9. Статеве виховання

9.1. Мета статевого виховання

9.2. Статеве виховання в сім’ї

9.2.1. Позитивний та правдивий погляд на людську статевість

9.2.2. Відколи починати статеве виховання і як його здійснювати?

9.2.3. Цілеспрямованість сексуальних зацікавлень

9.2.4. Виховання для любови

9.2.5. Виховання чистоти і свободи

Бібліографія

Вступ

Статевість людини є предметом зацікавлення багатьох наукових дисциплін: біології, психології, соціології чи сексології. У межах богослов’я, зокрема морального, яке ставить собі за мету не лише вказати людині ідеали християнського життя, а й допомогти їх осягнути, також завжди обговорювали питання, які стосувалися статевої сфери людини, її значення та цілей. Моральне богослов’я враховує здобутки перелічених вище наук, проте має свій специфічний погляд на людську статевість. Це погляд глибоко богословський, оскільки базується на таких джерелах, як Святе Письмо, Традиція та вчення Церкви, і водночас глибоко персоналістичний, оскільки розглядає статевість у контексті особи та її покликання. У цьому погляді наявний також етичний аспект: статевість розглядають як дар створеної Богом природи – а отже, як дар Бога, який, обдаровуючи людину, ставить їй водночас моральні завдання, аби відкрити правду про людську статевість та її суть, щоб людина жила відповідно до цієї правди, впорядковуючи своє життя відповідно до плану Божої мудрости.

Бог не просто так створив особи різної статі. Через цей факт чоловік і жінка отримали можливість глибоко уподібнитися до Бога на шляху взаємної любови, яка є даруванням одне одному в подружжі, та бути співучасниками у творенні нового життя. Таким чином статевість, яка визначає особу на тілесному, психічному та духовному рівнях, знаходить свою повну реалізацію в подружжі.

В сучасному світі помітно багато проявів спотворення статевости та віддалення її від первісного задуму. Дуже часто людина, зокрема молода, губиться серед тих тенденцій, які пропонує їй світ. Тому так важливо пізнати позитивну та об’єктивну науку про статевість. І саме цьому має служити пропонований курс. Важливим завданням курсу є формулювання етичних принципів і норм, які врегульовують статеву сферу людини та подружні стосунки. Критерії, що лежать в основі нормативности, почерпнуто з богословсько-моральної думки, відновленої після ІІ Ватиканського Собору. Навіть короткий історичний екскурс дозволяє зауважити певну еволюцію цієї думки, а також внести деякі корективи до моральних принципів, що існували в християнській традиції (зокрема ставлення до тілесности, статевих стосунків у подружжі та цілей подружжя).

Питання, пов’язані зі статевістю людини, ніколи не мають суто теоретичного характеру. Ця проблематика безпосередньо стосується людського життя і дуже часто пов’язана з найважливішими його питаннями, як-от: ідеали, сенс і мета існування. Людина не має «доробляти» собі аргументів до своєї поведінки, не має “допасовувати” моральних засад до життєвих ситуацій, в яких опинилася часто через свої ж помилки. А саме такий підхід часто спостерігаємо. Втрата відчуття гріха щодо сфери людської статевости може вести до спроби змінювати моральні принципи, тим самим заперечуючи природу людини та її гідність.

Багато людей, також і серед вірних, піддаючись секулярним впливам, починають вбачати в принципах і моральних оцінках, які Церква формулює щодо статевої поведінки, лише моральний ригоризм, навіть “застарілість” Церкви в цих поглядах порівняно з тим, що пропонує прогресивна цивілізація. Тим часом Церква, вказуючи на християнські моральні принципи, захищає не принципи чи власну концепцію статевости, а остаточно захищає людину, її інтегральний розвиток як особи й інколи робить це немовби всупереч цій людині, бо часто направляє на нерозуміння з її боку. Церква завжди намагається показати повну картину: завдяки статевості людина може висловлювати любов і передавати життя, але може також здійснювати насильство (наприклад, зґвалтування) і завдавати смерть (аборти, СНІД). Церква залишається вірною своєму завданню смиренно, але непохитно проповідувати моральний закон в його цілості – природний і євангельський. Церква не є творцем цих двох законів; вона ніколи не може проголосити дозволеним те, що насправді є недозволеним, тому що за своєю природою суперечить справжньому благу людини¹.

Усі роздуми про статевість і подружжя в цьому курсі базуватимуться на інтегральному баченні людини. Про важливість такого підходу пригадував Йоан Павло ІІ в контексті сучасних інтелектуальних тенденцій: «Ми діти епохи, в якій інтегральний погляд на людину через розвиток сучасних наук часто заступають частковими сприйняттями, які висвітлюють лише той або інший аспект compositum humanum (...). Сюди належать різні цивілізаційні тенденції епохи, які на цих часткових правдах ґрунтують свої пропозиції та практичні вказівки на тему людської поведінки, а ще частіше на тему того, як поводитися з людиною. Людина стає тоді більше предметом певних технік, ніж суб’єктом, відповідальним за власні вчинки”².

У курсі буде подано сучасний контекст для проголошування статевої та подружньої етики, а також широкий історичний аналіз розвитку цієї проблематики. Питання статевости розглядатимуться на богословсько-антропологічній основі, у пов’язанні з такими темами, як: покликання до любови, реалізація цього покликання в подружжі, відповідальне батьківство та материнство, позитивне розуміння дошлюбної та подружньої чистоти як одного з важливих елементів інтеграції статевої сфери. На жаль, ця делікатна сфера може зазнавати різних викривлень, тому один із розділів буде присвячено цим проблемам, де подано критерії та норми для оцінювання сексуальної поведінки. Завершальним буде розділ, який стосується статевого виховання. Треба пам’ятати, що незалежно від того, чи людина обере в майбутньому шлях подружнього життя, чи служіння Богові в чернечій спільноті, чи з різних більш чи менш вільних мотивів залишиться самотньою, – перед кожною стоїть завдання належно пізнати свою жіночість або чоловічість, відкрити її величезне багатство й великодушно ділитися тими дарами, які кожен отримав від Бога.