Сучасний літературний процес

обмеженості, на яку прирікала українську культуру колоніальна сутність соцреалізму. У прозі 60—70-х рр. значною мірою поси­лився психологізм, що свідчило про пере­несення центру уваги зі сфери соціального та публічного до приватного та індивідуаль­ного. Найяскравіше психологічна тенденція української прози проявилася в інтелекту­ально-міфологічних творах В. Шевчука та реалістично-імпресіоністичній новелістиці Гр. Тютюнника. Провідною ознакою творів Гр. Тютюнника стала трагічна самотність його героїв, що програли боротьбу із соціу­мом внаслідок своєї душевної незахищенос­ті та доброти. Цікавими спробами українсь­кого інтелектуально-психологічного роману стали твори Р. Андріяшика «Люди зі стра­ху» (1965), «Додому нема вороття» (1969), «Полтва» (1969).

Популяризації української літерату­ри сприяли історично-психологічні романи П. Загребельного «Диво» (1968), «Первоміст» (1972), «Євпраксія» (1975), «Роксола­на» (1980), «Я, Богдан» (1983). Письменник прагнув розширити межі російської істо­ричної міфології і розвинути державниць­ку ідею, запропонувавши авантюрно-гіпоте­тичне прочитання історії. Це поєднувалося з глибоким розкриттям психології персо­нажів, філософською аналітичністю, оригі­нальною композиційною побудовою.

Цікавим явищем стала умовно-алегорич­на, т. зв. «химерна» проза, що використову­вала елементи міфологічного мислення, по­чаток якій поклав роман О. Ільченка «Коза­цькому роду нема переводу» (1959). Це були твори «Катастрофа» (1968) та «Ірій» (1974) В. Дрозда, «Хроніка міста Ярополя» (1968) Ю. Щербака, «Жбан вина» (1968) Р. Федоріва, дилогія «Лебедина зграя» (1971) і «Зе­лені млини» (1976) В. Земляка та ін.

Шістдесятники виступали як певна культурно-ідеологічна опозиція системі, що спричиняло, зрозуміло, незадоволення з боку влади. З середини 1960-х рр. роз­почалися арешти української інтелігенції. 1965 р. потрапили за ґрати І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Калинець, В. Стус, В. За-харченко, В. Марченко та ін. Нова хвиля арештів пройшла 1972 р. Водночас були засуджені офіційною критикою за відсту­пи від радянської ідеології та пропаганду

націоналістичних ідей такі твори, як «Со­бор» О. Гончара, «Мертва зона», «Родинне вогнище» Є. Гуцала, «Мальви» Р. Іваничука, «Полтва» Р. Андріяшика, «Меч Арея» І. Білика та ін. Фактично, ці твори було вилучено з літературного процесу того пе­ріоду. Звільнили з роботи або позбавили можливості друкуватися Б. Антоненка-Да­ви­довича, Μ. Лукаша, Г. Кочура, Михайлину Коцюбинську, В. Голобородька, В. Іва-нисенка та ін. Багато з тих, хто дебютував у шістдесяті, змушені були на довгі роки замовкнути (В. Шевчук, Л. Костенко) або писати «покаянні листи». Твори замовчу­ваних і ув'язнених митців поширювалися у машинописах («самвидав») або виходили за кордоном, де діяло кілька українських видавництв.

Для українців, як і для багатьох народів світу, тією чи іншою мірою не чужим є явище еміграції. Громадяни нашої держави виїжджали зі своєї землі з різних причин, але в основному з економічних і політичних.

Серед емігрантів було багато таланови­тих письменників, художників, компози­торів, науковців. Час еміграції був ще й ча­сом революційних подій, часом українсько­го відродження — дивовижним, радісним, тривожним. На літературному небосхилі з'явилися революційні романтики, символіс­ти, модерністи, футуристи. Що не поет — то нова форма, нова концепція художнього розвитку. Багато хто з них емігрував до Чехословаччини, зокрема до Праги, згодом там виникла так звана поетична «Празька школа».

Чеський літературознавець Мікулаш Неврлий сказав: «»Празьку школу» утвори­ли художньо найталановитіші пореволюційні поети, більшість з яких ще донедавна зі зброєю в руках боролась за українську дер­жаву і після занепаду УНР опинились за кордоном. Світоглядно й тематично до неї належали Ю. Дараган, Є. Маланюк, Олег Ольжич, Л. Мосендз, Юрій Клен, Юрій Липа, О. Лятуринська, Н. Левицька-Холодна, О. Теліга, Галина Мазуренко, О. Степа­нович, А. Гарсевич. Це не група, об'єднана організаційно,— це поети, які писали в емі­грації в Празі та Подєбрадах».

Термін «Празька школа» умовний, тому що це не була група, об'єднана організаційно,—

85