6.Вибух першої світової війни і ставлення до неї укр..Громадськості

28 червня (11 липня) 1914 року в столиці Боснії м. Сараєво серб, член партії «Млада Босна», гімназист Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца-Фердинанда, наступника австрійського цісаря Франца-Йосифа. Ця подія стала приводом для Першої світової війни, яка вибухнула в липні 1914 року. У ній узяли участь 38 держав, мобілізувавши до своїх армій 73,5 млн. солдатів, 10 млн. з яких загине, 20 млн. будуть поранені.

Перша світова війна започаткувала один з найтрагічніших періодів в історії україн­ського народу. Українські землі, особливо Галичина, в умовах війни перетворилися на арену жорстоких і кривавих битв. Понад 3,5 млн. українців у російській армії з од­ного боку й 250 тис. в австро-угорській з другого змушені були вбивати один одного, воюючи за інтереси чужих їм держав. Перед представниками укр..національних партій постало питання : яку позицію зайняти щодо війни. Активні верстви українства Наддніпрянської і Зах.України прагнули використати війну для поліпшення національно-культурного становища України, а в майбутньому – відродження її державності. С.Петлюра, М.Славінський і деякі інші діячі укр..руху сподівалися, що після переможного закінчення війни російський уряд змушений буде надати Україні автономію. Ще одна група наддніпрянських діячів укр..національного руху соціалістичного спрямування (А.Жук, В.Дорошенко та ін..) створили у Львові у серпні 1914р. Союз визволення України, який проголосив своїм завданням відокремлення України від Росії і створення на відвойованих у неї землях Української держави під протекторатом Австро-Угорщини і Німеччини. Серед українців Зах.України також не було єдності щодо воюючих сторін. Головні тодішні західноукраїнські партії в серпні 1914р. створили Головну Українську Раду у Львові, яка закликала галичан до боротьби за визволення України шляхом всебічної підтримки Австро-Угорщини. Головними вимогами національної програми Ради було утворення самостійної Української держави на територіях, які до війни належали Російській імперії, і національно-територіальна автономія західноукраїнських земель, об’єднаних в окремий коронний край.

15.Д.Вишневецький.Виникнення Запорізької Січі та її устрій.

Запорізька Січ була заснована на острові Хортиця Дмитром (Бай­дою) Вишневецьким у 1552-1554 рр. Тут почали збиратися втікачі не тільки з Ук­раїни, а й з Польщі, Білорусі, Молдови, Росії.Дуже скоро Запоріжжя перетворилося на могутню фортецю, оточену високим час­токолом з гарматами.

Поступово запорожці розділилися на різні козацькі верстви: січових козаків , реєстрових козаків ,паланкових козаків ,нереєстрових козаків .

Незалежно від того, до якої верстви вони нале­жали, козаки завжди боролися за свої одвічні права та привілеї — вільності: вільно обирати старшину;мати власний суд;не сплачувати податків;проживати на всіх державних і приватних землях;у походах отримувати безкоштовні харчі та по­рох, а також не сплачувати за утримання під час постоїв війська;

полювати та рибалити в пониззі Дніпра;

варити пиво й виробляти горілку, не сплачую­чи за це державних податків;вільно ділити спадщину померлих козаків;ходити в морські та сухопутні походи проти турків і татар;

найматися на службу до іноземних монархів.

Життя запорізького козацтва ґрунтувалося на основних демократичних

У військово-адміністративному плані Січ поді­лялася на 38 куренів, а в територіальному — на 5-10 паланок. Як правило, курені виникали за принципом земляцтва. Так, наприклад, були ку­рені: Полтавський, Батуринський, Канівський, Переяславський, Уманський, Корсунський та ін. Наприкінці XVI ст. налічувалося 5-6 тис. запо­рожців, десята частина яких постійно змінюва­лася й була січовою залогою, у той час як інші бра­ли участь у походах або займалися промислами. Козаки були хліборобами, рибалили, розводили худобу, коней, збирали мед, виварювали сіль.

Устрій Січі нагадував лицарські ордени в За­хідній Європі, тому запорожці іменували себе

«лицарським товариством». Жінок (дружин, ді­тей, сестер) на Січ не пускали — тут навіть існував закон, за яким той, хто привів жінку на Січ, мав бути скараний на смерть.

Суспільні відносини на Січі мали демократичний характер: функції за­конодавчого органу належали загальній козацькій раді, виконавча вла­да — кошовому отаманові та старшині. Характерною особливістю проце­су формування коша була виборність його членів: під час роботи військо­вих рад, які збиралися регулярно — 1 січня й 1 жовтня, — відкритим демократичним шляхом козаки висували кандидатури, обговорювали їх і більшістю голосів обирали керівників на ту чи іншу посаду.

До компетенції козацької ради входили такі питання: оголошення війни та підписання миру; організації військових походів;кари злісних злочинців;розподілу господарських угідь.

На Запоріжжі поступово склалася своя адміністрація:

• військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, військовий отаман;

• військові чиновники — булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар,гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи;

• похідні й паланкові начальники — полковник, писар, осавул.