- •Тема 9. Суб’єктивна сторона злочину і. Питання для з’ясування
- •§ 36. Суб‘єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).
- •§ 37. Поняття вини та її форми.
- •§ 38. Умисел та його види, зміст умислу.
- •§ 39. Необережність та її види.
- •§ 40. Складна вина.
- •§ 41. Випадок (казус) та його характеристика.
- •§ 42. Мотив злочину та його види.
- •§ 43. Мета злочину та її значення для кваліфікації злочинного діяння.
- •§ 44. Юридична і фактична помилки та їх значення.
- •33. Поняття, ознаки та значення суб’єктивної сторони складу злочину.
- •34. Вина як головна ознака суб’єктивної сторони злочину. Форми та види вини. Конституційні положення щодо встановлення вини при притягненні особи до кримінальної відповідальності.
- •35. Поняття та види умислу. Різновиди умислу, які вироблені кримінально-правовою теорією та судовою практикою.
- •36. Поняття та види необережності. Випадок (казус), його характеристика та відмежування від злочинної недбалості.
- •37. Випадок (казус). Його відміна від злочинної недбалості.
- •38. Подвійна (складна чи змішана) форма вини. Її значення для кваліфікації.
- •39. Поняття та види помилок у кримінальному праві. Їх вплив на кримінальну відповідальність.
- •Тема 9. Суб'єктивна сторона злочину
- •2. Вина: поняття, форми, види
- •3. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину — мотиви, мета, емоції
- •4. Вплив помилки на вину
- •Глава X суб'єктивна сторона складу злочину
- •§ 1. Поняття і значення суб'єктивної сторони складу злочину
- •§ 2. Вина: її поняття та форми
- •§ 3. Умисел та його види
- •§ 4. Необережність та її види
- •§ 5. Складна (подвійна) форма вини
- •§ 6. Мотив і мета злочину. Емоційний стан
- •§ 7. Помилка та її кримінально-правове значення
- •9.4. Злочини з двома формами вини
38. Подвійна (складна чи змішана) форма вини. Її значення для кваліфікації.
В юридичній науці значного поширення набула концепція подвійної (змішаної, складної) вини, яка розглядає окремо психічне ставлення особи до діяння та її психічне ставлення до його наслідків. При цьому усвідомленість скоєння діяння ототожнюється з умисністю. Відповідно психічне ставлення до порушення тих чи інших правил перестороги визнається умисним, оскільки суб’єкт свідомо їх порушує і бажає цього, а ставлення до наслідків - необережним. Подвійна вина виникає й тоді, коли діяння суб’єкта породжує різні наслідки, до одних із яких він ставиться умисно, до інших - необережно (ч. 2ст. 121, ч. 4 ст. 152 та ін.). Теорія подвійної вини знайшла втілення і в новому КК Росії (ст. 27).
Існує і протилежна позиція. Вона базується на уявленнях сучасної психології, що розглядає психічне життя людини як цілісний, інтегративний процес, роздвоєння якого веде до патології. З такого погляду злочин із матеріальним складом - це розтягнутий у часі у часі процес розвитку причинності - від діяння до наслідків, а психічне ставлення суб’єкта до процесу від початку до кінця є єдиним цілісним ставленням.
Психічні процеси, що складають психологічну тканину вини, можуть мати різну природу, але в цілому це не порушує цілісності психічного ставлення особи до злочину. Отож, цілком свідоме порушення певних правил, яке потягло непередбачувані суб’єктом небезпечні наслідки, охоплюється єдиним психічним ставленням, що повністю підпадає під законодавчі ознаки злочинної недбалості, і питання про „змішання” умислу з необережністю у подібних випадках не повинно виникати. Попри всю структурну складність, поведінка людини залишається цілісною, і психічне ставлення суб’єкта до своїх актів і зчеплених з ними причинним зв’язком наслідків також є цілісним ставленням, і залишається таким навіть тоді, коли діяння вчиняється свідомо, але його результати не усвідомлюються (не передбачаються). Під цим кутом зору визнання існування подвійної вини означає визнання штучного розриву єдиного психічного процесу, який складає зміст певної форми вини, адже кримінально-правові категорії умислу і необережності характеризують злочин у цілому. Виходячи з цього, свідомий і вольовий характер дій особи, яка скоїла необережний злочин, ще не дає підстав говорити про умисність її діянь у кримінально-правовому сенсі. За умисного ставлення до одних наслідків діяння і необережного до інших також наявна ідеальна сукупність злочинів, коли однією дією заподіюється різна шкода. У деяких статтях Особливої частини Кодексу подібна ідеальна сукупність виражена в одній нормі. Маються на увазі такі злочини, як, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 та ін.). Така конструкція норми використовується законодавцем, очевидно, з метою підкреслити високу ймовірність заподіяння з необережності конкретних небезпечних наслідків під час скоєння певних умисних злочинних дій і пов’язати з цими наслідками підвищену відповідальність.