3. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину — мотиви, мета, емоції

До факультативних ознак суб'єктивної сторони складу злочину належать - мотиви, мета, емоції.

Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину. Найбільш поширеним спонуканням вчинення зло­чинів є:

1) корисливість (корисливі злочини у 1993 р. склали 77% всієї злочинності в Україні);

2) помста, жадоба помсти;

3) хуліганство;

4) кар'єризм чиновників;

5) жадоба влади.

Мотиви — це усвідомлені потреби людини (в їжі, одязі, житлі, спілкуванні, пізнанні, дозвіллі) як дійсні, так і уявні, які спонукають її до дії.

Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної пове­дінки взагалі. Значення мотиву як ознаки складу злочину в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчинку, доти не можна сказати, що трапилось - злочин чи подвиг.

Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину має для різних злочинів різне значення. В одних злочинах мотив називається в диспозиції норми, наприклад, у п. 7 ч. 2 ст. 115 КК,- вбивство з хуліганських мотивів, у ст. 148 КК - підміна чужої дитини з корисливою метою, з помети або з інших особистих мотивів.

В інших злочинах мотив не називається, але його легко з'ясувати із сутності цих злочинів, наприклад, в статтях про відповідальність за викрадання чужого майна не вказані мо­тиви їх вчинення, але зрозуміло, що викрадання вчинюється лише з корисливих мотивів, без яких немає викрадання.

Мотив - це двигун злочину, його внутрішня сила. Мотив має значення для характеристики і оцінки як навмисних, так і необережних злочинів. Наприклад, перевищення воді­єм швидкості руху транспортного засобу за мотивом вико­нати більший обсяг роботи й отримати більшу платню, має зовсім іншу суспільне громадську оцінку (а отже, заслуго­вує меншого покарання), ніж перевищення швидкості руху водієм автотранспортного засобу з мотиву пустощів чи ху­ліганства при настанні внаслідок цього одних і тих самих наслідків, наприклад, смерті потерпілого, чи заподіяння тому тілесних ушкоджень.

Кримінальним законом мотиви поділяються на:

1) ганебні — корисливість, помста, хуліганство;

2) до закону байдужі - допитливість, альтруїзм, помил­ково зрозумілі інтереси служби і т. ін.'

Дехто безпідставно називає мотивами підступність, хитрість, рев­нощі тощо. (Див.: Бажанов. М. И. Уголовное право Украйни,- Днепро-петровск, 1992.- С. 58). Підступність та хитрість - не мотиви, а спосіб дії, вони не відповідають на запитання: чому особа вчинює саме такий вчи­нок, саме ці дії; вони відповідають на запитання: як особа діє, а не чому. Ревнощі - теж не мотив, а почуття. Не кожний ревнивець вбиває того, кого Ревнує. А якщо вбиває, то з мотиву помсти за незадоволення почуття.

Від мотиву злочину треба відрізняти мотивацію злочин­цем своєї поведінки.

Мотивація - це вигадані особою, яка вчинила злочин, причини, що спонукали її до вчинення злочину. Оскільки в таких випадках особа прагне виправдати свою поведінку, то вона називає не дійсні, а уявні, вигадані нею причини.

Мотивація злочинцем своїх дій може мати значення для визнання її щирого розкаяння та для призначення міри по­карання.

Мета злочину - це уявні наслідки, переміни в оточую­чому середовищі, яких прагне досягти особа вчиненням

злочину.

Мета - це та річ чи явище або якесь інше спотворення чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і, на думку злочинця, може задовольнити його певну потребу.

Мета - це результат, до якого прагне злочинець, якого він хоче досягти.

Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину. Особливість мети як ознаки складу злочи­ну в тому, що злочини, які вчинюються з певною метою, вчинюються лише з прямим умислом. В тих злочинах, у яких мета не позначена законом, вона має значення для ви­значення суспільної небезпечності злочину, а також для призначення міри покарання. Наприклад, у ст.201 КК встановлена відповідальність за контрабанду - за незаконне переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю то­варів, валюти, цінностей та інших предметів.

Такі дії можуть бути вчинені для досягнення різної мети

- як ганебної (збагачення), так і суспільне корисної (на­приклад, переміщення через кордон в Україну її історичних чи культурних пам'яток).

У деяких злочинах мета збігається з мотивом, наприк­лад, при хабарництві мотив і мета - корисливість, прагнен­ня до збагачення від одержання хабара. Але це все ж таки різні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину.

Отже, мотиви - це ті спонукання, які «штовхають» зло­чинця в спину, а мета - це той маяк, який манить, вабить злочинця до себе.

Емоції (переживання, почуття суб'єкта під час вчинення злочину) - почуття страху, злості, обурення, задоволення і т. ін. Емоції мають значення для з'ясування суб'єктивної сторони злочину, вони можуть свідчити про мотиви вчи­нення злочину або вказувати на мету його вчинення. Взагалі емоції лежать за межами складу злочинів і впливають лише на призначення покарання.

Лише в двох складах злочинів, передбачених статтями 116 і 123 КК, емоції є обов'язковими ознаками цих злочинів. Але ознаками складів злочинів у цих статтях є не просто емоції, а емоції, які називаються фізіологічним афектом.

фізіологічним афектом в психології називають надто сильний і нетривалий емоційний спалах, найвищий стан обурення, гніву, роздратування.

фізіологічний афект — це настільки сильні почуття та переживання, що вони сягають аж до вершини найбільших можливостей людини, перешкоджаючи та пригнічуючи сві­домість і можливість керувати своїми діями. Такі мож­ливості (усвідомлювати події, оцінювати їх і керувати свої­ми діями) в стані фізіологічного афекту дуже обмежуються, але зовсім не втрачаються (бо тоді вже був би стан неосуд­ності).

У стані фізіологічного афекту людина, хоча й з великою напругою, але може усвідомлювати події і керувати своїми діями, а тому визнається осудною. Оскільки фізіологічний афект є наслідком грубо неправомірних дій іншої особи, яка цими діями чи тяжкою образою викликала етан фізіологічного афекту, то вчинення злочину в такому стані визнається пом'як­шувальною відповідальність обставиною (п. 7 ст. 66 КК).

Стан фізіологічного афекту встановлює судово-психоло­гічна експертиза.