Нематеріа́льне виробни́цтво — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються:

• нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо;

• духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Закон вартості – закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів мають здійснюватись на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:

• регулює пропорції суспільного виробництва;

• стимулювання розвитку продуктивних сил;

• обумовлює диференціацію товару виробників

Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.

Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.

Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.(також позначаються FC)

Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також позначаються VC)

Валові витрати (загальні витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC)

Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.(також позначаються ATC)

Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.

Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

Граничні витрати (англ. Marginal Costs, також позначаються МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ

Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

Міжнаро́дний по́діл пра́ці — вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництваокремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва. Процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. Процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Індустріально розвинуті країни посідають провідне місце в міжнародному поділі праці. Особливо активна діяльність транснаціональних корпорацій США та Канади, Японії,Німеччини, Великої Британії, Франції. Країни, що розвиваються, виступають у якості постачальників ресурсів для промислово розвинутих країн.

Монометалі́зм — це форма саморегульованої грошової системи, у якій роль грошей виконує один грошовий метал. Банкноти підлягали обміну на цей грошовий метал.

Починаючи з кінця XIX століття, найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:

• золотомонетний стандарт;

• золотозливковий стандарт;

• золотодевізний стандарт.

Найдосконалішим видом золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX на початку XX ст.

Вступ.

Глава 1. Теорія сукупних доходів населення і соціальна політика держави.

1.1. Зміст соціальної політики держави та моделі.

1.2. Доходи населення, їх види та джерела формування.

1.3. Причини нерівності доходів. Бідність.

1.4. Крива Лоренца у поясненні нерівності доходів.

Глава 2. Застосування Кривої Лоренца.

2.1. Державне регулювання розподілу доходів та система соціального захисту.

2.2. Практичне застосування кривої Лоренца.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Крива Лоренца подає графічне зображення розподілу сукупного доходу між сім`ями, згрупованими за рівнем доходів.

“Форма кривої Лоренца характеризує ступінь нерівномірності персонального розподілу доходу…Чим ближче крива Лоренца до діагональної лінії, тим вище ступінь рівномірності розподілу доходу”.

В умовах ринкової трансформації економіки України відбулося надмірне розшарування населення за рівнем життя. Значна частина населення опинилася за межею бідності або малозабезпеченості, що обумовлює соціально-економічну нестабільність у суспільстві.

Усунення негативних наслідків надмірної диференціації рівня доходів, які вирізняються багатофакторністю формування, потребує удосконалення системи його фінансового регулювання.

Проблема регулювання рівня доходів у ринкових умовах потребує, насамперед, формування концептуальних засад такого регулювання, створення дієвого фінансового механізму, який би сприяв підвищенню загального рівня доходів і зменшенню його диференціації по групах населення.

Теоретичні, методологічні, методичні і практичні аспекти регулювання рівня доходів населення ґрунтовно вивчали такі зарубіжні і вітчизняні вчені, як Л. Ерхард, Дж.Кейнс, С. Кларк, Ю. Краснов, Л. Краснолуцька, Л. Лестер, М. Лощінін, А. Маршал, В. Райцін, Г. Саркісян, В. Соколінський, Г. Форд, М. Фридмен, Дж. Хікс та інші. Макроекономічні аспекти непрямого регулювання рівня доходів населення шляхом формування міжгалузевих економічних відносин на основі норми прибутку, пільгового оподаткування і кредитування, а також застосування інших фінансових важелів, досліджували В. Алексейчук, О. Булавко, М. Дем’яненко, М. Кісіль, П. Лайко, П. Саблук, О. Чернявський та інші. Питаннями регулювання рівня окремих видів доходів населення займалися: оплати праці - С. Бандур, Д. Богиня, В. Дієсперов, А. Колот, М. Масхма, І. Микитенко, Л. Фільштейн; доходів від особистого господарства – В. Месель-Веселяк, О. Шпичак; соціальних трансфертів - К. Якуба, Т. Кір’ян та інші.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси кривої Лоренца та з 6ясувати її практичне значення.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити риси кривої Лоренца;

• охарактеризувати значення кривої Лоренца;

• дослідити практичне значення кривої Лоренца;

• виявити прояв кривої Лоренца у економіці України.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема дослідження кривої Лоренца та її практичне застосування.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси кривої Лоренца.

Предметом дослідження виступає проблема дослідження кривої Лоренца та її практичне застосування в Україні.