Розділ 1 теоретико-методичні основи формування та використання фінансових ресурсів підприємства

1.1 Характеристика фінансових ресурсів підприємства

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, які виступають у ролі господарюючих суб'єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують доходи і накопичення, розподіляють їх, формують відповідні фонди грошових коштів.

З іншого боку, для здійснення господарської діяльності, отримання продукції, доходів і накопичень підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. При цьому матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. їх формування здійснюється, як правило, за рахунок різних джерел фінансування: власних, позичених та залучених.

При цьому власні джерела фінансування активів підприємств постійно знаходяться в їхньому обігу й строк користування якими не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тій частини капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені кошти - це кошти, які отримує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах повернення. Формуються вони переважно за рахунок довгострокових та короткострокових кредитів банку.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі види перерахованих джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку [4, С.34-57].

Отже, фінансові ресурси підприємств - це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку.

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, являє собою капітал підприємства.

Власний, позичений і залучений капітал, який формує, з одного боку, фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, є зобов'язанням перед конкретними власниками - державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок перших подій. Погашення заборгованості, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгострокові зобов'язання - це зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після операційного циклу або через дванадцять місяців з моменту їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі, довгострокові зобов'язання з оренди, інші довгострокові зобов'язання).

Поточні зобов'язання - це зобов'язання, які мають бути погашені протягом операційного циклу підприємств або протягом дванадцяти місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, передусім, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності - відповідних джерел грошових коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенні підприємств вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищих органів управління, коштів інших аналогічних підприємств при їх реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. Всі ці внески (кошти) є статутним (первинним) капіталом і акумулюються в статутному фонді створеного підприємства.

Отже, статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошових коштів формуються основні фонди і обігові активи підприємств. Таким чином, власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), крім статутного (пайового) капіталу, включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерними товариствами акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає: суму дооцінки необігових активів; вартість активів, втриманих безоплатно підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток являє собою суму прибутку, який залишився у підприємства та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування - сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Крім власного капіталу, фінансові ресурси підприємств формуються також за рахунок залучених і позикових коштів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточних зобов'язань підприємства по розрахунках:

сума авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

сума заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів робітників;

заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, фонду соціального страхування, до Пенсійного фонду, по страхуванню майна підприємства та індивідуальному страхуванню його робітників;

заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

сума векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані з залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки та ін.

Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансу підприємства.

Склад фінансових ресурсів, їхні обсяги залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаних з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання визначають добрий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.

В українській економічній думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По-друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Зосередившись на понятті фінансових ресурсів підприємства, не будемо розглядати тих визначень фінансових ресурсів, які були сформульовані ще за радянських часів. У них фінансовим ресурсам підприємницьких структур відводилася підпорядкована роль щодо фінансових ресурсів держави. Сьогодні ж лінія поділу між фінансовими ресурсами держави і підприємств у багатьох авторів проходить чіткіше. Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік.

Визначення 1. М.Я. Коробов: "Фінансові ресурси підприємства - це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства" [28, С.234].

Визначення 2. В.М. Родіонова: "Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників" [49, С.120].

Визначення 3. В.Г. Бєлолипецький (посилаючись на визначення, яке, на думку автора, наводиться у "багатьох вітчизняних [російських] підручниках"): "Фінансові ресурси фірми - це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення".

Визначення 4. О.Д. Василик: "Фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового і внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб" [14, С.76].

Визначення 5. І. В. Зятковський - цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: "Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств" [23, С.25].

Визначення 6. В. М. Опарін - одне з найпростіших і найактуальніших визначень (2000 рік): "Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства".

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів. Ось що про це пише О. Д. Василик: "... не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання" [14, С.84]. Можливо, це твердження і можна використати стосовно держави, проте в сьогоднішніх умовах його надзвичайно важко застосувати щодо сучасних підприємств.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної копійки, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку підприємство намагається залучити під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основи й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина "простоювання" коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається процес прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом - через купівлю основних і оборотних засобів - у капітал. Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Сьогодні поняття "фонди" як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі "фонди" трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені простим поняттям "капітал". Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: "Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед небухгалтерів) - активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн" [26, С.142].

Так, замість фондів на сцену знову повертається поняття "капітал". Більше того, цей автор робить ще один крок вперед - він розглядає фінансові ресурси у контексті часу: "... В такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу".

Однак про які, власне, фінансові зобов'язання йдеться? Відповідь на це запитання можна побачити з наступного твердження автора: "У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність, у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі,¹^ їхні перетворені форми - зобов'язання і капітал". Фактично цим самим автор говорить про власний і позиковий капітал, відносячи останній до зобов'язань підприємства. Або, інакше кажучи, він розглядає підсумок балансу як сукупність фінансових ресурсів, а до капіталу відносить лише власний капітал підприємства, тобто підсумок пасиву за винятком усіх зобов'язань неакціонерам підприємства.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях.

Якщо розвивати тему зобов'язань ще глибше, то можна побачити, що на менеджерів покладено додатковий обов'язок саме щодо акціонерів, а не щодо кредиторів: вони (менеджери) повинні так управляти компанією, щоб максимізувати добробут її власників (тобто акціонерів). Таке трактування пов'язане з останніми тенденціями у фінансовому менеджменті, коли мету підприємства - отримання максимального прибутку при мінімальному ризику було замінено на нову - максимізація добробуту власників (акціонерів) через зростання ринкової ціни акцій (хоча після останніх корпоративних скандалів у США і ця мета може зазнати модифікації). З цього випливає, що навіть нерозподілений прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, продовжує бути власністю акціонерів, просто останні дають змогу управлінню реінвестувати його в компанію, бо вдала реінвестиція обертається підвищенням ринкової ціни акцій, збільшуючи у такий спосіб добробут власників. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань. Або ж, як пише про це В.В. Ковальов: "Пасив балансу - це сума зобов'язань організації" [26, С. 158].

Цікаво, що зовсім протилежної точку зору, ніж В.Г. Бєлолипецький, дотримується І.В. Зятковський: "Погляд науковців, які вважають, що фінансовими ресурсами підприємства слід вважати всі грошові фонди, в тому числі й позичені кошти, навряд чи є достатньо переконливим" [23, СІ8]. Не менш загадкове й висловлювання В.М. Опаріна: "... Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" - близькі за змістом... Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого - не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу".

Така невизначеність як щодо фінансових ресурсів, так і щодо капіталу змушує нас поглянути на теорію капіталу, яка функціонує в світі уже понад двісті років (ще з часів Адама Сміта) і майже не зазнала істотних змін.

Сучасна економічна теорія визнає лише чотири фактори виробництва або види економічних ресурсів (слід зауважити, що серед них відсутні фінансові ресурси): капітал, землю, працю і підприємницькі здібності. Щодо першого, то на сьогодні у західній літературі склалася така концепція капіталу.

Капітал (фінансовий) - сукупний термін для товарів і грошей, від використання яких може бути отриманий майбутній дохід. Загальноприйнято вважати, що споживчі товари і гроші для теперішніх потреб і особистого задоволення не входять до складу капіталу. Таким чином, бізнес розглядає свою землю, будівлі, споруди, обладнання, устаткування і сировину поряд з акціями, облігаціями і банківськими рахунками як капітал. Будинки, меблі, автомобілі й інші товари, які споживаються для особистого задоволення (або гроші, обміняні на ці товари), не вважаються капіталом у традиційному розумінні.

У практичному використанні (наприклад із метою бухгалтерського обліку) капітал визначається як власність, що належить фізичним або юридичним особам у даний момент і чітко відокремлена від доходу, отриманого від цієї власності протягом певного періоду.

Відповідно до цього кожна компанія має рахунок руху капіталів (який часто називається балансом), що відображає активи фірми на певну дату і рахунок доходів/надходжень (котрий називається звітом про фінансові результати), що підсумовує потік товарів і вимог до них протягом певного періоду (зазвичай рік).

Серед економістів ХІХ століття термін "капітал" належав лише до того сегмента багатства, котрий був продуктом минулого виробництва. Багатство, яке не було виробленим, таке, як земля або родовища корисних копалин, було вилучене з визначення капіталу. Дохід від капіталу (визначений у такий спосіб) називався прибутком або процентом, тоді як дохід від природних ресурсів називався рентою. Сучасні економісти, для яких капітал означає просто сукупність товарів і грошей, що використовується для створення ще більшої кількості товарів і грошей, уже не вдаються до такого поділу.

Такий підхід до капіталу свідчить про те, що весь капітал, який перебуває в розпорядженні підприємства, відображається у балансі, причому тільки в лівій його частині (актив), тобто це основні й оборотні засоби. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало на даний момент за той реальний капітал (основні й оборотні засоби), яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання являють собою не просто щось аморфне, а чітко визначені корпоративні цінні папери (у вигляді акцій, облігацій), кредиторську заборгованість (у вигляді векселів), зобов'язання перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язання за рахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язання за рахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо. І те, що розділ І пасиву називається "Власний капітал", у жодному разі не означає, що цей капітал належить підприємству, зменшуючи тим самим суму його зобов'язань. Цей капітал називається лише тому власним, що він належить суб'єктам, які через свою причетність до даного підприємства мають право називатися власниками підприємства. Дуже часто (в контексті корпорацій) він називається просто акціонерним капіталом. Усе, чим може розпоряджатися компанія, знаходиться в лівій частині балансу (актив) і тільки там.

У зв'язку з цим виникає запитання: яким практичним цілям відповідає поняття фінансових ресурсів? Що, власне, спонукає виділяти їх в окрему категорію? На це запитання тільки один із вищенаведених авторів, а саме О.Д. Василик, дає впевнену відповідь: "... для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинне відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення" [14, С. 76]. Проте конкретнішого пояснення цих критеріїв щодо фінансових ресурсів автор не наводить.

Повернемося до тих визначень фінансових ресурсів, які були наведені на самому початку, але тепер уже у контексті двох важливих категорій - капіталу і доходу, і ми побачимо, що одні автори виділяють фінансові ресурси із доходів підприємства, другі - з його капіталу, а треті і з капіталу, і з доходу одночасно. В такій ситуації важко не погодитися з І.В. Зятковським, який недвозначно пише: "Хоча в економічній літературі й на сьогодні немає єдності щодо визначення фінансових ресурсів, усі дослідники єдині в тому, що не визнають їх економічною категорією" [23, С.21]. На цьому фоні і на фоні визначення фінансових ресурсів, яке наводить цей автор, дещо суперечливою видається його думка, що "основними ознаками фінансових ресурсів підприємств... є джерела їх походження і право суб'єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень" [23, С. 21]. Це, по суті, означає, що автор відносить до фінансових ресурсів лише те, що надходить до підприємства на правах власного капіталу. Складається враження, ніби у світі існують підприємства, що можуть безконтрольно використовувати кошти, які вкладені в підприємство і від яких вони очікують певної віддачі. Згадаймо про те, що власний капітал, як було сказано вище, не є власністю компанії, а належить її власникам (акціонерам). Щоквартальні об'ємні системи фінансової звітності, які складаються для внутрішніх і зовнішніх користувачів у світовій практиці, зводять майже нанівець можливості суб'єктів господарювання розпоряджатися будь-якими коштами без обмежень.

На доповнення до цієї думки І.В. Зятковський наводить ще одне міркування щодо фінансових ресурсів. Він, зокрема, пише: "І все-таки слід зважати на те, що позичені ресурси мають обмежений термін функціонування в обороті коштів підприємств сфери матеріального виробництва й обслуговують лише рух власних фінансових ресурсів..." [23, С.25]. Автор фактично урізає обсяг фінансових ресурсів підприємства на обсяг позичених коштів лише на підставі терміну їх використання.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг - операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових - фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив'язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які підприємство змогло залучити й утримати у своєму обороті на певну дату, зокрема на кінець року (на підприємстві ця сукупність набуває форми капіталу).

Щоб виявити цю сукупність і її склад, достатньо поглянути у пасив балансу, складеного на цю дату. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

Ані виручка, ані дохід як величини, пов'язані з проміжком часу, не належать до фінансових ресурсів. Єдиною частиною доходу, яка належить до цих ресурсів, є нерозподілений прибуток. Але це відбувається тільки тому, що даний прибуток капіталізується. Замість того, щоб виплачувати увесь розмір прибутку у вигляді дивідендів акціонерам, а потім переконувати їх вкласти знову в підприємство, механізм накопичення нерозподілених прибутків дає змогу уникнути такого обхідного шляху і безпосередньо інвестувати частину прибутку знову в підприємство. Така реінвестиція в кінцевому підсумку збільшує акціонерний капітал, а отже, і розмір частки в ньому кожного з акціонерів.

А втім, якщо ми подивимося ще глибше, то і виручка, і дохід завжди так чи інакше можуть знайти своє відображення в балансі. Тому що баланс - це миттєвий фотознімок стану коштів підприємства на певний момент, і таких фотознімків за рік можна зробити 365 - по одному на кожен день (або навіть ще частіше). І завжди всі кошти, які надходять на розрахунковий рахунок або в касу підприємства в певний день, будуть відображені у відповідному фотознімку цього дня - в активі балансу відбуватиметься зростання статті "Грошові засоби та їх еквіваленти" на відповідну величину. У пасиві це величина просто розкладається на відповідні статті - такі, як нерозподілений прибуток (збитки), зобов'язання за рахунками з бюджетом, з оплати праці, короткостроковими кредитами банків тощо. Це дасть зміну обсягу фінансових ресурсів підприємства на цю дату. Операції наступного дня приведуть до нових змін у структурі й складі фінансових ресурсів.