53. Валовий дохід і його структура. Економічний прибуток: джерела, функції, види.

Ва́ловий дохі́д підприє́мства (чистий продукт) — це виручка від реалізації продукції, за виключенням матеріальних затрат. Він становить грошову форму чистої продукції підприємства. В масштабах суспільства валовий дохід (чистий продукт) являє собою національний дохід.

Складовими валового доходу є змінний капітал (оплата праці) і додаткова вартість (прибуток). Тобто його структура безпосередньо зачіпає інтереси безпосередніх виробників, власника підприємства і суспільство в цілому. Тому вкрай важливою проблемою є проблема розподілу валового доходу. В розподілі валового доходу можна виділити два етапи: 1) розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток; 2) розподіл прибутку.

Економічний, або чистий, прибуток — це те, що залишається після вирахування всіх економічних витрат — явних і неявних витрат на заробітну плату, ренту і позичковий відсоток, і, крім того, нормального прибутку — із загального доходу підприємства. Економічний прибуток може бути або додатним, або від'ємним (збитки). Економічний прибуток — лише залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат. В умовах ринкової економіки прибуток виступає як первісний двигун, або генератор, виробничого процесу. Він діє і на рівень використання ресурсів, і на їхній розподіл серед альтернативних користувачів. Саме прибуток спонукає підприємство здійснювати нововведення, що стимулює інвестиції, загальний випуск продукції і зайнятість. Нововведення є основним чинником економічного зростання, і саме гонитва за прибутком лежить в основі більшості нововведень.

Прибуток також ефективніше виконує завдання розподілу ресурсів поміж альтернативними видами виробництва. Поява економічного прибутку стає сигналом про те, що суспільство бажає розширення конкретної галузі, фактично ж винагорода у вигляді прибутку є не тільки стимулом до розширення галузі; вона також виступає як фінансовий засіб, з допомогою якого підприємства галузі можуть нарощувати свої виробничі потужності.

З другого боку, збитки сигналізують про бажання суспільства скорочувати неефективні галузі; втрати "карають" підприємства, яким не пощастило пристосувати свою виробничу діяльність до випуску тих товарів і надання тих послуг, яким віддають перевагу споживачі. Це не означає, що прибуток і збиток призводять до розподілу ресурсів, раз і назавжди орієнтованого на ті переваги, що надають споживачі.

54. Беззбитковість і рентабельність підприємства. Показники рентабельності. Банкрутство.

Співвідношення доходів та витрат відображають поняття беззбитковості та рентабельності.

Беззбитковість, як межа між прибутками та збитками підприємства, означає рівність валового доходу та валових витрат.

Рівень прибутковості підприємства відображають показники рентабельності (прибутковості).

По-перше, підприємство здійснює певну виробничу діяльність, результатом якої є продукція (послуги, роботи). Отже, важливо визначити ефективність продукції, віддачу витрат на її виробництво. У цьому аспекті основними показниками рентабельності є співвідношення прибутку від реалізації продукції та обсягу реалізованої продукції і співвідношення прибутку від реалізації певного найменування продукції та собівартості його виробництва.

По-друге, підприємство використовує певні ресурси (активи), зокрема виробничі засоби, ефективність використання яких відображає показник рентабельності виробничих засобів підприємства: співвідношення прибутку (балансового прибутку) за рік та середньорічної вартості основних та оборотних виробничих засобів. Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на одну гривню виробничих засобів, тобто ефективність використання виробничого потенціалу підприємства.

По-третє, основу діяльності підприємства становить його капітал, ефективність використання якого відображають показники: рентабельність власного капіталу (співвідношення балансового і чистого прибутку та власного капіталу, який складається зі статутного капіталу, прибутку, що не розподіляється, тощо); рентабельність сукупного капіталу (співвідношення балансового прибутку та сукупного капіталу, який складається з власного капіталу та позичкового, банківські кредити, кредиторська заборгованість).

Нерентабельну та збиткову діяльність підприємства слід відрізняти від його неплатоспроможності — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати у зазначений строк грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі з заробітної плати, а також виконати зобов'язання зі сплати податків та зборів через відновлення платоспроможності. Неплатоспроможність становить суть банкрутства, яке має економічні та правові характеристики. Підприємство несе певні грошові зобов'язання перед постачальниками ресурсів, фіскальними державними органами зі сплати податків та зборів, банками по кредитах тощо, тому економічний зміст банкрутства — неспроможність підприємства-боржника задовольнити вимоги кредиторів щодо грошових зобов'язань та виконати зобов'язання зі сплати платежів. У правовому аспекті згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від ЗО червня 1999 року банкрутство — це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через використання ліквідаційної процедури. Відповідно до Закону України " Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" від 21 червня 2001 року справи про банкрутство розглядають господарські суди. Головними юридичними (зовнішніми) рисами банкрутства є: 1) офіційне визнання факту неплатоспроможності господарським судом або боржником у разі добровільної ліквідації виробництва; 2) сума вимог боржника має бути не менш як 300 мінімальних заробітних плат; 3) зазначені вимоги повинен визнати боржник, а також вони мають бути підтверджені необхідними документами; 5) термін часу, протягом якого боржник не виконує вимоги кредиторів, становить три місяці. Треба вказати також на персональну відповідальність керівництва підприємства в зв'язку з банкрутством, у тому числі й кримінальну.

В економічному аспекті банкрутство — це наслідок розбалансованості економічного механізму відновлення капіталу підприємства, результат неефективної цінової, інвестиційної, фінансової політики. Економічними (внутрішніми) рисами банкрутства є певні значення показників платоспроможності підприємства та стану його ліквідності, які обчислюють під час проведення фінансово-економічного аналізу діяльності підприємства — потенційного банкрута

55. Ціна, її суть і значення для ефективного господарювання підприємства (фірми).

Цена́ — количество денег, в обмен на которые продавец готов передать (продать) единицу товара. По сути, цена является коэффициентом обмена конкретного товара на деньги. Величину соотношений при обмене товаров определяет их стоимость. Поэтому цена является стоимостью единицы товара, выраженной в деньгах, или денежной стоимостью единицы товара, или денежным выражением стоимости. Это фундаментальная экономическая категория.

В повседневной речи цена часто является синонимом стоимости товара (например, «сколько сто́ят спички?») и эти слова могут взаимно заменять друг друга.

Философские концепции цены

У Аристотеля 2 понятия цены: цена — категория обмена, которая служит обращению излишков (всё, что не является необходимым для существования и воспроизводства человека). С другой стороны — выражение неистинного богатства.

У Фомы Аквинского «Справедливая цена» — цена, которая позволяет возместить затраты. С другой стороны, Фома Аквинский говорит о том, что цена должна дифференцироваться в зависимости от того, насколько покупатель приближен к Богу. То есть для представителей церковного сословия цена должна быть ниже, чем для крестьянина.

Понятие цены

• Денежное выражение стоимости;

• Денежное выражение системы ценообразующих факторов;

• Инструмент рыночной конкуренции;

• Характеристика товара на рынке;

• Один из элементов рынка (наряду со спросом, предложением и конкуренцией);

• Количество денег (товаров, услуг), за которое продавец готов продать, а покупатель готов купить 1 единицу товара (услуги);

• Денежное выражение ценности товара (услуги) при обмене;

• Один из элементов комплекса маркетинга (маркетинг-микса). С этой точки зрения, цена — количество денег, запрашиваемое за продукцию, или сумма благ (ценностей), которыми готов пожертвовать потребитель в обмен на приобретение определенной продукции или услуги

В директивно управляемой (планово-административной) экономике цены использовались как внешний регулятор, инструмент воздействия на экономические процессы со стороны государства: они являлись объектом планирования и устанавливались централизованно государственными органами; были едины в масштабах страны, постоянны и менялись только по решению правительства; уровень цен был оторван от реальной стоимости товаров и от мировых цен. Таким образом, цена занимала второе место после плана и выполняла чисто расчетные функции, служила инструментом учета, так как само государство определяло уровень цен и контролировало динамику их изменения.

Цена – элемент, присущий экономике любого типа, основанной на товарно-денежных отношениях, так как опосредствует их, но формируются и действуют цены в различных системах по-разному. Так как цена является одним из рычагов управления процессами, протекающими в экономике, то она тесным образом связана с типом хозяйствования – методология ценообразования, свойства, функции и виды цен соответствуют механизму функционирования системы управления.

В рыночной системе хозяйствования каждое предприятие и его собственники самостоятельно принимают все производственные и экономические решения: что, где, когда и сколько производить, кому, по какой цене и на каких условиях продавать. Связи между предприятиями свободные, поэтому трудовые, материальные и финансовые ресурсы (являясь частью совокупных ресурсов общества) включаются в производственный процесс собственниками предприятий, соответственно они сами несут ответственность за все принимаемые решения и действия. Механизм регулирования деятельности предприятий базируется на использовании экономических методов, таких, как финансово-кредитная система, налоговая, таможенная, инвестиционная и бюджетная политика, поэтому рыночная экономика требует совершенно иного ценообразования: принципы и модели цен здесь качественно другие – цена играет главную структуроопределяющую роль, является основным звеном системы рыночного саморегулирования и характеризуется следующими моментами.