Тарас Шевченко (1814-1861)

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого 1814 р. в с Моринці Звениго­родського повіту на Київщині у сім’ї селян-кріпаків. Рано втратив батьків, наймитував. Був зарахований до складу панських служ­ників і 1829 р. відправлений до Вільна. З початку 30-х рр. жив у Петербурзі. Навес­ні 1838 р. за сприяння К. Брюллова, В. Жу­ковського та ін. Шевченко був звільнений з кріпацтва. Упродовж 1838—1845 рр. на­вчався в академії художеств у Петербурзі. Пізніше переїхав в Україну, працював спів­робітником Археографічної комісії в Києві. Навесні 1847 р. Шевченко був заарештова­ний за причетність до Кирило-Мефодіївського товариства й відправлений рядовим до війська. Пробув на засланні більше десяти років. Звільнившись, жив у Петербурзі. Лише раз після заслання у 1859 р. відві­дав Україну. Помер Шевченко 26 лютого 1861 р. у Петербурзі. У травні того ж року відбулося перепоховання поета на Чернечій горі поблизу Канева.

Перші літературні спроби Шевченка припали на 1837 р. 1840 р. побачила світ його дебютна збірка під назвою «Кобзар». Назва збірки (кобзар — народний співець, частіше сліпий виконавець пісень та дум під акомпанемент кобзи або бандури) є зна­ком романтичного самовизначення поета. Тематично ранні ліричні твори Шевченка

пов'язані з переживанням самотності («Тече вода в синє море...», «Тяжко-важко в світі жити...»), туги за батьківщиною («Думи мої, думи мої»). У ранніх баладах «Причинна», «Тополя», «Утоплена» автор поєднує моти­ви розлуки, нещасливого кохання, родин­ного злочину з міфологічним мотивом ме­таморфози: доведена до відчаю людина зна­ходить спосіб альтернативного існування, зливаючись з природою, перетворюючись на русалку або рослину. Історична тема у твор­чості раннього Шевченка обмежена XVII— XVIII ст. — драматичним етапом українсь­кої минувшини, що пов'язаний з боротьбою проти зовнішньої експансії, національними та соціальними рухами. У поемах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія» Шевченко звертається до різних епізодів козацької іс­торії. У поемі «Гайдамаки» автор осмислює причини й наслідки Коліївщини — повстан­ня українського народу проти національно­го та релігійного гноблення. Окреме місце у творчості Шевченка посідає тема жіночої недолі, до якої він уперше звернувся в по­емі «Катерина». У ранній творчості Шев­ченка майстерно поєднується літературна та фольклорна образність. Поет звертається до української міфології, широко використовує у своїх творах народну символіку.

Характер Шевченкової поезії відчутно змінюється, коли він 1843 р. відвідує Ук­раїну, а в 1845 р. переселяється туди на постійне проживання. Безпосередні вражен­ня від української дійсності та спілкуван­ня з читачами вносять помітні корективи в його поетичний світогляд. У творчості Шевченка посилюються антиколоніальні та антимонархічні мотиви. Автор у поезіях 1843-1845 рр. (цей етап частіше визнача­ють як період «трьох літ») еволюціонує від стилізованого народного поета-кобзаря до образу поета-пророка. У Шевченкових тво­рах постає образ України, що являє собою не провінцію Російської імперії, а окре­му спільноту з власною героїчною історією та національною самосвідомістю. Поет ви­значає характер стосунків України з імпе­рією, висміюючи й пародіюючи російські державні інституції в поемі «Сон». Світ імперії трактується поетом як репресив­ний, негуманний та в принципі ворожий людській природі. У поемі «Великий льох»

21