22.Помилки в бухгалтерських записах та способи їх виправлення.

Найбільш характерними помилками в процесі відображення господарських операцій на рахунках є: описки, числові помилки, помилкові кореспонденції рахунків, порушення взаємозв'язку синтетичних рахунків з аналітичними, недотримання методу подвійного запису, помилкові оцінки і таксування тощо.

Головними причинами виникнення помилок є велика завантаженість облікових працівників, їхня швидка стомлюваність, брак належних умов праці, низький рівень кваліфікації, досить часті зміни нормативних документів, неуважність. Для усунення цих причин слід передовсім домогтися встановлення оптимальної чисельності облікового апарату та постійно працювати над підвищенням його кваліфікації.

За своїм значенням помилки поділяються на локальні, які призводять до спотворення інформації лише в тому документі чи регістрі, де вони сталися, і не поширюються на інші, і транзитні, які зачіпають весь обліковий процес.

Усі допущені помилки необхідно своєчасно виявити та належним чином виправити. Як у тексті, так і в цифрових даних бухгалтерських документів і облікових регістрів підчистки та безпідставні виправлення не допускаються.

У документах, якими оформлено касові, банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не дозволяються взагалі.

На пошук помилок витрачається чимало часу, тому необхідно до початку цієї роботи з'ясувати величину помилки, її місце (на дебеті чи кредиті відповідного рахунка), логічно встановити об'єкти, щодо яких помилки є найбільш імовірними, порівняти дані взаємозв'язаних регістрів. Найнадійнішим, хоч і досить громіздким способом виявлення помилок, є спосіб пунктування, коли суцільно чи вибірково перевіряють записи і перевірені суми позначають знаком «V».

Залежно від характеру помилки, місця і часу її виявлення застосовують і відповідний спосіб виправлення.

На практиці застосовують такі способи виправлення помилок: коректурний, доповнюючих статей, сторно. Кожним з цих способів користуються для виправлення певного виду помилок.

Коректурний спосіб застосовується, коли помилкову суму ще не занесено в підсумок. Як у документах, так і в регістрах неправильний текст або цифри закреслюють, а над закресленим надписують правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати попередній запис. Це виправлення супроводжується надписом «виправлено» та підтверджується підписами осіб, що підписали документ чи ведуть даний регістр.

Спосіб доповнюючої статті застосовують в тому разі, коли помилку допущено лише в сумі відображеної операції і тільки тоді, коли суму помилково вказано меншою, ніж належало б. Для виправлення такої помилки необхідно додатково провести дану операцію на різницю між правильною і помилковою (проведеною) величиною.

23. Сутність облікової політики. Наказ про облікову політику: основний зміст та призначення.

Термін "облікова політика" законодавчо закріплений у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Отже, облікова політика с важливим інструментом формування фінансової звітності та обов'язковим елементом фінансового обліку.

Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ст. 8) формування облікової політики належить до компетенції власника або уповноваженого органа (посадової особи), який здійснює керівництво підприємством відповідно до засновницьких документів. Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера. Головний бухгалтер, або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку, забезпечує його ведення відповідно до вибраної облікової політики.

У свою чергу керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Формуючи облікову політику, необхідно керуватися основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника та періодичності. Принцип послідовності безпосередньо стосується облікової політики підприємства. Обрана облікова політика застосовується підприємством із року в рік.

Офіційно типової форми наказу (положення) про облікову політику не затверджено. Підприємство самостійно встановлює «норми» облікової політики (які, безперечно, повинні базуватись на нормах П(С)БО), з огляду на специфіку свого бізнесу. У листі від 21.12.2005 р. №31-34000-10-5/27793 (див. «ДК» №3/2006) Міністерство фінансів України зазначає: «Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документа включати недоцільно, як імперативні для застосування підприємством норми». Також Мінфін у цьому листі навів перелік відомостей, що мають бути відображені в наказі про облікову політику. Розпорядчий документ про облікову політику підприємства має визначити застосування:

1) методів оцінки вибуття запасів;

2) періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

3) порядку обліку (ідентифіковано чи загалом) і розподілу транспортно-заготівельних витрат;

4) окремого субрахунка обліку транспортно-заготівельних витрат;

5) методів амортизації необоротних активів;

6) вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

7) класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

8) періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

9) методу обчислення резерву сумнівних боргів;

10) переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

11) порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

12) сегментів, пріоритетного виду сегмента, засад ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

13) переліку і складу змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

14) переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

15) порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

16) дати визначення придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

17) бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

18) порогу суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;

19) переоцінки необоротних активів;

20) періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань;

21) окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.