3.2. Рухи земної кори

І земна кора, і літосфера, порівняно з розмірами Землі, є тонкими – на них припадає лише кілька відсотків земного радіуса. Отже, і тверда частина Землі порівняно невелика за об’ємом і за масою. Стосовно маси можна сказати, що земні породи мають різну щільність: вона більша у породах, що лежать на великих глибинах і менша біля поверхні. Інакше бути не може, оскільки це зумовило би занурення верхніх шарів у нижні.

Оскільки і земна кора, і літосфера порівняно невеликі за товщиною і легші за внутрішні шари Землі, можна припустити, що сили, що на них впливають, здатні на літосферу впливати. Кожен клаптик літосфери перебуває в русі: змінюється і горизонтальне, і вертикальне положення. Так, вертикальне положення може змінюватися, коли земна кора важчає. Наприклад це відбувається взимку, коли на Землю падає сніг. В історії Землі (зокрема Європи) бували періоди, коли шар снігу та дьоду сягав 1 км.

Інша сила, що змінює положення земної кори, пов'язана з обертанням Землі навколо своєї осі. Близькість Місяця визначає те, що хвиля припливів і відпливів стосується не лише води в океані, а й земної тверді.

Наявність гір і западин, вертикальні рухи земної кори спричинили те, що і кора і літосфера не являють собою щось ціле – вони розділені на блоки, які ще називають літосферними плитами. Виділяють сім (інколи вісім) літосферних плит, які певною мірою нагадують материки: Євразійська, Африканська, Північно-американська тощо.

Подібно до крижин у річці, літосферні плити рухаються з н неоднаковою швидкістю: менші – швидше, більші – повільніше. Щоправда швидкість руху літосферних плит мізерна: вона має порядок 10–20 мм на рік. Але за тисячу років це становить 10–20 м, за мільйон років – 10–20 км, за мільярд – 10–20 тис. км. З цього видно, що в далекому минулому розташування материків та океанів було зовсім іншим. Зрозуміло, що в майбутньому – за багато-багато років – вигляд Землі ізнову зміниться.

Віддалення літосферних плит спричинює розтягування земної кори та її тоншання, зближення – утворення гір і жолобів. Останні утворюються тоді, коли одна плита піднирює під іншу.

Окрім рухів літосферних плит, існують ще рухи земної кори у межах океанів. Найвиразніші вони в зоні так званих серединних хребтів. Вони порівняно вузькою смугою охоплюють усі океани. Тут відбувається розтягування земної кори. Осадових порід над хребтами майже немає. Тут спостерігається посилений тепловий потік. З віддаленням від хребтів вік земної кори зростає. Вірогідно біля материків земна кора занурюється вниз – відбувається свого роду циркуляція земних порід літосфери.

У свою чергу, рухи земної кори зумовлюють те, що гірські породи, перебуваючи в твердому стані, дуже часто мають похилене залягання. Це, зокрема часто видно у Карпатах і Кримських горах.

До слова, і Карпати і Криські гори зазнають висхідних рухів – щороку їх висота збільшується на 10–20 мм. Водночас північ Криму і південь Херсонщини зазнають низхідних рухів.

3.3. Землетруси і виверження вулканів

Рухи земної кори практично ніколи не бувають однаковими за напрямком і швидкістю. Буває, що якась її частина зустрічає перешкоду і рух уповільнюється. Згодом сила переборює перешкоду – відбувається швидка зміна положення гірських порід. Саме через це трапляються землетруси. Звичайно вони відбуваються на краях літосферних плит та інших, менших за розмірів блоків.

Отже, найчастіше землетруси трапляються на краях плит, зокрема на сході Євразійської плити і, відповідно, Євразії. Так, сильні землетруси властиві Японії, Камчатки та ін. Останній катастрофічний землетрус стався в Японії 11 березня 2011 р.. Наслідком стала загибель тисяч людей. З урахуванням загиблих від цунамі ця кількість сягнула 19 тис. осіб.

Але ще страшнішим за наслідками став так званий Токійський землетрус 1923 р., коли загинуло 140 тис. У Китаї бували землетруси навіть зі страшнішими наслідками.

У колишньому СРСР найбільш руйнівними були землетруси в 1948 р. в Ашгабаді і в 1966 р. у Ташкенті. Останній сильний землетрус стався в 1988 р. у Вірменії; тоді загинуло понад 25 тис. осіб.

Насамкінець про землетруси в Україні. Найсильнішим за останні 100 років був Ялтинський землетрус в 1927 р. У Києві вони були в 1977 і 1986 рр.

Силу землетрусів визначають у балах. Коли починають розхитуватися висячі предмети, говорять, що сила землетрусу становить три бали. При чотирьох балах чується брязкіт скляних виробів, скрип дверей. При п’яти балах з’являються тріщини скла у вікнах і штукаурці. При шести балах відвалюються шматки штукатурки, спостерігаються невеличкі пошкодження будівель. При семи балах з'являються тріщини стін, дехто виявляється травмовамим. Насамкінець 12 балів означають руйнацію практично всіх споруд; при цьому виникають обвали, зсуви, великі тріщини на земній поверхні.

Значне поширення на Землі мають і вулкани. Цей термін походить від назви вулкана біля берегів Італії. Як уже зазначалося, їх виверження дозволяють з’ясувати що собою являють земні надра.

Діючих вулканів нараховують близько 600, згаслих – 300. Переважна їх більшість розташована по краях літосферних плит, де у земній корі можливі нещільності. Вулканів більше у низьких широтах, вірогідно тому, що тут більша відцентрова сила.

Виділяють кілька скупчень вулканів, але найбільше їх (понад половина загальної кількості) у Тихоокеанському поясі. Саме там розташований вулкан Кракатау, відомий своїм виверженням у 1883 р. Там же – на Гавайських островах розташований вулкан Мауна-Лоа висота якого від дна моря перевищує 8 км.

Загалом висота вулканів залежить від того, якою є лава. Коли вона рідка, вулкани невисокі, коли густа – високі та круті.

Далеко не завжди розплавлена порода виходить на поверхню. Буває так, що вона застигає у товщі землі. При цьому тиск знизу спричинює утворення пагорбів. Оскільки підвищені ділянки зазнають більшої ерозії, часто осадові породи зносяться і над ними можуть височити складені з кристалічних порід утворення.

Кілька вулканів є в Європі. Вірогідно найвідоміший – Везувій, виверження якого сталося в 79 р. н.е. у часи розквіту Римської імперії. В Італії відомим є також вулкан Етна, в Ісландії – Гекла. Останнім часом катастрофічних вивержень вулканів не було, але інколи вони спричинюють погіршення умов для авіації. Додамо, що виверження деяких вулканів спричинювало викидання в атмосферу великої кількості попелу, який погіршував прозорість атмосфери. Це навіть спричинювало похолодання на Землі.