40. Гранична корисність: поняття та тенденції розвитку

Грани́чна кори́сність (англ. Marginal utility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Цей напрям економічної теорії виник у останній третині 19-го століття в наслідок спроб економістів пояснити механізми утворення ціни. Найвідомішими його представниками були В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.^[1]

Австрійська школа

Виходячи з того, що «цінність суб'єктивна не лише за своєю сутністю, але і за своєю мірою», Карл Менґер визначав останню через «кінцеву інтенсивність» — ту найменшу корисність, яку має остання одиниця запасу певного блага. Водночас граничну корисність вчений узалежнював від двох факторів:

• інтенсивності індивідуальної потреби, її нагальності;

• рідкісності блага, яка визначається існуючим його запасом.

Розвиваючи свої економічні міркування, вчений доводив, що при визначенні цінності благ необхідно брати за основу конкретні потреби конкретної людини. Згідно з цим положенням К. Менгер побудував шкалу корисностей на основі ранжування благ за їх цінністю для споживача. При цьому він не намагався кількісно виміряти граничну корисність і суб'єктивну цінність, вважаючи можливим визначення лише порядку розташування потреб за принципом «від більшого до меншого» (ординалістський підхід).

Побудована австрійським дослідником шкала корисностей, яка відобразила систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення, отримала назву «таблиці Менгера».^[5]

43. Підприємство (фірма) як суб'єкт та об'єкт ринкових відносин і його функції.

Підприємство — це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак. Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:

• організаційну (зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх);

• відтворювальну (це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів);

• соціальну (полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах) .

Види підприємств: За галузями

• промислові;

• сільськогосподарські; «будівельні;

• транспортні;

• торговельні;

• лізингові;

• банківські

• та ін.

За видом діяльності

1. виробничі,

2. фінансові,

3. посередницькі,

4. страхові.

За формою власності:

1. приватне підприємство;

2. підприємство колективної власності;

3. комунальне підприємство;

4. державне підприємство;

5. підприємство, засноване на змішаній формі власності.

За способом утворення (заснування):

1. унітарні підприємства;

2. корпоративні підприємства.

За розмірами:

1. малі підприємства;

2. середні підприємства;

3. великі підприємства.

Діяльність регулюється:

1. Господарським кодексом України;

2. Цивільним кодексом України;

3. Законом України "Про господарські товариства";

4. статутом або установчим договором.