
- •Тема 9. Суб’єктивна сторона злочину і. Питання для з’ясування
- •§ 36. Суб‘єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).
- •§ 37. Поняття вини та її форми.
- •§ 38. Умисел та його види, зміст умислу.
- •§ 39. Необережність та її види.
- •§ 40. Складна вина.
- •§ 41. Випадок (казус) та його характеристика.
- •§ 42. Мотив злочину та його види.
- •§ 43. Мета злочину та її значення для кваліфікації злочинного діяння.
- •§ 44. Юридична і фактична помилки та їх значення.
- •33. Поняття, ознаки та значення суб’єктивної сторони складу злочину.
- •34. Вина як головна ознака суб’єктивної сторони злочину. Форми та види вини. Конституційні положення щодо встановлення вини при притягненні особи до кримінальної відповідальності.
- •35. Поняття та види умислу. Різновиди умислу, які вироблені кримінально-правовою теорією та судовою практикою.
- •36. Поняття та види необережності. Випадок (казус), його характеристика та відмежування від злочинної недбалості.
- •37. Випадок (казус). Його відміна від злочинної недбалості.
- •38. Подвійна (складна чи змішана) форма вини. Її значення для кваліфікації.
- •39. Поняття та види помилок у кримінальному праві. Їх вплив на кримінальну відповідальність.
- •Тема 9. Суб'єктивна сторона злочину
- •2. Вина: поняття, форми, види
- •3. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину — мотиви, мета, емоції
- •4. Вплив помилки на вину
- •Глава X суб'єктивна сторона складу злочину
- •§ 1. Поняття і значення суб'єктивної сторони складу злочину
- •§ 2. Вина: її поняття та форми
- •§ 3. Умисел та його види
- •§ 4. Необережність та її види
- •§ 5. Складна (подвійна) форма вини
- •§ 6. Мотив і мета злочину. Емоційний стан
- •§ 7. Помилка та її кримінально-правове значення
- •9.4. Злочини з двома формами вини
4. Вплив помилки на вину
Помилкою в кримінальному праві називають неправильну уяву особи про юридичні та фактичні особливості, обставини і наслідки вчинюваних нею дій.
Кримінально-правова практика знає багато різних помилок. Всі вони поділяються на дві групи:
1) юридичні помилки - це неправильні уяви про злочинність чи незлочинність вчинюваних дій або неправильні уяви про характер чи міру покарання за злочин;
2) фактичні помилки — це неправильні уяви про фактичні особливості чи фактичні наслідки своїх дій.
Юридична помилка має декілька видів:
1) Суб'єкт вважає суспільне небезпечними і караними ті дії які для кримінального закону є байдужими (уявний злочин). Оскільки такі дії не є суспільне небезпечними, кримінальним законом не передбачені, то вони не € злочином і кримінальної відповідальності не тягнуть.
2) Суб'єкт, вчиняючи злочин, вважає, що ці його дії не злочинні. Оскільки кримінальний закон виходить із презумпції знання всіма громадянами держави кримінального закону, то така помилка не впливає на вину. Лише у виключних випадках, коли буде встановлено, що ця особа не могла, не мала можливості ознайомитись з кримінальним законом і тому не могла усвідомлювати злочинний характер своїх дій, така помилка може виключати вину.
3) Помилка суб'єкта відносно виду і розміру покарання, кваліфікації його діяння та інші неправильні уяви про юридичні властивості вчиненого ним злочину юридичного значення не мають.
Фактична помилка теж має декілька видів:
1) Помилка в об'єкті посягання. Інколи при вчиненні злочину суб'єкт помиляється в об'єкті посягання, внаслідок чого його дії незалежно від його волі спрямовуються на інший об'єкт кримінально-правової охорони. Така помилка трапляється тоді, коли винна особа, помиляючись, посягає на інші, а не на ті суспільні відносини, які охоплювались її умислом, і опріч волі заподіює шкоду в сфері інших суспільних відносин. При цьому помилка в об'єкті посягання можлива лише на рівні родового, видового і безпосереднього об'єктів. На рівні загального об'єкта злочину помилка неможлива, оскільки будь-який злочин посягає на суспільні відносини, тобто загальний об'єкт один і помилитися в ньому неможливо. Помилка ж забороненості чи незаборо-неності посягання відноситься до юридичної помилки. Помилка в родовому об'єкті посягання полягає в тому, що суб'єкт вважає свої дії спрямованими на одні суспільні відносини, а насправді посягає на інші суспільні відносини. Такі помилки трапляються при вчиненні злочинів проти власності, проти особи і деякі інші. Наприклад, викрадаючи майно державної організації, винний вважає, що викрадає майно, яке належить громадянинові, посягаючи на життя приватної особи, вважає, що посягає на життя працівника міліції і т. ін.
Найчастіше зустрічається помилка в родовому об'єкті посягання. Вона ж має і найбільше практичне значення, бо істотно впливає на кваліфікацію злочину. Оскільки в таких випадках об'єкту, на який винна особа за її наміром і думкою спрямовує свої дії, в дійсності шкода не заподіюється, то таке посягання є лише замахом, невдалою спробою заподіяти певну шкоду. Отже, сумлінна помилка особи відносно родового об'єкта посягання кваліфікується як замах на вчинення злочину. Таке діяння немає підстав кваліфікувати як закінчений злочин на гаданий об'єкт, оскільки шкода йому не була заподіяна і злочинні наслідки в цій сфері суспільного життя не настали. Не може таке діяння кваліфікуватися і як посягання на той об'єкт, якому фактично була заподіяна шкода, бо ці наслідки не охоплювались умислом винної особи і тому така осудність буде об'єктивною. Вирішальним для оцінки вини і кваліфікації злочину при помилці в родовому об'єкті є суб'єктивний намір особи) фактично заподіяна шкода певному об'єкту.
Для правильної кваліфікації, наприклад, викрадення завжди необхідно встановити на вилучення якого майна — державного, колективного чи приватного - був спрямований умисел винної особи. Вирішальне значення при цьому має зміст суб'єктивної сторони злочину: якщо винна особа при викраденні усвідомлювала, що це майно належить державній організації або державна організація за це майно несе матеріальну відповідальність перед власником, то її дії кваліфікуються як викрадання державного майна. Якщо ж свідомістю особи охоплювалась наявність таких обставин, які виключають відповідальність державної чи громадської організації перед громадянином, то винна особа, відповідно до спрямованості її умислу, несе відповідальність за посягання на приватну власність. Коли ж винна особа допускає як свою відповідальність, так і відповідальність держави, то її дії кваліфікуються відповідно до фактично насталих наслідків.
Іноді при викраденні винний не має сумніву, що викрадає майно певної належності, але за невідомими йому обставинами помиляється і чинить злочин проти іншого виду власності. Вирішальним при цьому є не фактична належність майна, а умисел винної особи. Кваліфікація такого злочину за фактичною належністю майна буде помилковою. Помиляючись, винна особа може замість викрадення вчинити і інше посягання, наприклад, на інтереси рибного чи мисливського господарства чи навпаки. Незаконне виловлювання риби, яку розводять в спеціальних водоймах риб-заводи, рибгоспи та колгоспи, чи інші володарі, кваліфікується як викрадення майна, якщо винна особа про це знала. -Якщо ж вона сумлінно помилялась, то злочин кваліфікується за правилами помилки в об'єкті, тобто як замах за незаконне зайняття рибним промислом за ст. 15 КК і 249 КК.
У деяких випадках обстановка вчинення злочину і особливості майна не дають підстав для висновку про його належність. За таких обставин винний рівною мірою допускає, що воно належить державі чи громадянинові. При такому прямому невизначеному (альтернативному) умислі злочин кваліфікується як посягання на той родовий об'єкт, якому практично була заподіяна шкода, оскільки винний рівною мірою бажав настання будь-якої шкоди, тобто заподіяння шкоди кожному із двох можливих родових об'єктів охоплювалось його умислом.
Таким же чином впливає на визнання вини та кваліфікацію злочину і помилка в інших родових об'єктах, наприклад, при посяганні на честь, гідність, життя представників влади, робітників правоохоронних органів, якщо потерпілий таким не є, а лише видає себе за вказаних осіб, або якщо винний не знає завідомо про те, що посягає на таких осіб.
Узагальнюючи викладене і слідчо-судову практику кваліфікації злочинів при помилці в родовому об'єкті посягання, можна скласти загальні правила цієї кваліфікації:
1. Якщо допускалася помилка в родовому об'єкті посягання, злочин кваліфікується як замах на заподіяння шкоди тому об'єктові, який охоплювався умислом винної особи.
2. Якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості винній особі визначити родову належність об'єкта посягання, то злочин належить кваліфікувати як посягання на той об'єкт злочину, якому фактично була заподіяна шкода чи утворювалась загроза заподіяння шкоди.
Помилка у видовому об'єкті посягання можлива лише в тих випадках, коли видові об'єкти мають подібне суспільно-громадське значення і відрізняються законодавством. Наприклад, відносини державної і колективної власності є різними видовими об'єктами кримінально-правової охорони, але законодавством вони не відрізняються, і тому помилка в спрямованості посягання на них кримінально-правового значення не має. При спеціальному виділенні видового об'єкта і наявності помилки в спрямованості посягання на видовий об'єкт вона вирішується за правилами помилки в родовому об'єкті.
На рівні безпосереднього об'єкта помилка в об'єкті можлива (наприклад, замість посягання на життя Петренка було вчинено посягання на життя Савчука), але вона юридичного значення не має, оскільки всі безпосередні об'єкти охороняються законом рівною мірою, і їх охорона немає ніяких особливостей.
Наприклад, К. в п'яному стані розпочав бійку з С., під час якої С. вдарив К. цеглиною. К. побіг у двір до брата, схопив там долото і, бажаючи вбити С., почав його шукати. При пошуках К. помилився і вдарив долотом по голові М., від чого М. помер. Обласний суд засудив К. за навмисне вбивство. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України кваліфікувала дії К. як замах на вбивство С. і необережне вбивство М. Пленум Верховного Суду визнав таку перекваліфікацію неправильною і зазначив, що К., маючи намір вбити С., помилився і вбив М. Така помилка не відхиляє навмисної вини вбивства, оскільки винний розумів, що він вбиває людину, що його дії спричиняють смерть людині'.' Див.: Радянське право. 1962-№ З.-С. 137.
2) Помилка в предметі злочину трапляється при викраданнях, самоуправстві, незаконній підприємницькій діяльності, незаконному полюванні і деяких інших злочинах. Взагалі помилка в предметі злочину юридичного значення немає. Для підстав кримінальної відповідальності і кваліфікації не має значення, що винна особа помилково викрала радіолу замість телевізора, купила завідомо крадене мінеральне добриво замість цементу, придбала героїн замість анаші тощо.
Така помилка в предметі злочину юридичного значення не має, бо з приводу кожного такого предмета існують однакові суспільні відносини, які є об'єктом посягання. Тому вчинення заборонених кримінальним законом дій відносно різних предметів одного роду не змінює юридичної сутності злочину в тих випадках, коли винна особа помилилась і придбала, збула чи викрала інший предмет цього роду. Наприклад, різні речі, що належать до майна, валютних цінностей, зброї, наркотиків тощо. Отже, помилка в предметах злочину одного роду юридичного значення немає, бо злочинний вплив на однорідні предмети немає суспільних особливостей, він чинить певні зміни в сфері одних і тих самих суспільних відносин і тому охоплюється одними і тими ж самими кримінально-правовими нормами.
Юридичне значення має помилка в предметах різнорідних, які за їх особливими властивостями і ознаками віднесені законом до різних груп: а) майно, б) валютні цінності, в) ліс, г) зброя, д) наркотики, е) документи, є) порнографічні предмети тощо. Вчинення помилково заборонених кримінальним законом дій відносно предмета, що належить до іншого роду, ніж гадав винний, утворює лише замах на злочин, бо злочинний вплив на цей предмет не може заподіяти шкоду в сфері тих суспільних відносин, які існують з приводу уявного предмета. Якщо, наприклад, винний гадає, Що викрадає у громадянина мисливську рушницю, а в дійсності викрав вогнепальну зброю іншого роду, то скоєне утворює замах на викрадання чужого майна (ст. 15 КК і 185 КК), оскільки крадіжка мисливської рушниці у громадянина є посягання на відносини власності, а не на громадську безпеку, на яку спрямовано посягання на заволодіння
іншою вогнепальною зброєю (ст. 262 КК).
Таким чином, злочинний вплив на предмет іншого роду, ніж помилково гадав винний, кваліфікується як замах на гаданий предмет. Помилка винного відносно предметів одного роду на вину і кваліфікацію злочину не впливає.
3) Особливим видом помилки в предметі злочину є посягання на відсутній предмет. Такі посягання завжди утворюють замах на злочин. Наприклад, викрадання майна на незначну суму при умислі на викрадання майна у великих розмірах.
4) Помилка в потерпілому має таке саме юридичне
значення як і помилка в предметі злочину. При наявності особливих ознак потерпілого (державні діячі, представники влади, вагітні, неповнолітні, новонароджені і т. ін.) та помилки винного в потерпілому злочин кваліфікується з урахуванням умислу суб'єкта. Якщо винний, помиляючись, цих особливостей потерпілого не враховував, то злочин не може кваліфікуватися за тими нормами кримінального закону, якими вони передбачені. В таких випадках застосовуються загальні норми, які цих особливостей потерпілого не враховують. Наприклад, посягання на життя державного діяча або працівника міліції, якщо винний завідомо не знає, що потерпілий є саме такою особою, кваліфікується як злочин проти особи. Не може наставати відповідальність за ст. 155 КК чи 304 КК, якщо особа сумлінно помилилася відносно віку потерпілої чи втягнутого до злочинної діяльності.
Виділення деякими авторами помилки в розвитку причинного зв'язку чи відхилення дії безпідставне, бо при уважному дослідженні з'ясовується, що вони є лише різною назвою помилки в об'єкті чи предметі злочину.
Мельник , Клименко