15. Місце та роль «групи семи» в структурі (оеср).

Консультативні групи держав - це об’єднання держав для вирішення нагальних проблем економічного характеру. Вони не є організаціями в повному розумінні (відсутність статуту, постійних керівних органів), але їх функції, по суті, співпадають з функціями міждержавних економічних організацій. Найвідоміші консультативні групи країн з проблем міжнародної економіки: Група Семи; Група Дев’яти; Група Десяти; Група Одинадцяти; Група П’ятнадцяти; Група Двадцяти чотирьох; Група Семидесяти семи. Групи держав формуються для вирішення проблем міжнародної економіки, які постають у процесі розвитку міжнародних відносин. Країни групуються залежно від спільності інтересів у сфері світової економіки. Назва груп відповідає їх чисельності.

Група Семи (Г-7) - найвпливовіша у вирішенні економічних проблем . Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, США, Франція та Японія, що входять до групи, забезпечують зараз близько 60% світового ВВП, і цей факт пояснює значний вплив “Великої сімки” на розвиток світової економіки. Так як це країни з найпотужнішим економічним потенціалом, тому від позиції Г-7 багато в чому залежить напрям розвитку світової економіки. Група Семи (“Велика сімка”) була утворена в 1975 р. для обговорення глобальних економічних проблем, переважно валютного й фінансового характеру. В 1997 р. до “Групи семи” увійшла Росія, і тепер її часто називають “Групою восьми”. Засідання групи проводяться один раз на рік на рівні голів країн або урядів і постійно - на рівні міністрів фінансів, керівників центральних банків. На нарадах Г-7 організації розглядаються питання досягнення збалансованої динаміки зростання основних обмінних курсів, координації та узгодження стратегій економічного розвитку, розробки загального економічного курсу провідних країн світу.

Підсумком нарад є розробка спільного економічного курсу «Сімки», визначення їхньої позиції до найважливіших проблем.

17. Роль міжнародних державних організацій в розвитку світогосподарських зв’язків

У сучасних умовах жодна країна не в змозі забезпечити ефективний, динамічний розвиток своєї економіки без співробітництва з іншими країнами. В основі економічної інтеграції різних країн знаходиться міжнародний поділ праці, який обумовлює формування світогосподарських зв'язків. Світогосподарські зв’язки - це система економічних відносин між суб’єктами різних країн, що формується у процесі міжнародного руху факторів виробництва, інтернаціоналізації продуктивних сил та національного і наднаціонального регулювання таких зв’язків. Особливо необхідність регулювання міжнародних економічних відносин з’явилася після другої світової війни. Тоді були засновані і почали функціонувати такі впливові організації як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Генеральна угода по тарифам і торгівлі, організації системи ООН. Новий сплеск у розвитку міжнародних економічних відносин почався з 70-х років, коли відбувся крах колоніальної системи і виникло чимало нових незалежних держав. З їх появою у світовому співтоваристві виникла велика кількість складних проблем, таких як зовнішня заборгованість, дискримінація у зовнішній торгівлі, голод та ін. Отже, інтернаціоналізація господарського життя, зростання взаємозалежності між країнами, а також виникнення глобальних проблем об’єктивно визначають необхідність активного і свідомого регулювання світового господарства.

Суб’єктами регулювання МЕВ виступають фізичні і юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, яка виходить за межі однієї країни, угоди, міжнародні організації та держави. Міжнародні економічні організації – це інститут багатосторонніх міждержавних відносин, який має узгоджені його учасниками цілі, компетенцію і свої постійні органи, а також інші специфічні норми. Методами взаємодії в міжнародному регулюванні вважаються резолюції та директиви, які розробляються і приймаються міжнародними організаціями, і є обов’язковими для їх членів; багатосторонні угоди, що укладаються на міжурядовому рівні; консультації та співробітництво на регіональному рівні, тощо. Основними організаціями на сучасному етапі являються: ООН з її комісіями та спеціалізованими установами (ВОЗ, ЮНЕСКО), ВТО, МВФ, ОЕСР, Група СБ, ЄАВТ, АСЕАН, НАФТА. Основні їх цілі: 1. Ефективний розподіл наявних економічних ресурсів з точки зору максимізації добробуту; 2. Економічне зростання; 3. Розподіл доходів. 4. Стабільність цін. 5. Покращення якості життя. 6. Економічна безпека.

Варто зазначити, що процес координації міждержавної економічної політики на практиці гальмується цілим рядом обставин: тісна координація накладає певні обмеження на національний суверенітет, різне розуміння критеріїв ефективності.