23.Київська Русь за перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав

Правління Олега (882-912 рр.)

1)Правив від імені Рюрикового сина Ігоря; 2)розширив кордон держави, приєднавши сіверян, радимичів, де­ревлян, а також неслов'янські племена меря, чудь і весь; 3)звільнив підкорені племена від данини Хозарському каганату; 4) організував спротив угорським племенам, що проходили з Уралу в Подунав'я; 5) будував нові міста і фортеці; 6) здійснив вдалі походи проти Візантії в 907 р. та 911 р., наслідком яких став вигідний торговий договір: руські купці торгували без мита та проживали в Константинополі за рахунок імператора.

Значення діяльності князя Олега:1) об'єднав Північну та Південну Русь, що стало основою для загальноруської державності;2)сприяв централізації Русі; 3)укріпив військову могутність Русі, активізував її зовнішньополітичну діяльність. Після смерті Олега київський престол посів син Рюрика Ігор.

Правління Ігоря. (912-945 рр.)І) Відновив владу над повсталими деревлянами й уличами; 2) дав відсіч печенігам, що з'явилися біля кордонів Київської Русі,і навіть найняв їх у військо; 3) продовжував походи на Візантію, менш вдалі, ніж в Олега; 4) внаслідок походу на Закавказзя оволодів містами Дербент та Бердаа; 5) був убитий деревлянами, коли пішов збирати повторну данину.

Значення діяльності князя Ігоря:1)продовжив об'єднання слов'янських племен;2)жорстко укріплював центральну владу.Загибель Ігоря привела до влади його молоду вдову, княгиню Оль­гу, яка правила до повноліття свого сина Святослава.

Правління Ольги (945-964 рр.)І) Помстилася деревлянам за вбивство свого чоловіка Ігоря, спа­ливши древлянське місто Іскоростень;2) упорядкувала збір данини: встановила устави (порядок збору данини) і погости (місця для збору данини (полюддя)); 3) податки розділені на власне князівські та державні;4)відвідала Константинополь, де прийняла хрещення під іменем Олена;5)уклала договір із Візантією, за яким Київська Русь допомагала імперії в боротьбі з болгарами, норманами й арабами в обмін на данину;6)відновила привілеї для руських купців у Візантії;7)спробувала встановити дипломатичні контакти з Німецькою імперією.

Значення діяльності княгині Ольги:

1)сприяла створенню єдиної держави; 2)у зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії перед військовою силою; 3)підвищила міжнародний авторитет Київської Русі.

Правління Святослава (964-972 рр.)

1)Зробив своїх синів намісниками в Києві, Овручі та Новгороді;2)залишався прибічником язичництва, руйнував християнські храми;3)приєднав племена в'ятичів (межиріччя Оки та Волги);4)розгромив Волзьку Булгарію й Хозарський каганат, підпорядкував племена ясів і касогів (Північний Кавкав);5)здійснив два походи на Дунайську Болгарію, допомагаючи Візантії подавити болгарське повстання; мав плани перенести столицю до болгарського міста Переяславця;6)загинув від рук печенігів, найнятих Візантією.

Значення діяльності князя Святослава:

1)численні війни знесилили Русь; 2) розгром Хозарського каганату відкрив шлях кочовикам, які завдавали великої шкоди Київській Русі; 3)втрачені дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими державами; 4)більшість завойованих територій після смерті Святослава були втрачені.

24. Київська Русь за правління Володимира Великого

Правління Володимира Великого (980-1015рр.)

1)Своїх синів і вірних дружинників посадив у містах для контролю над місцевою знаттю; на зміну родоплемінному поділу суспіль­ства остаточно прийшов територіальний;2)Завершив формування території Київської Русі, приєднавши пле­мена білих хорватів, дулібів, в'ятичів, радимичів;3)боронив Київську Русь від печенігів, для чого побудував застави з військовими гарнізонами на кордонах держави;4)здійснив військову реформу: сформував військо з дружинників-слов'ян, а не з варягів;5)провів релігійну реформу: близько 980 р. спробував реформувати язичництво з метою об'єднання племен навколо Києва, призна­чивши головним богом Перуна, але ця спроба була невдалою; тоді у 988 р. прийняв хрещення за православним обрядом і запрова­див на Русі християнство;6) сприяв розвиткові освіти;7) розбудовував Київ як столицю держави: укріплена фортеця — «місто Володимира», церква Пресвятої Богородиці (Десятинна), князівські палаци;8) першим почав карбувати золоті та срібні монети (срібники і златники), на яких зображувалися образи Христа й Володи­мира та тризуб;9) шляхом династичних шлюбів зміцнив дипломатичні зв'язки з Польщею, Угорщиною, Чехією, Норвегією, Швецією.

Значення прийняття християнства:

1)дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі;2)сприяло розвиткові кам'яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески, Русь ознайомилася з античними традиціями;

3)запроваджено слов'янську писемність (кирилицю);4)почалося літописання, поширилися книги;5) сприяло розвитку городництва;6) пом'якшилися звичаї;7) зміцнилося міжнародне становище Київської Русі;8) укріпилася князівська влада;9)сприяло створенню єдиного народу.

Значення діяльності князя Володимира:

1) в основному завершив формування єдиної держави: територія Київської Русі простягалася від Чудського, Ладозького, Онезького озер на півночі до Південного Бугу на півдні, від Карпат на заході до межиріччя Оки і Волги на сході;

2)укріпив князівську владу, створив сильну централізовану дер­жаву;3)охрестивши Русь, зрівняв її з провідними європейськими державами.

Після смерті Володимира у 1015 р. престол у Києві захопив. Святополк, який убив своїх зведених братів Бориса, Гліба та Святослава. Ярослав двічі воював зі Святополком і в 1019 р. сів князювати в Києві.

44. Прийняття Християнства на Русі та його наслідки

Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. У княжій столиці жили іудеї, мусульмани, існувала велика християнська громада. І кожний вихваляв свою віру. Для цього Володимир Великий побудував Пантеон – храм для всіх язичницьких богів. Але бажаного результату він не приніс. І тому було розіслано гінців у різні кутки світу для ознайомлення з різними релігіями. Але найбільше припало до душі християнство. У 988 р. Володимир Великий прийняв хрещення за православним обрядом і запрова­див на Русі християнство.

Значення прийняття християнства:

1. дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі;

2. сприяло розвиткові кам'яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески, Русь ознайомилася з античними традиціями;

3. запроваджено слов'янську писемність (кирилицю);

4. почалося літописання, поширилися книги;

5) сприяло розвитку городництва;

6) пом'якшилися звичаї;

7) зміцнилося міжнародне становище Київської Русі;

8) укріпилася князівська влада;

9)сприяло створенню єдиного народу.

12. Галицьке князівство: друга половина11 ст. – 1199р.

Галицьке князівство засновано в другій половині XI ст. ону­ком Ярослава Мудрого Ростиславом Володимировичем. Розквіт Галицького князівства припадає на час правління Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.), який мав великий авторитет на Русі.

Основні заходи правління:

1) боротьба проти боярської опозиції;

2) розширення території князівства шляхом приєднання землі між Карпатами та Дністром, пониззя Дунаю;

3) будівництво й укріплення міст;

4) спорудження Успенського собору у Га­личі (1153-1177рр.);

5) боротьба проти половців у союзі з інши­ми князями;

6) участь у боротьбі за Київ;

7) укладення союзницького договору з Угорщиною; дружні відносини з Ві­зантією та Священною Римською імпе­рією.

Династія припинилася після смерті Ярославового сина Володимира у 1198 р. У 1199р. Галицьке та Волинське князівства об’єдналися в єдину державу зі столицею у Галичі.

49. Розквіт Київської Русі: правління Ярослава Мудрого

Правління. Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

1) До 1036 р. мав співправителем брата Мстислава: Правобережжя Дніпра належало Ярославові, Лівобережжя — Мстиславові;

2) сприяв відновленню сильної князівської влади;

3) склав перше рукописне зведення законів — «Руську правду»;

4) опікувався будівництвом нових міст і розвитком тих, що вже існували;

5) у Києві побудував Софійський собор, Георгіївську та. Ірининську церкви, Печерський монастир (майбутню Києво-Печерську лавру); місто обнесли валами з трьома брамами, одна з яких — «Зо- лоті ворота» — була парадним в'їздом;.

6) сприяв обранню першого руського митрополита Іларіона (1051 р.);

7) піклувався про розвиток освіти та культури: відкривалися школи, в тому числі для дівчат, започатковано літописання, при Софійському соборі засновано бібліотеку, де були зібрані твори античних авторів; про поширення освіти свідчать написи на сті­нах та новгородські берестяні грамоти;

8)розбив печенігів, які відтоді припинили нападати на Русь;

9) здійснив похід на Візантію, внаслідок чого укладено договір про службу руських дружин у Константинополі, а дочка візантій­ського імператора стала дружиною сина Ярослава — Всеволода;

10) розширив територію Русі за рахунок угрофінських племен (При­балтики) і Червоної Русі (Польща);

11) сприяв укладенню династичних шлюбів із європейськими монар­хічними династіями: сам був одружений із дочкою шведського ко­роля Інгігердою, його доньки були одружені: Анна — з королем Франції, Єлизавета - з норвезьким королевичем, Анастасія — з угорським королем; сини уклали шлюби з німецькими принцесами.

Значення діяльності князя Ярослава Мудрого:

1)Київська Русь досягла розквіту і стала однією з провідних держав Європи;

2)сприяв посиленню єдності та централізації Русі.

Перед смертю, в 1054 р., Ярослав поділив Русь між своїми синами. Старші сини отримали головні міста: Ізяслав — Київ, Свято­слав — Чернігів, Всеволод — Переяслав. Ярослав наказував своїм синам жити в мирі та берегти державу.

13. Галицько-Волинське князівство 1199-1264рр. Правління Р.Мстиславича та Д.Романовича

Правління Романа Мстиславича (1199-1205 рр.)

1) Придушив галицьке боярство;2) завоював Київ (1202 р.), до смерті був великим князем київ­ським;3) успішно боровся з половцями;

4) підтримував дружні відносини з Візантією, Угорщиною, Тев­тонським орденом; відмовився прийняти корону з рук Папи Рим­ського в обмін на перехід у католицтво;

5) виступив із планом « дотримання доброго порядку на Русі», згідно з яким слід було уладнати міжкнязівські чвари, обрати централь­ну владу, зорганізуватися для спільної боротьби з половцями.

Загинув у 1205 р. неподалік польського міста Завихвоста, потра­пивши до засідки під час походу проти польського князя Лешка Бі­лого. Галицько-Волинська держава розпалася по смерті князя.

Значення діяльності князя Романа Мстиславича:

1. створив велику централізовану державу — Галицько-Волинське князівство, яке стало наступником Київської Русі;

2. відновив авторитет і вплив Київської держави;

3. був активним європейським політиком.

Із 1205 р. по 1238 р. Галицько-Волинське князівство припиняє своє існування внаслідок активізації галицького боярства. У 1238р. Данило Романович оволодів Галичем і відновив єдність держави.

Правління Данила Галицького (1238-1264 рр.) 1) Правив спільно з братом Васильком Романовичем: Данило — в Га­личі, Василько — на Волині;2) у Ярославській битві (1245 р.) Данило Галицький переміг об'єд­нані сили поляків, угорців і галицьких бояр, які прагнули повер­нути Галичину;

3) оволодів Києвом у 1240р.; призначений Данилом воєвода Дмит­ро керував обороною столиці від монгольської навали;

4) створив озброєне піхотне військо, що складалося з селян і міщан, підтримував міста у їхній боротьбі з власниками-феодалами;

5) укріплював старі міста, заснував нові (Холм (1237 р.). Львів (1256 р,));

6) відвоював Люблінську землю у Польщі (1243-1244 рр.); 7) приєднав литовські племена ятвягів (1253-1254 рр.); 8) унаслідок походу на Чорну Русь (північно-західна Білорусь) по­ставив там правителем свого сина Романа; 9) заснував Галицьку митрополію (.1246 р.); 10) сприяв розвитку культури;

11) коли у 1241 р. в князівство вторглися монголо-татари, під ударами яких пали міста Галич, Володимир, Кам'янець та ін., князь Данило Галицький визнав себе васалом Золотоординського хана (1245 р.), щоб уникнути подальшого розорення земель; 12) з метою протистояння монголо-татарам уклав союз з Угорщиною, Польщею, Литвою, Тевтонським орденом та Папою Римським; 13) прийняв корону від Папи Римського (1253 р.), ставши першим українським королем; 14) здійснив військовий похід проти хана Куремси, в якому здобув перемогу(1254р.); проте за п'ять років хан Бурундай змусив Да­нила визнати зверхність Золотої Орди. Таким чином, антимонгольська політика Данила зазнала краху.

Данило Галицький помер у 1264 р. й похований у своєму улюб­леному місті Холмі.

Значення діяльності князя Данила Галицького: відновив єдність Галицько-Волинського князівства в умовах бо­ротьби з боярством та зовнішніми ворогами; підняв міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави; був видатним полководцем, дипломатом, державним діячем; показав можливість успішної боротьби проти монголо-татар.

27. Культура Київської Русі

Загальна характеристика:

1. вплив візантійської культури, взаємодія із західноєвропейською та азійською культурами;

2. великий вплив християнства на духовну і матеріальну культуру держави;

3. збереження язичницьких традицій.

Здобутки:

1. запроваджено писемність — азбуки глаголиця і кирилиця.;

2. відкрито школи при церквах і монастирях, у тому числі для дівчат;

3. при Софійському соборі створено бібліотеку;

4. відомі перші лікарі — Агапіт, Даміан, що були ченцями Печерського монастиря;

5. початкові географічні знання;

6. розвиток художньої літератури: до нас дійшли «Ізборник», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання дітям» ВолодимираМономаха, «Слово о полку Ігоревім»;

7. поширення перекладів, зокрема візантійських хронік та античної літератури, літератури Індії та Близького Сходу;

8. започаткування і розвиток літописання, найвідоміші літописи —«Повість временних літ», Київський літопис;

9) розвиток усної народної творчості (казки, легенди, билини, думи, пісні, прислів'я тощо);

10) Розвиток містобудування, дерев'яної та кам'яної архітектури: Десятинна церква, Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Спаський собор у Чернігові, Михайлівський собор у Переяславі; руський літопис XI ст. нараховує 700 церков ка Русі;

11) розвиток монументального живопису (фрески, мозаїка), іконопису, книжкової мініатюри;

12) розквіт ремесел: ювелірної справи, ковальства, зброярства, гон­чарства тощо.

45. Причини виникнення козацтва. Перші провідники.

Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало форму­ватися з кінця XV — початку XVI ст. Перша, згадка про українських козаків датована 1492 р.

Причини виникнення, козацтва:

1. економічні: захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок - переселення селян на «Дике доле» , у Запоріжжя та нижнє

Подніпров’я;

2. соціальні: посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності; . '

3. політичні: намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров'ї;

4. національно-релігійні: політика спольщення, гоніння на православну церкву;

5. військові: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта. За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни

І навіть татари, але найбільше було українців.

25.Козацько-селянські повстання під проводом К.Косинського і С.Наливайка

Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.)

Територія: Поділля, Київщина, Волинь.

Учасники: козаки, селяни-втікачі, міщани.

Перебіг подій. Повсталі захопили Білу Церкву, Трипілля, Пе­реяслав. Край було переведено на воєнний стан. 23 січня 1593р. повстанці зустрілися з польськими військами під містечком П'яткою

на Волині. Після тижня кривавих боїв було підписано угоду:

1) К. Косинський позбавляється гетьманства;

2) з реєстру виписують тих, хто приєднався до повстання;

3) козаки втратили право самостійно підтримувати дипломатичні зв'язки з іншими державами та здійснювати військові походи.Косинський звернувся за допомогою до московського царя, але той воював зі Швецією і надав лише гроші.

Загинув Косинський у травні 1593 р. під Черкасами. Повстання було придушено.

Козацька війна 1594 р. під проводом Северина Наливайка

Територія: Брацлавщина, Київщина, Волинь, Білорусь.

Учасники: козаки, селяни, міщани.

Перебіг подій. Наливайко скористався війною Польщі з Туреччи­ною. Повстання охопило більшу частину українських і білоруських земель, що стало загрожувати існуванню держави. Проти повстанців рушила каральна експедиція С. Жолкевського. Відступаючи, Наливайко планував перейти на територію Московського царства, але під Лубнами в урочищі Солониця був розбитий. Поляки вирізали майже 10 тис. чоловік у козацькому таборі, в основному — жінок і дітей.

Наливайка та ще шістьох керівників повстання стратили у 1597р.

3. Берестейська церковна унія: причини і наслідки.

Ініціаторами укладення унії з українського боку стали право­славні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати.

У жовтні 1596 р, б Бересті було проведено церковний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г. Балабан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К.Острозького в його виступах проти створення об'єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли.

Причини укладення унії:

1) прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпоряд­кувати православних папі римському;

2) Річ Посполита вважало єдину віру чинником, що укріплює де­ржаву, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого като­лицизму;

3) православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерів­ноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти збли­ження із західноєвропейською культурою.

Наслідки укладення Берестейської унії:

1) утворилася Українська греко-католицька церква, яка обстоюва­ла національну ідентичність українців і чинила спротив окато­личенню;

2) почалася боротьба православних із греко-католиками, в україн­ському суспільстві загострилися релігійні суперечності;

3)не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.

58. Українське козацтво за гетьманування П.Сагайдачного

П. Конашевич-Сагайдачний — гетьман українського козацького реєстрового війська, один із найталановитіших його організаторів.Походив із дрібного шляхетського роду в Галичині (з-під Самбора), народився приблизно в 1577 р. Навчався в Острозькій академія Перед 1600 р. подався на Запорозьку Січ. Брав участь у багатьох походах запорожців. Коли саме його обрали гетьманом, невідомо, але в 1616 р. він уже декілька років гетьманував.

Військово-політична діяльність:

1) перетворив козацьке військо на регулярне з відповідними дисципліною, навчанням та озброєнням (рушницями);

2) збільшив козацький флот до 300 кораблів;

3) співпрацював із нереєстровим козацтвом;

4) організував успішні походи козаків проти Османської імперії та Кримського ханства, що привернуло увагу Європи;

5) разом із військом брав участь у поході королевича Владислава на Москву в 1618р.;

6) у Хотинській війні 1620-1621рр. козацьке військо під його проводом відіграло вирішальну роль у розгромі турок;

7) у 1020 р. надіслав у Москву прохання прийняти козаків на військову службу;

8) дав згоду приєднатися до антитурецького союзу європейських держав — «Ліги християнської міліції»;

9). стримував антипольські настрої в козацькому середовищі, віддаючи перевагу переговорам і компромісам. Завдяки цьому козакам дозволили оселятися в містах, повернули окремий козацький суд і Трахтемирів, плата реєстровцям стала постійною.

10) разом з Військом Запорозьким вступив у Київське братство, забезпечивши останньому підтримку.

Помер II. Конашевич-Сагайдачний унаслідок поранення під Хотином у 1622 р.

18. Державотворча діяльність гетьмана І.Виговського. Перед смертю В. Хмельницький заповів гетьманську булаву своєму 16-річному синові Юрію. У вересні 165 7р, старшинська рада в Чигирині доручила генеральному писареві І. Виговському виконувати гетьманські повноваження до повноліття Юрія. За місяць на Корсунській раді І. Виговського обрали повноправним гетьманом.

Політика І. Виговського

1) Зберігав союзницькі відносини з Московською державою.

2) Активізував зв'язки з Кримом, Швецією, домовився про перемир'я з Польщею.

3) Укріплював становище козацької старшини і православної шляхти, роздаючи землі, що призводило до наростання соціальної напруженості та невдоволення народу.

4) Боровся з антигетьманською опозицією: здійснював економічну блокаду Запоріжжя, за допомогою татарського війська придушив повстання полтавського полковника М. Пушкаря і кошового отамана Я. Барабаша, підтримуване Москвою (1658 р.).

5) Підписав Гадяцький договір (1658р.) з Річчю Посполитою. Причини підписання: складна політична ситуація в Україні, підтримка Москвою антигетьманської опозиції, неприйняття методів московської політики.

6) Підписання Гадяцького договору спричинило російсько-українсь­ку війну. В її ході І. Виговський розбив 100-тисячну московську армію під Конотопом (1659 р.), але через свою непопулярність не зумів використати результати перемоги.

7) І. Виговський не зумів приборкати промосковськи налаштовану старшину, тому російська армія в 1б59 р., підтримуючи заколот­ників, захопила лівобережжя України.

До осені 1659р. позиції І. Виговського послабшали навіть на Пра­вобережжі. У жовтні 1659 р. він зрікся гетьманської булави, пере­дав її вже обраному новому гетьманові Ю. Хмельницькому і виїхав до Польщі.

41. Політична діяльність гетьмана П.Дорошенка

П. Дорошенко був гетьманом Правобережної України після зре­чення П. Тетері.

Політика П. Дорошенка

1. Часто скликав козацькі ради, де вислуховував рядових козаків.

2. Спирався на підтримку київського митрополита.

3. Щоб не залежати від старшини, створив 20-тисячний корпус найманців-сердюків.

4. Установив нову митну лінію на українському кордоні, почав кар­бувати власну монету.

5. Проводив колонізацію незаселених земель на кордоні зі степом.

6. Прагнув об'єднання України.

7. Домагався поновлення Гадяцького договору, укладеного І. Виговським.

8. У 1668 р. об'єднав Ліво- і Правобережжя, був проголошений гетьманом усієї України.

9. У 1669 р. змушений повернутися на Правобережжя, щоб про­тистояти претендентові на гетьманську булаву П. Суховію, підтриманому кримськими татарами. На Лівобережжі залишив­ся наказний гетьман Д. Многогрішний. За відсутності П. Доро­шенка Д. Многогрішний був проголошений гетьманом Лівобе­режжя.

10. У 1669 р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані Корсунські статті.

Причини укладення. Прагнення отримати допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір 1667р.), припинити втручання Крим­ського ханства в українські справи.

11. Україно-турецько-татарська армія протягом 1672р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір (1672р.): Польща відмовилася від претензій на Правобережну Україну. Проте польський сейм не ратифікував угоду, тому війна тривала.

Наслідки війни. Татари і турки грабували Правобережжя, насе­лення краю масово тікало на «московську Україну», проклинаючи гетьмана, що «запродав Україну в турецьке ярмо».

У 1674 р.. на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана І. Самойловича, який скористався відмовою Польщі від Правобережної України. Водночас наступала і польська армія. Пра­вий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод.

У 1675 р. П. Дорошенко, розчарований союзництвом із Туреччи­ною, передав булаву кошовому отаману Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві.

20. Діяльність гетьмана П.Орлика

1)Підписав договір із Карлом XII про протекторат Швеції над Україною. Шведський король зобов’язувався вести війну з Росією, доки Україна не буде звільнена від московського панування. 2)Домовився з Кримським ханством про спільну боротьбу проти Росії.

3)Для підтримки П. Орлика Туреччина оголосила війну Московському царству (1710р.).

4)Уклав так звану Конституцію Пилипа Орлика. 5)У 1711р. здійснив похід на. Правобережжя разом із загонами поляків і татар. Завдяки вдало проведеній антимосковській агітації на бік Орлика переходили не тільки кріпаки -втікачі, а й цілі міста. На Лівобережжі розпочалися антиросійські виступи. Але авторитет П. Орлика підірвали вилазки татарських загонів на Слобожанщину, внаслідок чого військо залишили українські козаки та міщани. Змушений відступити під тиском московської армії Б. Шереметєва.

Результати і наслідки:

— похід завершився поразкою передусім через ненадійних со­юзників;

— татари пограбували міста і села Правобережжя, тисячі людей забрано в ясир.

6)Узяв участь у підписанні Прутського договору (1711 р.) між Московським царством та Туреччиною. 7)Намагався створити широку антиросійську коаліцію — як у Єв­ропі, так і на Сході. Але міжнародна ситуація не сприяла йому:

— у 1721 р. перемогою Росії закінчилася Північна війна, внаслі­док якої Росія отримала Прибалтику;

— Туреччина задовольнилася Азовським узбережжям і не по­спішала воювати далі; .

— Польщу роздирали міжусобні війни, що закінчилися перемо­гою російського ставленика Фрідріха-Августа III.

Через загрозу арешту російськими агентами П. Орлик постійно переїздив.Із 1722 р. П. Орлик оселився з Салоніках (Греція). Помер у 1742 р.

21. Друга більшовицько-українська війна 1918-1919рр.

13 листопада 1918 р. — анулювання Радянською Росією Брест­ського мирного договору; згодом — постанова Раднаркому про невиз­нання України самостійною державою, початок захоплення україн­ських територій, залишених німцями (3 січня 1919 р. було захоп­лено Харків, куди переїхав створений більшовиками Тимчасовий робітничо-селянський уряд радянської України).

9 січня 1019 р. — ультиматум Директорії Раднаркому з вимогою припинення воєнних дій та негайного виведення російських військ із території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та Українського радянського уряду, а російських, буцімто, там немає.

16 січня 1919 р. — оголошення Директорією війни проти Ра­дянської Росії.

Протягом січня-лютого 1919 р. — оволодіння радянськими вій­ськами Лівобережжям (5 лютого вони увійшли до Києва; Директорія переїхала до Вінниці, її очолив С. Петлюра, який фактично всю вла­ду перебрав на себе).

Протягом лютого-квітня 1919 р. — розгром головних військо­вих сил Директорії.

17. Державний устрій української козацької держави Б.Хмельницького

Гетьманщина мала всі ознаки державності.

1)Політична влада (військова, політична, адміністративна) нале­жала гетьману та козацькій старшині. Козацькі ради розв'язували найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але їхнє значення неухильно знижувалося.

2)Територією Гетьманщини були завойовані українськими вій­ськами землі, її кордони змінювали україно-польські договори, проте Київщина залишалася козацькою.

3)Політико-адміністративний устрій складався з полків, що ді­лилися на сотні. Кількість полків змінювалася; за Зборівським договором, їх було 16. Полк міг охоплювати від 11 до 22 сотень. Великі міста зберігали магдебурзьке право, і влада в них нале­жала магістратам. Рештою міст керували городові отамани, а се­лами — сільські отамани; посада отамана була виборною. Запо­розька Січ була автономною й не входила до жодного полку. Всі органи влади підпорядковувалися гетьманському урядові. Най­вищим органом влади була військова рада.

4) Право та судочинство ґрунтувалися на нормах звичаєвого, ко­зацького, магдебурзького права, Литовських статутах. Польське законодавство в Гетьманщині не діяло. Були встановлені пока­рання за зраду українському народові, відмову надати допомогу в битві.

5) Фінансова система та податки: введено посаду генерального підскарбія (1654 р.), який опікувався бюджетною сферою, подат­кову й митну системи; є згадки про карбування власної монети .

6) Соціальна структура населення включала п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство. До привілейо­ваних верств населення належали українська шляхта, козацька старшина, вище православне духовенство та міська знать.

7) Наявність армії була доведена самою війною, коли українське військо налічувало до 300 тисяч чоловік. За військовою органі­зацією й тактикою українська армія була однією з найкращих у Європі XVII ст.

8) Зовнішня політика була складовою частиною діяльності гетьманського уряду. Україна підтримувала дипломатичні кон­такти з Росією, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Пос­политою, Молдовським князівством, Трансільванією; Гетьман­щину визнали Венеція, Волощина, Швеція тощо.

Історик Н. Яковенко порівнює принципи внутрішньої організації козацької держави з військовою диктатурою, «де гетьман здійсню­вав владу від імені війська, ба навіть сама назва держави — «Військо Запорозьке» — з ним ототожнювалася».

43. Початки національного відродження в Галичині. Руська Трійця

Справжнє українське національне від­родження в Західній Україні почалося в 30-х рр. XIX ст. під впливом ідей роман­тизму й слов'янського відродження, які в цей час активно поширювалися серед чехів і поляків. Цьому сприяло також ознайомлення галицької молоді з найкращими творами нової укр.. літератури, етно­графічними та історичними виданнями, що з'явилися на українських землях, які входили до складу Російської імперії. Зачинателями національного відродження в Західній Україні стали вихованці львівської духовної семінарії, учасники гуртка «Руська трійця» Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Ще в шкільні роки вони захопилися ідеєю відродження слов'янських народів і під впливом українського письмен­ства в Росії розгорнули активну роботу, спрямовану на фор­мування патріотичного національного руху в Галичині. За­сновники «Трійці» вважали своїм головним завданням за допомогою друкованого слова та літературної творчості рід­ною мовою «підняти дух народний, просвітити народ», від­крити йому світ, допомогти усвідомити «гідність свою і свою силу». У 1833 році М. Шашкевич склав перший альма­нах віршів, написаних укр.. мовою, а через два роки опублікував широко відому оду «Голос галичан». Водночас він підготував до друку збірник «Зоря», який містив на­родні пісні, життєпис Б. Хмельницького, оповідан­ня з життя священиків. Проте цензура заборонила його публікацію.Найбільшим досягненням гуртка «Русь­ка трійця» було видання 1837р. в Буда­пешті альманаху «Русалка Дністровая», яким західні українці фактично вперше в нову добу заявили про свою національну гідність.

Після заборони австрійськими властями «Русалки Дністрової» і виходу М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького з львівської семінарії «Руська трійця» роз­палася.

51.Розкрийте суть Варшавського договору 1920р.

21—24 квітня 1920 р. між урядами Польщі та УНР у Варшаві були підписані загальна, торговельно-економічна і військова конвенції (угоди), які пізніше назвали Варшавською угодою.

• Польський уряд визнавав існування УНР у межах, які мали бути означені договорами із суміжними країнами .

• Кордон між Польщею та УНР встановлювався по лінії, яка була вже зайнята польськими військами.

• До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина, Західна Волинь, частина Полісся по р. Збруч і Горинь, уся Галичина.

• Польща відмовлялася від подальших територіальніих претензій.

• Польща зобов'язувалася озброювати війська УНР.

• Уряд УНР заявив про відсутність претензій на західно- українські землі.

• Збройні сили С. Петлюри підпорядковувалися польському командуванню.

• Українські залізниці підпорядковувалися польському управлінню. УНР погоджувалася на спільну валюту.

• Український уряд повинен був утримувати польські вій­ська на території України.

8. Виникнення укр.. політичних партій на західноукраїнських землях, їх програмні цілі

Русько-Українська радикальна партія (РУРП, 1890р.) – перша українська політична партія.

Засновники: І. Франко, М. Павлик.

Програма-мінімум

— досягнення матеріального добробуту трудящих;

— усунення експлуатації;

— проведення економічних реформ.

Програма -максимум

— утвердження соціалізму;

— демократизація суспільного життя;

— піднесення національної самосвідомості українців;

— автономія України.

У 1895 р. Ю. Бачинський опублікував брошуру « Україна уярмлена» в якій доводив історичну необхідність здобуття Україною незалежності. РУРП внесла корективи до програ­ми, поставивши незалежність України перспективною метою.

До Української національно-демократичної партії (УНДП, 1899р.) увійшли народовці, незадоволені «новоерівськими» компромісами, та радикали, які відмовлялися від соціалістичної ідеології на ко­ристь національної ідеї. Стала найчисельнішою українською партією.

Засновники: В. Будзиновський, Ю, Романчук, К. Левицький та Є. Левицький, В. Охримович.

Програма:

— виховання почуття єдності з наддніпрянськими українцями;

— створення єдиної української національної провінції Австро-Угорщини з власним сеймом та адміністрацією;

— головна мета — соборність і незалежність України.

Українська соціал- демократична партія (УСДП, 1899 р.) була створена внаслідок об'єднання лівих радикалів та соціалістів, які не увійшли до Польської соціал-демократичної партії. Нечисельна партія.

Засновники: М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський.

Програма:

— Досягнення соціалізму шляхом реформ;

— захист інтересів робітників;

— парламентські методи боротьби;

— перспективна мета — незалежна Українська республіка.

57. Україна в роки Першої світової війни

1 серпня 1914 р. — почалася Перша світова війна.Західноукраїнські землі перетворилися на театр воєнних дій.

Основні воєнні дії на території України

— 18 серпня 1914 р. — початок успішного наступу 8-ї російської армії під командуванням О. Брусилова;

— 23 серпня — кінець вересня 1914 р. — Галицька битва, в ході якої австро-угорські війська зазнали поразки (австро-угорська армія втратила 336 тис. солдатів, а Галичина і Буковина опи­нилися під окупацією царської Росії);

— березень 1915р. — захоплення російськими військами після шестимісячної облоги найміцнішої австрійської фортеці — Перемишль.

Політика російського уряду на захоплених територіях

1) утворення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства на чолі з графом Г. Бобринським (кінець 1914 р.);

2) насильницька русифікація (впровадження російської мови, за­конів тощо);

3) свідоме знищення українських гімназій, газет і журналів, кни­гарень, видавництв, бібліотек тощо;

4) закриття «Просвіт»;

5) заборона українських політичних партій, спортивних та молодіж­них організацій;

6) репресії проти українських політичних та громадських діячів;

7) переслідування греко-католицької церкви (депортація сотень священиків греко-католицької церкви, у тому числі й митропо­лита А. Шептицького, у глиб Російської імперії).

- Травень 1915 р. — Горлицький прорив російського фронту ні­мецькими та австро-угорськими військами.

- 22 червня 1915 р. — вступ австро -німецьких військ до Львова.

- 19І5 р. — швидкий відступ російських військ,який тривав до жовтня і зупинився на лінії Кам'янець-Подільський — Тернопіль — Кременець — Дубно (росіяни втратили Північну Буковину, Східну Галичину, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину та Західну Волинь).

- 22 травня — на початку червня 1916 р. відбувся Брусиловський прорив — наступальна операція російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, в ре­зультаті якої знову захоплено Східну Галичину (без м. Львова), Північну Буковину, частину Західної Волині.

- Червень 1917 р. — новий наступ російських військ на львівському напрямку, який закінчився провалом; Росія втратила Галичину та Буковину. Після цієї події війна набула позиційного характеру.

37. Перша більшовицько-українська війна

Причини

1)Прагнення більшовиків установити контроль над Україною — її ресурсами і промисловістю. 2)Придушення і ліквідація центрів антибільшовицького опору. 3)Боротьба за владу в Україні між УЦР і більшовиками. 4)Провал спроб більшовиків усунути УЦР від влади, спира­ючись на внутрішні сили в Україні.

Хід бойових дій

• 22(9) грудня 1917 р. Захоплення більшовицькими вій­ськами Харкова.

• 24(11)—25(12) грудня 1917 р. І Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові. Проголошення радянської УНР, створення ра­дянського уряду — Народного Секретаріату.

• 30(17) грудня 1917 р. Маніфест ВУЦВК про повалення влади УЦР і Генерального Секретаріату.

• 7 січня 1918 р. (25 грудня 1917 р.). Початок загального на­ступу більшовицьких військ. Захоплення Катеринослава.

• 27(14) січня 1918 р. Більшовицькі повстання в Одесі та Миколаєві.

• 29(16) січня 1918 р. Більшовицькі повстання в Києві (за­вод «Арсенал»). Бій під Крутами.

• 4 лютого (23 січня) 1918 р. Придушення більшовицького повстання в Києві.

• 7 лютого (28 січня) 1918 р. Мала Рада і Рада народних міністрів залишили Київ. Вступ більшовицьких військ до Києва.

• Початок лютого 1918 р. Захоплення більшовицькими військами більшої частини України і Криму.

Причини поразки

- Ослаблення соціальної бази УЦР;

- Відсутність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності ;

-Високий рівень організованості та боєздатності більшовицьких військ, успішна тактика боротьби за владу; уміла соціальна демагогія Рад.