4.Стан і перспективи розвитку спеціальності «Документознавство, архівознавство» в Україні.

Нині в Україні налічується більше 15 вищих навчальних закладів, де ведеться підготовка кадрів для архівних установ. Дисципліни архівознавчого та документознавчого циклу викладаються на історичних і юридичних факультетах, в інститутах державного управління, інформаційних систем та технологій університетів і академій. На підставі угод між архівними установами та вищими навчальними закладами, що займаються підготовкою архівознавців та документознавців, студенти проходять обов’язкову практику в архівах. Щорічно понад 15 тис. студентів, аспірантів, докторантів, викладачів працюють у читальних залах центральних та місцевих архівів. Водночас навчальні заклади, що проводять підготовку архівістів та документознавців, залучають до викладання фахівців-архівістів – працівників державних архівних установ. Забезпечення науково-методичної та практичної підготовки архівістів у системі Укрдержархіву належить до компетенції Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (УНДІАСД), створеного 1994 р. УНДІАСД в межах своєї діяльності надає методичну та консультаційну допомогу викладачам навчальних закладів в професійній теоретичній, методологічній та практичній підготовці студентів у галузі архівознавства, археографії, джерелознавства, сприяє публікації їх праць у фахових виданнях УНДІАСД.

Знаковою подією для системи підготовки висококваліфікованих наукових кадрів у галузі архівної справи стало відкриття у 2002 р. Вищою атестаційною комісією України спеціальності "документознавство, архівознавство". Підготовка фахівців вищої кваліфікації для архівної галузі здійснюється в аспірантурах установ Національної Академії Наук, вищих навчальних закладах Міністерства культури. Зокрема, на наукову підготовку кадрів вищої кваліфікації для архівних установ спрямована діяльність аспірантури та спеціалізованої вченої ради в УНДІАСД зі спеціальностей "документознавство, архівознавство" та "історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни". Від початку роботи спеціалізованої вченої ради (2003 р.) проведено 44 захисти дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, у тому числі 29 - за спеціальністю "історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни" та 15 - за спеціальністю "документознавство, архівознавство".

5.Сутність, основні шляхи та експертна оцінка наукової комунікації.

У першу половину 90-х р. ХХ ст. процеси, зумовлені політичними чинниками, дали початок кризовим явищам у науковому комунікаційному просторі України. Відбулася руйнація комунікацій, що існувала за часів СРСР. Внаслідок розриву старих комунікац. зв’язків та децентралізація управління ними виникла ситуація, за якої наукова робота зосередилася у відносно замкненому комунікац. просторі. У поєднанні з соціально-економічною кризою, вона склала передумови скрутної ситуації у фінансуванні та організації наукових досліджень і наукових комунікацій (НК), наслідки якої даються взнаки досі. Поряд із цим світовий розвиток інф.-комунікац. технологій останніми десятиліттями забезпечує можливості нових організаційних форм і практик наукових досліджень. Тенденція підвищення ролі комунікацій у сучасному світі набуває особливого значення у науці. Опитування експертів показало, що роль НК у становленні вченого та в розвитку науки вважається ними визначальними. НК перш за все забезпечують підтримання наукового кругозору науковців, тим самим відповідають функції інформаційної «кровоносної системи» науки. Надмірна кількість інформації призводить до прискорення інф. процесів, підвищення потреби у зручному структуруванні інформації. Через це в умовах інформаційно-комунікаційної глобалізації існує тенденція підвищення вимог до своєчасності отримання інформації. Встигати за інф. потоками тим складніше, чим більше інформації в них потрапляє та чим гірше структуровані шляхи її знаходження. Запізнення надходження наукової інформації в Україні експерти обумовлюють недостатньою інтегрованості конкретної наукової організації у відповідні потоки інформації (40% експертів), нерозвиненістю внутрішньої системи інформування в науковій організації (48%), високою вартістю наукової літератури (52%), відсутністю перекладу іноземної наукової літератури (43%). Тобто, йдеться як про нерозвиненість інфраструктури інформування всередині організацій, так і про відсутність перекладної літератури в необхідному для знання світового наукового рівня обсязі. Поряд із цим експерти погоджуються з тим, що наукової інф. настільки багато, що її всю складно встигати відслідковувати. Обсяг же корисної інформації, яка не публікується, активно зростає. Додаткові труднощі викликає відсутність зручного структурування й упорядкування інформації (56%). Характерною рисою сучасного стану науки в Україні є реальна можливість продовжити наукову діяльність за кордоном. Якою активно користується молодь. Основні тенденції розвитку українських (НК): роль НК у розвитку укр. науки загалом зростає; основними бар’єрами НК є економічні, мовні та організаційні; комерціалізація НК та водночас тенденція віддалення від потреб виробництва, низький рівень комунікацій між виробничою та науковими сферами; кількісне, але не якісне зростання показників функціонування комунікацій (публікацій, конференцій); наявність проблем в організації формальних інформаційних зв’язків в країні та тенденція до самостійного вирішення їх науковцями за рахунок розвитку неформальної сфери комунікацій та власної комунікац. активності у науковому полі; важливою залишається циркуляція неявного знання.