Усна народна творчість

За змістом і художніми особливостями казки поділяються на кілька різновидів. Це казки про тварин, чарівні та побутові (со­ціально-побутові) казки.

Казки про тварин мають дуже давнє по­ходження. Персонажами цих творів висту­пають мешканці світу природи, наділені людськими прикметами. Вони уособлюють певні особливості характеру та поведін­ки людини. У більшості випадків казкові персонажі поводяться майже так само, як і люди: обирають собі владу, відпочивають, розважаються, приймають гостей тощо. Те­матика таких казок переважно побутова. Деякі з них мають виразну моралістичну настанову. Композиційно казка про тварин нескладна, в ній, як правило, осмислюєть­ся кілька анекдотичних епізодів. Окрему групу серед казок про тварин становлять повчально-розважальні твори, розраховані виключно на дитячу аудиторію. Вони спри­яють розвитку мислення дитини, формують її світогляд, збагачують мовлення.

Чарівними називають казки, в яких наяв­ні фантастичні елементи та героїка. У таких казках увага зосереджена на образі головно­го персонажа та його подвигах. Як правило, він наділений незвичайними властивостями, що допомагають подолати всі перешкоди. Героєві стають у пригоді добротворці (люди або тварини), які надають йому допомогу безпосередньо, або ж сприяють у пошуках потрібних чарівних предметів (шапки-неви-димки, чобіт-скороходів тощо). Злотворці, які протистоять героєві чарівної казки, зо­бражені в образах фантастичних надприрод­них істот та чарівників. Це може бути бага­тоголовий змій, чарівник Ох, Песиголовець, відьма. У чарівний казці герой обов'язково здобуває перемогу над силами зла і дістає винагороду за свої подвиги.

Побутові (соціально-побутові) казки те­матично пов'язані з родинним та соціаль­ним буттям людини. У них осмислюєть­ся широкий спектр переважно моральних питань. Вони віддзеркалюють вироблені досвідом колективного співжиття народні етичні уявлення та віру в перемогу добра. Це казки про щастя, долю, смерть, спра­ведливість, бідність і багатство тощо. Неви­падково в них нерідко зустрічаються такі персоніфіковані образи, як Доля, Щастя,

Горе, Правда і Кривда. Серед соціально-по­бутових казок чимало гумористичних і са­тиричних, у яких висміюються моральні вади людей та викриваються суспільні зло­вживання.

Жанр народної казки здійснив відчутний вплив на становлення жанрів літературної казки й новели. Художня література завж­ди використовувала казкові образи та моти­ви. Позитивна духовна основа української народної казки й сьогодні приваблює широ­кого читача, особливо дитячу аудиторію.

Легенди та перекази тштштшшшшшшш

Легенда і переказ — близько споріднені жанри. Частіше їх розрізняють за наявніс­тю чи відсутністю фантастичних елементів. Легендою прийнято називати усне народ­не оповідання, в якому зображено чудесні події, що сприймаються оповідачем та слу­хачем як достовірні. Установка на достовір­ність чудесного належить до найголовніших ознак легенди. Переказ, на відміну від ле­генди, майже не містить фантастики, він змальовує дійсність в межах життєвої прав­доподібності.

Легендарний матеріал надзвичайно різ­номанітний. Умовно виділяють міфологічні, апокрифічні, історико-героїчні легенди.

Міфологічні легенди фіксують давні уяв­лення про світ. їх іще можна назвати по­яснювальними, оскільки вони розповідають про походження людей, тварин і рослин, морів і гір, небесних світил, видів госпо­дарської діяльності. Нерідко такі легенди, як і подібні до них перекази, розкривають походження назв місцевостей, гір, річок, озер, птахів, риб, комах, рослин тощо. Мі­фологічна легенда виходить з розрахунку на переконливість викладу і має найчастіше монологічну будову.

Апокрифічні легенди відрізняються від інших легендарних оповідань за те­матичним принципом. Вони розповідають про різні епізоди священної та церковної християнської історії, орієнтуючись голов­ним чином на їх неканонічні, апокрифічні версії. У цих легендах знайшла свій вияв простонародна релігійна свідомість, схиль­на до переосмислення і спрощення біблій­них сюжетів, образів та мотивів, внаслідок