мотиви до іс­торичного минулого України. Окреслений новий ліричний герой у поезії — свідомий до національного обов'язку, твердий у пере­конаннях, рішучий, вольовий.

Поезія представників «Празької школи» має високий естетичний рівень, вона прой­нята новаторськими пошуками і за стилем є синтезом реалізму/ неоромантизму, сим­волізму та інших новітніх досягнень модер­нізму.

Оксана Лятуринська — письменниця, скульптор, маляр, есеїст та перекладач. В еміграції з 1924 року: спочатку жила в Чехословаччині, а потім у Німеччині та СІЛА, померла 1970 року в Міннеаполісі.

Перша її збірка має назву «Гусла» (1938). Поетеса занурювалася у проукраїнську добу. Вона уникала стилізації. Для Оксани Лятуринської неначе не існувало часових меж, оскільки історична протяжність «стискала­ся» в одній точці ліричного сюжету.

Історіософічні мотиви є центральними і для Олега Ольжича, сина уславленого ук­раїнського лірика Олександра Олеся. Архе­олог за фахом, він заглиблювався у праіс­торичну добу (збірка «Рінь», 1935). Також йому належать збірки «Вежі», «Підзамча», «Гали», «Воно зросло з шукання і розлуки».

Ліричний герой його поезій — твердий у переконаннях борець за національну ідею, сильна людина. Для поетичного стилю О. Ольжича характерні висока культура та самобутність образного мислення.

В осередді тематичного розмаїття єдиної поетичної збірки Юрія Клена «Каравели» (1944) символом історіософічних роздумів також поставала Україна в широкій історичній протяжності — від Київської Русі до періоду більшовицьких експериментів над Україною.

У своїй ліриці поет поєднував мотиви західноєвропейської лицарської романтики, античної героїки, української барокової та «неокласичної» культури.

Найвагомішою у доробку Юрія Клена вважається незакінчена епопея «Попіл імпе­рії» (1943—1947) — художній документ ви­сокого гуманізму, в якому з переконливою

силою розкрито природу однаково антилюд­ських тоталітарних систем — більшовицької та нацистської, вказано на їхню спільну, не­безпечну для світу сутність, завбачено неми­нучість краху імперій зла, на уламках яких має виникнути, відродитися, наче фенікс із попелу, нова Україна.

Юрій Клен (Освальд Бургард) створив також декілька психологічних новел («Ака­ція », « Яблука », « Медальйон »), нарисів, його перу належать і майстерні переклади творів світової класики.

Олена Теліга — мужня учасниця на­ціонально-визвольного руху, антифашист­ського підпілля — трагічно загинула в Ба­биному Яру. Вона продовжила й розвинула традиції Лесі Українки. В її віршах «Літо», « Мужчинам », « Вечірня пісня » дивовижно поєдналися жіноча ніжність та мужність чоловіка-борця.

Євген Маланюк — відомий світові тала­новитий поет, мистецтвознавець, літератур­ний критик.

У його поезії відчутне національне корін­ня. Найвідоміші збірки — «Стилет і стилос», «Гербарій», «Земля й залізо», «Земна Мадонна», «Серпень» та інші, видані у різ­них куточках світу.

Про що б він не писав, його погляди звернені до України, рідного народу. Своє завдання поет вбачає у тому, щоб сфор­мувати національну свідомість. І робить він це, вдаючись, з одного боку, до без­компромісного суду над слабким, негід­ним у національному характері, історії, а з іншого — возвеличуючи все гідне, висо­ке, що в ньому є.

Погляди Є. Маланюка лягли в основу естетичної концепції «Празької школи». У ній не знімалися, а навпаки, підкреслю­валися питання відповідальності письмен­ника за долю нації, література визнавалась як рівновелика, непідлегла іншим (політи­ка, релігія, педагогіка) сферам духовного життя.

В особі Є. Маланюка щасливо поєднали­ся поет-трибун і поет-лірик. Йому належать і вишукана любовна лірика, і пейзажні за­мальовки, сповнені філософських роздумів про «світ гріховний».

Ю. Дараган не розгортає перед читачем конкретних сюжетів з минулого (крім хіба

86