Григорій Косинка (1899-1934)

Г. Косинка — один з найкращих ук­раїнських новелістів XX ст. Григорій Ми­хайлович Стрілець (справжнє прізвище письменника) народився 29 листопада 1899 р. в с Щербанівці на Київщині в бідній се­лянській родині. 1913 р. закінчив початко­ву школу в с. Красному і працював писа­рем. 1914 р. Григорій переїхав до Києва, де доводилося працювати і вчитися на вечір­ніх гімназійних курсах. Під час визвольних змагань брав участь у бойових діях у лавах армії УНР, за що певний час довелося від­сидіти у в'язниці. Пізніше примкнув до лі­вих есерів («боротьбистів»), які симпатизу­вали більшовикам. 4 травня 1919 р. в газеті «Боротьба» було надруковано автобіографіч­ний етюд «На буряки», за підписом Г. Ко­синка, що став псевдонімом письменника.

1920 Р. Вступив до Київського інституту народної освіти (кіно), який згодом дове-

лося залишити через матеріальну скруту. Його новели з'являлися на сторінках багать­ох часописів, а 1922 р. вийшла його перша збірка «На золотих богів». Г. Косинка часто виступав на літературних вечірках з читан­ням своїх творів, що, за свідченнями бага­тьох сучасників, він робив із непереверше­ною майстерністю. Г. Косинка був членом київського літературного об'єднання пись­менників-попутників «Ланка» (з 1926 р. — МАРС — Майстерня Революційного Слова), до якого входили В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник, Т. Осьмачка та ін. У 1920—1930-ті рр. виходи­ло багато збірок письменника: «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані опові­дання» (1929), «Серце» (1933) тощо. Писав він і публіцистичні твори, перекладав росій­ських письменників. 5 листопада 1934 р. Г. Косинка був заарештований і 18 грудня того ж року розстріляний.

У своїй творчості Г. Косинка розвиває найкращі традиції української новелістики початку XX ст., зокрема М. Коцюбинсько­го, С. Васильченка і передусім В. Стефаника. Письменник прагне на обмеженому часі і просторі художнього твору зобразити трагічну розірваність сучасного йому сві­ту, в якому персонажі не можуть ужитися. Для змалювання індивідуальних характерів Г. Косинка майстерно використовує такі за­соби психологічного аналізу, як індивідуалі­зація мовлення, точна й лаконічна художня деталь, символічний пейзаж, показ найдрібніших нюансів психологічного стану персо­нажів. Суспільні проблеми у творах Г. Ко­синки зазвичай проходять крізь індивіду­алізоване сприйняття героїв, що виключає однобічні оцінки, наголошуючи на перевазі загальнолюдських цінностей над класово-ідеологічними.

58

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Микола Куліш (1892-1937)

Микола Гурович Куліш народився 6 груд­ня 1892 року в селі Чаплинка на Херсон­щині в бідній селянській родині. Початкову освіту М. Куліш здобув у школі того ж села в 1901 — 1905 роках. 1909 року він закін­чив у містечку Олешки (тепер Цюрупинськ) училище та вступив до приватної гімназії. 1913 року в м. Сочі склав екстерном іспит за 6 класів гімназії, а влітку 1914 року вступив до Одеського університету. Але роз­почалася Перша світова війна, і майбутній драматург потрапив до школи прапорщи­ків. Влітку 1915 року М. Куліш одружився. У серпні того ж року він був направлений на фронт, де перебував до 1917 року. На­прикінці 1917 року М. Куліш повернувся до Олешок, де брав активну участь у куль­турному, громадському й політичному жит­ті району. У липні 1918 року він потрапив до в'язниці, звідки вийшов у листопаді. Від травня до червня 1919 року він був чле­ном дніпровського політвиконкому і завіду­ючим управлінням народної освіти. У лип­ні 1919 року М. Куліш вступив до КП(б)У, сформував і очолив Дніпровський селянсь­кий полк, у складі якого брав участь у боях з денікінцями. Під час окупації України денікінською армією він у підпіллі займав­ся формуванням повстанських загонів. Піс­ля розгрому Денікіна М. Куліш повернувся в Олешки на посаду голови відділу народної

освіти, 1922 року переїхав до Одеси, де та­кож керував народною освітою.

1924 року М. Куліш написав свою пер­шу п'єсу «97», темою якої став голод 1921-1923 років на селі. Прем'єра цієї п'єси від­булася в столичному Харківському театрі ім. І. Франка і стала подією в культурному житті України, зробивши загальновідомим ім'я драматурга. 1925 року М. Куліш пе­реїхав до Харкова, де працював спочатку в народному комісаріаті освіти, а згодом — у редакції журналу «Червоний шлях».

Прибувши до Харкова, М. Куліш одра­зу активно включився у літературне життя. З початком літературної дискусії у квітні 1925 року він стає на бік М. Хвильового. Коли наприкінці того ж року утворила­ся В АПЛІТЕ, М. Куліша обирають членом президії, а згодом і президентом цієї літе­ратурної організації. Він пише п'єси «Кому­на в степах» (1925), «Зона» (1925), «Хулій Хурина» (1926), «Отак загинув Гуска» (1927) та ін.

У 1928-1929 рр. знаменитий режисер Лесь Курбас у театрі «Березіль» ставить п'єси М. Куліша «Мина Мазайло» та «Народний Малахій», що викликали палкі дискусії. Пізніше, після саморозпуску ВАПЛІТЕ, М. Куліш очолив українське товариство драматургів і композиторів, був членом ред­колегії журналу «Літературний ярмарок» (1929), членом президії ПРОЛІТФРОНТу. Коли під тиском Компартії 19 січня 1931 року ПРОЛІТФРОНТ припинив своє існу­вання, хмари над головою драматурга почи­нають густішати. Але восени 1931 режисер московського Камерного театру А. Таїров поставив нову п'єсу М. Куліша «Патетична соната», яку не дозволяли ставити в Україні. Проте невдовзі п'єсу заборонили. Останнім твором М. Куліша, який 1933 року йшов на українській сцені, була трагедія «Маклена Грасса», але і її після кількох вистав також заборонили.

Після цього життя драматурга іде до свого трагічного кінця. 14 червня 1934 року його виключають з партії, не дають можливості писати й друкуватися. 7 грудня 1934 року М. Куліш був заарештований і засуджений на 10 років. Його заслали до Соловецького табору, де й розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандормох в Карелії

59