7.3.3. Моральна оцінка дошлюбних статевих стосунків

У попередньому параграфі згадано деякі негативні наслідки дошлюбного співжиття. Тут слід чітко сформулювати моральну оцінку таких стосунків. Базуючись на Божественному Об’явленні та автентичному тлумаченні природного закону, Церква навчає, що виконання статевих функцій має своє справжнє значення і моральну чесність у справжньому подружжі²⁸⁸. Шлюб є виявом того, що двоє людей із власної волі вважають одне одного незамінними особами. Чоловік і жінка віддаються одне одному духовно, і, коли стають “одним тілом”, – лише підтверджують це віддання. Таким чином вони стають здатними прийняти нове життя – плід їхньої любови.

Співжиття до шлюбу не єднає двох незамінних осіб і не є підтвердженням духовного єднання. Крім того, декларація “Людська особа” виразно підкреслює, що чоловік і жінка, які не перебувають у шлюбі, не виявляють пошани до нового життя. Не вшановують його, бо не спроможні створити дім для покликаної до життя істоти. Усвідомлюючи це, пробують використовувати контрацептиви або ж згодом вдаються до абортів. А такий вибір – це вибір, який не шанує права на життя²⁸⁹.

Зло сексуальних гріхів полягає в тому, що людина виконує їх “з любови”. І це зло не відразу можна розпізнати. А. Ляун пише, що «той, хто називає «любов» достатньою умовою дошлюбних морально бездоганних статевих відносин, говорить про «квадратне коло»: перед шлюбом любові бракує вирішальної частини належної зрілості. До шлюбу, per definitionem, внаслідок ситуації залишення “задніх дверей відчиненими”, – а це означає, що ще можлива “втеча” від відповідальності за іншого, – ще не є тією любов’ю в повному розумінні, яка б могла перетворити зсередини статеве відношення у дійсне, правдиве своє вираження і таким чином наділити його належною гідністю і святістю”²⁹⁰.

Дошлюбні статеві стосунки є гріхом, тобто запереченням встановленого Богом порядку. “Особа чинить смертний гріх не лише тоді, коли її вчинок випливає з прямої зневаги до любови Бога і ближнього, але також і тоді, коли вона свідомо і вільно, без огляду на причину, вибирає те, що серйозно невпорядковане. Тому в цьому виборі вже міститься зневага Божественної заповіді: особа відвертається від Бога і втрачає любов. Тепер, відповідно до християнської традиції та вчення Церкви, а також відповідно до здорового глузду моральний уклад статевости охоплює такі високі цінності людського життя, що кожне пряме порушення цього укладу об’єктивно є серйозним”²⁹¹.

Іноді можна почути такий аргумент: якщо хлопець і дівчина вже заручені і мають твердий намір одружитися, то чи є різниця, чи матимуть вони статеві стосунки до чи після шлюбу. Я. Салій пише так: «Тілесне самовідання має базуватися на попердній, повній особистій самовіддачі. У період заручин хлопець і дівчина ще не є повністю віддані один одному, вони тільки прагнуть того. Тому ще не настав час демонструвати, також і тілом, свою цілковиту самовіддачу. Її ще немає, а життя – об’єктивний екзаменатор правдивості наших учинків – рано чи пізно виявить фальшиву маску ніби цілковитої відданості в любові наречених… Імітація такої любові-відданості може тільки зашкодити любові, особливо в майбутньому. Вчення Церкви – це не лише заборони. Чи хтось забороняє садівникові підганяти ріст пелюсток, які тільки-но виклюнулися з трояндового пуп’янка? Сама природа троянди така, що брак терпеливості в чеканні квітки може привести до змарнування чудової троянди. Так само і з любов’ю осіб, які постановили стати подружжям. Якщо вони почнуть удавати подружжя, хоч ним ще не є, то нехай рахуються з тим, що такий поспіх може зашкодити навіть найчудовішому і перспективному коханню»²⁹². Так само В. Тробіш, відповідаючи на запитання одного юнака, чому потрібно жити в чистоті аж до шлюбу, відповів: “я не маю наміру позбавити тебе задоволення, але хотів би вберегти тебе, щоб ти не зіпсував собі однієї з найбільших радостей життя. Зірвавши квітку з помаранчевого дерева, ніколи не відчуєш смаку його плоду”.