1.1.2. Три підходи до людської статевости

Розглядаючи теми, пов’язані зі статевістю, можна виділити три основні підходи: біологічний редукціонізм, суспільний конструктивізм та персоналістичний підхід.

1.1.2.1. Біологічний редукціонізм

Біологічний редукціонізм підкреслює зумовлення статі та статевости біологічним аспектом. Біологічні пояснення статевости для цього погляду вирішальні. Основою такого розуміння людської статевости є анатомо-фізіологічні властивості жіночого і чоловічого організмів, які не підлягають запереченню і які вважають джерелом психологічних і суспільних різниць¹⁰. Прихильники біологічного редукціонізму зосереджуються на біологічних відмінностях чоловіка і жінки, при цьому звертають увагу на мозок – як на осередок, що керує організмом людини і людським життям¹¹. Крайнім прикладом такого підходу до людської статевости є регулярні повідомлення в мас-медіях про відкриття гену, „відповідального” за подружню зраду, гомосексуальну поведінку тощо.

1.1.2.2. Суспільний конструктивізм

Суспільний конструктивізм базується на основному твердженні, що статевість – це суспільний конструкт. Це не означає, що конструктивісти заперечують біологічні статеві відмінності між чоловіком і жінкою, однак у них є деякі застереження щодо інтерпретації цих відмінностей. Згідно з їхніми переконаннями спосіб розуміння статі, психологічні відмінності, а особливо статеві ролі, накинуті патріярхальним суспільством, – це все суспільний витвір. Стать просто зінструменталізовано і втягнуто в ідеологію, економіку та політику. Тому прихильники цього погляду намагаються розширити нове поняття – „ґендер”. Дослівно термін “ґендер” перекладається з англійської як рід у лінгвістичному сенсі цього слова. До наукового обігу поняття “ґендер” введено для розмежування понять біологічної статі (sex) та її культурних і соціяльних імплікацій (gender). Термін “ґендер” мав на меті заперечити біологічний детермінізм, який означував усі соціокультурні відмінності між статями лише через наявність біологічних статей у природі. Ґендерно зумовлені моделі конструює соціум, їх приписують соціяльні інститути й культурні настанови, тобто їх „конструює” суспільство. А те, що „суспільства спираються на відмінність між статями в царині репродукції, аби створити відмінності соціяльного порядку, не має схиляти до думки, що причина полягає в біологічній відмінності. Отже, якщо статеві особливості ставлять у залежність не від біологічних параметрів, а від соціяльно-культурних, то стосунки між статями не треба розуміти як репрезентацію природного порядку, а розглядати як репрезентацію внутрішньокультурних систем і правил. Деякі дослідники тлумачать ґендер саме як „соціяльне очікування від представників кожної статі”. Суспільство приписує індивідам відповідати визначеним соціокультурним запитам щодо прийнятих у цьому суспільстві “зразків” поведінки та зовнішнього вигляду – чоловічого і жіночого¹².

Дослідники, зокрема соціологи, виділяють чотири компоненти статевої ідентичности: біологічну стать, ґендерну ідентичність, ґендерні ідеали й сексуальні ролі. Біологічна стать охоплює первинні і вторинні статеві органи, характерні для чоловіків і жінок. Ґендерна ідентичність пов’язана з нашим уявленням про свою стать – чи ми відчуваємо себе чоловіком чи жінкою. Усвідомлення своєї статі не завжди відповідає біологічній статі людини. Ґендерні ідеали (стереотипи) втілюють культурні уявлення про чоловічу і жіночу поведінку. Четвертим компонентом статевої ідентичности є сексуальні ролі, пов’язані з поділом праці, правами та обов’язками чоловіків і жінок. Іншими словами, це ґендерні ролі, які донедавна (а в деяких культурах і сьогодні) були чітко визначені: чоловіки працювали, щоб забезпечувати свої сім’ї; жінки виконували домашню роботу – провадили господарство і виховували дітей. Прихильники цих поглядів підкреслюють однаковість і рівність статей і потребу переосмислити ґендерну ідентичність.