Усна народна творчість

весільному обряді, був період Київської Русі — недарма нареченого й наречену на весіллі іменували князем і княгинею.

Весілля — складне й багатопланове яви­ще народної культури, яке синтезувало при­нципи різних видів мистецтва. Центральни­ми героями весільного дійства є молодий і молода. Важливу роль відіграють їхні батьки, інші персонажі — дружки, бояри, світилки. Сам обряд, як правило, складався з кількох етапів: сватання, заручини, підго­товка до весілля, власне весілля та понеділ­кування. Ці етапи поділялися на окремі епізоди. Словесна частина весілля, що су­проводжує обрядову дію, включає не лише пісні, а й діалоги, замовляння, прислів'я, приказки.

Першим етапом весільного обряду було сватання. Спочатку з ініціативи парубка його родичі домовлялися з батьками дівчи­ни про сватання. Потім від молодого при­силалися свати — двоє досвідчених і шано­ваних людей, добре обізнаних із традиція­ми. Свати належним чином вели розмову, яка завершувалась конкретним запитанням, зверненим до батьків дівчини: «Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай ще підросте?» Якщо батьки молодої давали згоду на шлюб, дівчина виносила старостам рушники, яки­ми вони обв'язували один одного, і дарува­ла присутньому під час сватання парубкові весільну хустку. Після цього батьки благо­словляли молодих. Якщо ж парубкові під час сватанні відмовляли, то дівчина підно­сила йому на знак відмови гарбуза.

Наступним етапом весільного обряду були заручини. Вони проходили в молодої, де збиралися родичі і друзі наречених. Під час заручин дружки виконували пісні, в яких передавалися настрої дівчини, що прощаєть­ся з батьківською сім'єю. У них також оспі­вувалися краса та душевні якості молодої. У деяких випадках до весільного обряду входили ще й оглядини — переважно тоді, коли наречені походили з різних сіл.

У ході підготовки до весілля випікався коровай. Цей процес супроводжувався піс­нями, в яких висловлювалися добрі поба­жання молодим та поетизувався весільний хліб як символ родинного щастя й достатку. Підготовка до весілля передбачала також звивання гільця, яке символізувало щасливе

подружнє життя, — його прикрашали кали­ною, колосками, квітами. У цей час також співали відповідні пісні.

Власне весілля проходило урочисто при великому зібранні запрошених. У весільних піснях уславлювалися молодий і молода, на адресу яких висловлювали побажання щас­ливого подружнього життя. На весіллі вико­нували також чимало жартівливих пісень, що сприяли створенню святкової атмосфе­ри. На завершення весільного дня наречені, їх родичі та гості пригощалися короваєм.

Останнім етапом весільного дійства було понеділкування (почепини, пропій, пере­зва), коли влаштовувалося застілля пе­реважно для родичів молодих. У цей час співалися веселі пісні, доречні при доброму частуванні.

Таким чином, весільна обрядовість перед­бачала виконання найрізноманітніших пі­сенних творів. Серед них були пісні як дав­нього походження, що колись виконували магічну функцію, так і пізніші твори — пе­реважно ліричні, які передавали мінливу — від мінорних до піднесених тонів — емоцій­ну палітру.

Казки •••••••••••••••••• Казка — це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події. Орієнтація на вимисел є однією з най­важливіших жанрових ознак казки. Сюжет казкового твору завжди утверджує перемогу добра над злом. Нерідко казка завершуєть­ся традиційною формулою: «Ось вам казка, а мені бубликів в'язка», «І стали вони жить-поживать, добра наживать» та ін. Казкових персонажів прийнято поділяти на злотворців, добротворців та знедолених.

Вважається, що казка генетично пов'язана з давньою міфологією. її станов­лення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втра­чали зв'язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася вигадка, втрачалася ет­нографічна конкретність, відбувалася за­міна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на, життя окремої людини.