Тема 11 Державний кредит та державний борг.

У періоди економічної кризи, значних змін у господарсько­му механізмі, у процесі порушення збалансованості бюджету в державі відчувався брак фінансових ресурсів. Основним спосо­бом отримання додаткових фінансових ресурсів був державний кредит. Отже, об'єктивна необхідність у державному кредиті пояснюється суперечностями між суспільними потребами, які збільшуються, і можливостями їх задоволення за рахунок до­ходів бюджету.

Державний кредит — це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та фізичними і юри­дичними особами, з іншого, з питань, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги під­приємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення. Як фінансова категорія державний кредит ви­конує фіскальну, регулюючу і перерозподільну функції.

Усю сукупність державних кредитів можна поділити на дві частини: внутрішню та зовнішню. При цьому формами внут­рішнього державного кредиту є:

1. державні позики;

2. обмін частини вкладів населення на державні позики;

3. запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду;

4. казначейські позики;

5. гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту характери­зується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ і організацій залучаються з метою фі­нансування суспільних потреб шляхом випуску та реалізації облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів держав­них цінних паперів.

Випуск державних позик ґрунтується на таких передумо­вах: наявність кредиторів, які тимчасово мають вільні кошти, довіра кредиторів до держави, зацікавленість кредиторів у на­данні позик державі, можливість держави своєчасно та повніс­тю повернути борг і виплатити дохід.

Державні внутрішні позики класифікуються за різними ознаками, а саме: за правом емісії, характеристиками отриму­вачів цінних паперів, формою виплати доходів, терміном погашення, методами реалізації, методами визначення доходу, формою оформлення.

Державні зовнішні позики надаються:

1. у грошовій формі у валютах країни кредитора, країни по­зичальника, третьої особи;

2. товарній формі.

Основні завдання державних зовнішніх позик полягають у сприянні зміцненню економічного потенціалу, подоланні фі­нансових труднощів держави-одержувача, наданні продоволь­чої допомоги.

Окреме і важливе питання цієї теми — сутність державного боргу. Державний кредит спричинює появу державного боргу, який поділяється на поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній. Також розрізняють активний державний борг, що виникає внаслідок дискретних заходів уряду країни, та пасив­ний, який створюється автоматично у разі виникнення бю­джетного дефіциту.

Державний внутрішній борг України складається із забор­гованості минулих років, включаючи частину боргових зобов'язань уряду колишнього Радянського Союзу, які взяла на себе Україна, та заборгованості, що виникає за борговими зобов'язаннями уряду України. Зовнішній борг класифікуєть­ся за видами кредитів, умовами кредитування, терміном спла­ти, джерелами кредитування.

Слід також зауважити, що обслуговування боргу — це пога­шення основної суми боргу та виплата відсотків за ним від­повідно до графіка, узгодженого кредитором і позичальни­ком.

Управління внутрішнім державним боргом передбачає пев­ні заходи щодо випуску, розміщення, обігу та обслуговування державних боргових зобов'язань, зміни умов раніше випуще­них позик. Методами управління державним боргом є кон­версія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресив­ним співвідношенням, відстрочення погашення та анулювання позики.

Управління державним внутрішнім боргом України здійс­нює Міністерство фінансів України в порядку, узгодженому з Національним банком України.

Граничні обсяги державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і терміни погашення встановлює Вер­ховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.