Література XX століття

викликали щирий, безпосередній сміх. Гу­мор Остапа Вишні дуже близький до народ­ного анекдоту. У творах часто присутній мудрий оповідач, завжди іронічно-усміх­нений, який вживає «соковиту» народну лексику, вдається до лаконічних народних жартів і фразео­логізмів, несподіваного поєднання «ви­со­кого» та «низького» стилів. До­тепні й художньо неповторні діалоги стають одним із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Чималу роль відігра­ють також пейзаж і художня деталь, ство­рюючи неповторну атмосферу «вишневих» усмішок.

Гуморески Остапа Вишні мали магічний вплив на всіх слухачів літніх курсів для вчителів Крем'янеччини 1923 р.: як на активних прибічників української ідеї, так і на зрусифікований ворожий та індиферентний прошарок. Всі відчули, що це — не пустопорожній губановсько-малоросійський сміх чергового скалозуба, а сміх соціально і національно значущий, сповнений надлюдської трагічної розпуки і рівночасно оптимістичної життєлюбної віри в краще майбутнє свого народу. Я не помилюся, коли скажу, що ця магічна сила Вишневого слова тоді доконувала чуд: майже всі вороже чи індиферентно наставлені вчителі, що їх українська школа дістала в спадщину від царських часів, дуже швидко ставали щирими і відданими працівниками на полі української освіти і культури.

(Костюк Г. Письменник, людина, громадянин (Спогади і думки у зв'язку зі смертю Остапа Вишні)// Костюк Г. У світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980— Сучасність, 1983.— С 298.)

62

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Валер'ян Підмогильний (1901-1937)

Валер'ян Петрович Підмогильний наро­дився 2 лютого 1901 р. в с Чаплі під Кате­ринославом (нині увійшло до складу Дніп­ропетровська) в селянській родині. 1910 р. Валер'ян після початкової сільської школи вступив до Катеринославського реального училища, яке закінчив у червні 1918 р. Во­сени того ж року вступив до Катеринославсь­кого університету. 1919 р. він залишив на­вчання і працював учителем у Павлограді та Катеринославі. 1921 р. письменник переїхав до Києва. З 1923 р. В. Підмогильний працю­вав редактором видавництва «Книгоспілка», пізніше редактором журналу «Життя і рево­люція», був одним із засновників літератур­ної групи «Ланка» (з 1926 р. — МАРС (Май­стерня Революційного Слова), до якої входи­ли київські письменники попутники (тобто письменники, котрі не пропагували у творах комуністичну ідеологію, але й не виступали проти). 1929 р. В. Підмогильний переїхав до Харкова, де працював консультантом з іно­земної літератури в кооперативному видав­ництві «Рух». У грудні 1934 р. письменник був заарештований і засуджений на десять років ув'язнення в концентраційному та­борі на Со ловецьких островах. З листопада 1937 р. В. Підмогильний був розстріляний в урочище Сандормох у Карелії.

Перші оповідання В. Підмогильний почав писати, ще навчаючись в реальному учили-

щі. 1920 р. вийшла збірка, яка мала назву «Твори. Том І». 1921 р. друкуються опові­дання «В епідемічному бараці», повість «Ос­тап Шаптала». 1922 р. в еміграційному жур­налі «Нова Україна», який видавав В. Вин­ниченко, був надрукований цикл оповідань «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». 1924 р. вийшла книжка оповідань «Війсь­ковий літун», 1925 р. — повість «Третя ре­волюція». Популярність і визнання приніс В. Підмогильному роман «Місто» (1928), який викликав широку дискусію. Офіційна критика засудила твір, визнавши його «на­скрізь несучасним», «песимістичним», «кла­сово ворожим», у якому «соціальні чинники» підмінені «психологічними» тощо. 1930 р. на сторінках журналу «Життя і революція» було надруковано роман «Невеличка дра­ма», який також брутально засудили крити­ки. В останні роки життя письменник зміг видати новелу «З життя будинку», незавер­шена «Повість без назви» була надрукована лише 1988 р. В. Підмогильний багато пере­кладав, зокрема твори Вольтера, Д. Дідро, О. де Бальзака, А. Франса, Г. де Мопассана, Г. Флобера та ін. Активно займався пись­менник і проблемами функціонування ук­раїнської мови, уклавши разом із Є. Плуж­ником словник «Фразеологія ділової мови», який видавався 1926 та 1927 рр.

Прозу В. Під могильного можна назвати інтелектуально-психологічною. Світогляд письменника сформований під впливом за­рубіжної класичної літератури XX ст. та найяскравіших представників західноєвро­пейської філософії поч. XX ст.: 3. Фрейда, Φ. Ніцше, А. Шопенгауера. З-поміж по­передників В. Під могильного слід згадати кращих представників української оповід­ної прози: М. Коцюбинського, В. Винничен-ка, В. Стефаника. Як і його попередників, письменника цікавила насамперед люди­на у проявах людського, її внутрішній та емоційно-духовний світ. Найкращий роман В. Підмогильного «Місто» написано ía мо­деллю французького реалістичного роману, передусім «Милого друга» Гі де Мопассана. Письменник у романі «Місто» вдало поєднує реалістичну манеру письма з поглибленим психологізмом, увагою до взаємодії свідо­мості та підсвідомості в людській поведінці, духовного та біологічного начал.

63

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ