1. Рецепція творчості Володимира Дрозда в науковій літературі

Творча спадщина В. Дрозда у контексті новітньої української літератури посідає важливе місце, адже митець творив у складні часи різних культурно-історичних епох, охопивши другу половину ХХ та початок ХХІ століття. Доробок письменника є унікальним явищем в історії нашої літератури, оскільки містить істотно різні твори, як за жанром, так і за стильовими особливостями.

Твори В. Дрозда різноманітні у жанровому відношенні: новели, оповідання, повісті та романи . Останні посідають важливе місце у доробку письменника. Саме романна форма стала вдалішою, бо надавала можливість створити величні полотна («Лист я землі») чи зацікавити, заінтригувати читача («Убивство за сто тисяч американських доларів»).

Вивчення романів В. Дрозда, специфіка яки визначається варіюванням від соцреалістичного до постмодерністського означення, автора біографічних романів «Добра вість», «Ритми життя», «Дорога до матері», філософських романів «Листя землі», «Острів у вічності», «Убивство за сто тисяч американських доларів» то що, ґрунтується на теоретичних дослідженнях щодо проблеми стилю. Це зумовлено тим, що повністю охопити особливості прозових творів митця, які неодноразово ставали предметом наукових зацікавлень (М. Жулинського, М. Павлишина, Л. Яшиної та ін.), можливо саме шляхом визначення стильових особливостей та домінант [1, c. 323].

Роман «Убивство за сто тисяч американських доларів» (1992-2002) вперше побачив світ 1993 року в журналі «Київ », окремо був ви даний 2003 року. Цей твір, який із перших сторінок справляє враження «новочасної кримінальної штуковини», уже встиг стати предметом наукових розвідок – М. Жулинського, В. Соболь, А. Харченко, О. Січкар.

Останнім часом дослідники, вивчаючи спадщину В. Дрозда, звертаються до проблеми стилю, обираючи певні його аспекти: фольклорно міфологічна символіка як домінанта стилю (О. Карпенко ), автобіографізм як особливість прози (Н. Манюх), іронія як стильовий компонент у творах (А. Харченко ).

М. Жулинський в одному з листів до В. Дрозда ділиться враженнями від прочитання роману «Убивство за сто тисяч американських доларів»: «Спочатку я не сприйняв усерйоз балаканини Робін зона Макухи… але … побачив, яка серйозна проблема розкручується. Та в цьому Робінзоні зачаївся і я, і ти , і усі ми – покоління компромісів, наївних сподівань …»

Особливу увагу він звертає на соціально-політичний підтекст та морально-духовний аспект твору. А також зазначає, що, хоч і видається роман «простеньким», «читабельним», проте містить багато закодованого та не пізнаного.

У статті В. Соболь «Мандруючи «поверхами самого себе», він душу «зберіг на насіння» характеризує філософську проблематику твору , образи Робін зона та Балерини . Дослідниця наголошує, що «наскрізна для творчості Володимира Дрозда тема екології душі та її збереження в останньому його посланні набуває особливої гостроти і навіть надсади» [16].

З погляду на іронію як стильовий компонент творів В. Дрозда роман аналізує у авторефераті А. Харченко. Йдеться про властиве спадщині письменника роздвоєння душі, прагнення головного героя усамітнитись, а також подається зв’язок романів з іншими творами.

В. Дрозду вдалося створити художньо значимий національний літературний світ, в якому відкрилася через індивідуальне переосмислення і відтворення історичної реальності національно самобутня Сіверщина. По суті, фольклорно-міфологічна проза – це розгорнута метафора реальної дійсності, «вирощена» завдяки творчій уяві й фантазії митця на традиційній народній демонології, на слов’янських міфах, легендах, казках, переказах, притчах, небилицях, на елементах української сміхової культури, і внаслідок творчого переосмислення спрямована на глибинне відкриття та пізнання історичної та сучасної долі української людини. Герої таких його романів, як «Катастрофа» – Іван Загатний, «Вовкулака» – Петро Харлан і Андрій Шишига, «Спектакль» – Ярослав Петруня, «Балада про Сластьона» – Йосип Сластьон, «Злий дух. Із житієм» – Роман Гаркуша, віддають на заклання власні душі заради самоствердження у формі чи то кар’єри, чи то слави, чи збагачення... Внаслідок непогамовного поривання задовольнити свої егоцентричні амбіції, вивищення будь-якою ціною, передусім через моральні компроміси, відбувається переродження особистості, перетворення її у «вовкулаку», на хижого, безжалісного звіра. Попереду – самотність, відчуження від людей, жах перед втратою свого Я, повне духовне спустошення і смерть власної душі [10, c. 272].

Ім’я В. Дрозда асоціюється з творчими пошуками нової літературної генерації когорти шістдесятників, тих запальних українських інтелігентів, які виривалися за межі ідеологічного контролю, бунтували супроти офіційних канонів мистецтва соціалістичного реалізму, намагалися оприлюднити нестандартні форми і прийоми естетичного анти-конформізму. Тоталітарний режим пильнував таких, як Володимир Дрозд. Вже на початку 1963-го його було звільнено з роботи, згодом залишилася не з власної волі без роботи його дружина – талановита поетеса Ірина Жиленко, в серпні того ж року Дрозда ізолюють від суспільства службою у лавах радянської армії (у Забайкаллі, потім – у Чернігові). «Шлях мій життєвий і творчий складний», – сам письменник визначав свою долю правдиво, без сподівань на співчуття чи захоплення від нових поколінь. Змушений був заробляти на життя талантом, бо дар творити нову – художню – реальність відчув з юних літ. «Але поруч із відвертим заробітком усе життя, а воно наклалося на часи для літератури дуже нелегкі, писав я на повну силу і чесно», – зізнався щоденникові 1 вересня 1988 р.

Історична проза – конгломерат творів, які з’явилися ще в античні часи, пройшовши еволюцію від оповідей героїчного епосу, анналів, монографій, мемуарів тощо до історичного роману, який є продуктивним жанром і в сучасній літературі. У свою чергу жанр історичного роману має низку різновидів, реалізація яких залежить від низки факторів – задуму письменника, його індивідуального стилю, загальних літературних тенденцій доби. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт – з художнім вимислом, справжні історичні особи – з особами вигаданими. Проблемами еволюції жанру займалися Н. Бернадська, А. Гуляк, Є. Нахлік, З. Шевчук та ін.

Жанр історичного роману в прозі В. Дрозда є майже недослідженим, що, можливо, зумовлено неувагою самого письменника до деяких власних історичних творів. Звичайно, якщо порівнювати ранні історичні романи письменника із його подальшою неісторичною прозою, яка стала вершиною творчого шляху В.Дрозда, вони багато в чому є лише етапними пробами пера. Але при цьому ці твори не варто скидати з терезів, на яких виважується творчий генія митця. Цією публікацією спробуємо поповнити прогалину в дослідженні прозової спадщини письменника, розглянувши його нечисленні історико-біографічні романи.