36. Поняття та види необережності. Випадок (казус), його характеристика та відмежування від злочинної недбалості.

Необережність, поряд з умислом, є основною формою вини у кримінальному праві України. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень правил охорони праці та безпеки виробництва, для окремих господарських і службових злочинів.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Інтелектуальний елемент злочинної самовпевненості. У законі він відображений вказівкою на ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків. Особа, здійснюючи певний вчинок і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну. При цьому суб’єкт передбачає, що діяння, подібні вчиненому ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак саме вчинена ним дія (бездіяльність) таких наслідків не повинна спричинити.

Вольовий елемент злочинної самовпевненості. Він полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями володіють дійсною здатністю відвернути настання наслідків.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Інтелектуальний елемент злочинної недбалості. Непередбачення особою наслідків свідчить про зневажливе ставлення до суспільних інтересів, недостатню передбачливість у здійсненні службових обов’язків, виконанні спеціальних правил, які регулюють ту чи іншу діяльність.

Вольовий момент злочинної недбалості означає обов’язок особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків за додержання обов’язкових для цієї особи запобіжних заходів (об’єктивний критерій); при цьому особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоби здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таких наслідків (суб’єктивний критерій).

„Випадок” має місце, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв’язку з дією чи бездіяльністю особи, котра не тільки не передбачала їх настання, але й не повинна була або не могла їх перед­бачити. Випадок виключає вину в поведінці особи. На відміну від злочинної недбалості „випадок” характеризується відсутністю об’єк­тивного чи суб’єктивного критеріїв (вольового моменту), які визначають злочинну недбалість як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.

37. Випадок (казус). Його відміна від злочинної недбалості.

Від злочинної недбалості треба відрізняти „випадок” („казус”). Особливе розповсюдження має „випадок” у справах із заподіяння шкоди життю та здоров’ю людини, виробничого травматизму, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.

„Випадок” - це такий психічний стан особи, коли вона не перед­бачає настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була або (і) не могла їх передбачити. Випадок виключає вину в поведінці особи.

У визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов’язку і можливості особи передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов’язок чи повинність передбачити наслідки („повинна була”) в теорії кримінального права називають об’єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення („могла”) - суб’єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно сполучення об’єктивного і суб’єктивного критеріїв.

Обов’язок бути уважним і обачливим під час здійснення певних дій, передбачити настання їх небезпечних наслідків може виходити із вимог законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), які регулюють ту чи іншу службову або професійну діяльність, а також із загальновизначених норм людського спілкування. Вирішальне значення має встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані в законі наслідки. Ця можливість пов’язується: по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості й кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров’я і т. ін.); по-друге, з тією конкретною ситуацією, в якій діяла дана особа.

На відміну від необережності, „випадок” характеризується відсутністю об’єктивного чи суб’єктивного критеріїв, які визначають необережність як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.

Так, поняттям „випадок” охоплюється ситуація, коли, незважаючи на наявність у особи обов’язку передбачити суспільно небезпечні наслідки (об’єктивного критерію), вона, внаслідок конкретних обставин, не має реальної можливості їх передбачити (відсутній суб’єктив­ний критерій). Випадкове спричинення суспільно небезпечних наслідків може бути обумовлено також відсутністю тільки об’єктивного критерію необережності - обов’язку передбачити суспільно небезпеч­ні наслідки. Наприклад, завідуючу магазином Н. було віддано під суд за службову недбалість, яка полягала в тому, що вона не перевірила якість ремонту печі, внаслідок чого виникла пожежа. Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України закрила справу відносно Н. за відсутністю складу злочину, вказавши, що Н. не зобов’язана була передбачити можливість неякісного ремонту печі, оскільки вирішення цього питання не входило до її службових обов’язків.

Отже, „випадок” виключає кримінальну відповідальність за відсутністю ознак складу злочину.