4.2.3.4. Сучасні вияви маніхейства

Також і сьогодні існує багато різних концепцій людської тілесности, для яких не завжди притаманний позитивний підхід до тіла, у них часто можна віднайти відлуння платонізму або маніхейства. Маніхейство як релігійно-філософське вчення у своїй класичній формі проголошувало, що людина складається з божественного духа та диявольського тіла. На шляху до досконалости слід відкинути погане тіло, для того щоб визволити духа. Неоманіхейство проголошує цю саму тезу (лише без релігійної мотивації), коли пропонує реалізацію духовних прагнень як потребу самореалізації без обмежень, відкидаючи біологічні рамки людського тіла.

Відповідно до переконань сучасних маніхейців наша тілесність не є нашим вільним і свідомим вибором, вона дана нам природою (Богом). Тому людина, бажаючи вибрати власний стиль життя, мусить підпорядкувати собі свою тілесність. Звідси випливає твердження, що для реалізації “вищих” цілей, визначених розумом, і то якраз в ім’я свободи, вона має право втручатися у свою “нижчу”, тобто біологічну, частину, змінювати її та моделювати за власним бажанням. Вищі, розумніші і цінніші сфери людини мають право накинути нижчим (гіршим і примітивним) свою волю у будь-який спосіб. Тіло принципово вважають гіршим за духа, і тому воно не гідне поваги і вшанування.

Раніше люди не турбувалися про тіло, гадаючи, що важлива лише душа. Тому тіло морили голодом, ранили та калічили, не дбали про гігієну, аби дати душі можливість розвиватися. Брак прийняття тіла вплинув на підхід до статевого життя. Люди відкидали природні прояви сексуальности як погані самі в собі. Це породжувало дуже негативне ставлення до сексуального життя в подружжі, сексуальну байдужість або неврозне почуття провини. Межа між боротьбою з гріхом і неприйняттям свого тіла (або тіла подруга) дуже делікатна. Помилки в цій ділянці зруйнували не одно подружжя. У кожному поколінні знайдуться люди, які, не вміючи впоратися із сексуальністю, починають думати, що були б щасливі, якби її не було і коли б вони мали інше тіло.

Крім такої традиційної течії, в останні десятиліття з’явився ще один прояв неприйняття власного тіла та сексуальности, ще більш підступний: в ім’я певних світських цінностей чи “еталонів краси” тіло підлягає різного роду маніпуляціям у процесі непотрібних пластичних операцій, стерилізації, фаршируванню гормонами, аби, врешті трансформоване таким чином, воно було піднесене до рівня людського духа. Нова мутація маніхейства входить і в сучасне християнство. Зокрема це стає помітним стосовно статевої сфери (наприклад, ліквідація плідности з використання контрацепції). Давнє маніхейство боролося з тілом шляхом зречень – сьогоднішнє робить це через покращення та вдосконалення тіла. В обох випадках – це неприйняття тіла таким, як воно є, і вияв неповаги до тілесности, з тією лише різницею, що в першому випадку це відбувається відкрито, а в другому – приховано; в обох випадках є намагання визволити душу з-під влади тіла¹⁷¹.

4.3. Передумови статевої та подружньої етики

4.3.1. Позитивний підхід до статевости

І серед християн трапляється невідповідне розуміння тілесности та людської статевости, а інколи навіть і негативне ставлення до всього, що пов’язане зі статтю. Це виявляється у ставленні до статевої сфери як до чогось, що зводить людину до тваринного рівня, применшує її цінність і через що людина деградує. Іншим виявом невластивого ставлення є переконання, що в цій сфері діють механізми, не залежні від вищої, духовної структури людини, і саме тому їх треба залишити на маргінесі свідомости і свідомого життя. Треба їх заховати, аби ця сфера “не забруднювала душі”.

Така позиція свідчить про те, що людина дивиться на себе дуже однобічно, недооцінює важливого компоненту, яким є її тіло, позначене статевістю. Це прояв маніхеїзму. Такий підхід суперечить духові Євангелії та й взагалі духові Святого Письма.

Хоча впродовж минулих століть маніхейські тенденції існували в християнських середовищах, все ж Церква неодноразово їх відкидала й рішуче засуджувала. Справи статі й еротики слід трактувати з належною серйозністю, без лжесором’язливости (прудерії) – відкрито і без песимізму. Людина від початку є статевим створінням, і статевість аж ніяк не є тим, що принижує людину. Не принижує людину також статевий потяг. Пробудження статевого потягу і його розвиток має величезне позитивне значення, і це не лише з огляду на дітородження, а й з огляду на індивідуальний розвиток особи, зокрема її емоційної сфери.

Статевий потяг, хоча і є потужною силою, яку інколи складно опанувати і яка може загрожувати духовному благу людини, однак не є демонічною чи злою за своєю природою силою. Навпаки, у ньому треба вбачати маніфестацію тіла, яке є Божим створінням і яке є “добре”, як говорить Книга Буття. Це від людини залежить, як вона використає цю силу. (Приклад: статевий потяг можна прирівняти до гірського потоку чи річки. Щоб вода не “змітала” всього на своєму шляху, вона мусить мати своє русло і зміцнені береги. Тоді не спричинить шкоди своєю силою, її навіть можна використати з корисною метою, наприклад на гідростанції)¹⁷². На жаль, людина може і неправильно використовувати статевість: заперечувати її цілеспрямованість та викривляти її іманентний сенс (згвалтування, упредметнення другої особи).

Саме статевий потяг і почуття любови, яке пробуджується на його основі, відкривають людину на інших, дозволяють їй вийти з первинної самоти і дають змогу через подружжя та сім’ю творити різні форми суспільного життя. Треба при цьому пам’ятати, що еротика – це не лише тіло, а й багатство цілої особистости.

Людська статевість – це два полюси – чоловічий і жіночий, які, хоч протилежні, взаємно потребують один одного і доповнюються, і не тільки в тілесній сфері. Статева відмінність створює первинну і фундаментальну міжлюдську спільноту, яку Біблія називає “одним тілом” (Мт 19, 5; Бут 1, 27; 2, 24). У цій спільноті народжується нове життя, нова тілесно-духовна істота, яка носить в собі Божий образ і подобу. Це все засвідчує природну гідність статі і еротики. Християнський погляд дозволяє помітити в них “Божий дар”, і то в повному значенні цього слова.