6.1.3. Подвійна мета шлюбу: благо подругів і дітородження

Подружжя – це союз чоловіка і жінка, які творять спільноту цілого життя, зі своєї природи спрямованої на благо подругів та народження і виховання дітей¹⁹⁸. Це два однаково важливі завдання подружнього покликання, адже подружжя є спільнотою осіб, які взаємно дарують себе, в її рамках відбувається самовіддання і прийняття дару іншої особи. Перед подружжям стоять два завдання, у виконанні яких статевість виконує незамінну роль: зростання в любові і прийняття дітей. Дитина не приходить ззовні у подружню любов, вона з’являється в самому серці взаємного дару і є його плодом та реалізацією¹⁹⁹. «Цей чудовий, Богом призначений зв’язок між таємничим народженням нової особи і цією найбільш інтимною спільнотою любови (яка вже сама в собі надзвичайно важлива) висвітлює велич і важливість цього союзу», – писав Д. фон Гільдебранд²⁰⁰. Тому для шанобливого ставлення подругів до цієї таємниці мусить існувати зв’язок між спільнотою любови та дітородженням. Науку про два невіддільні аспекти подружнього акту (єднальний і дітородний) неодноразово підкреслював Вчительський Уряд Церкви²⁰¹.

Завдяки плідному єднанню в любові подруги беруть участь у Божому ділі сотворіння через народження і виховання потомства. І це основна місія подругів, що стають співпрацівниками Бога Творця, яку вони мають виконати з почуттям відповідальности. Таким чином подружжя стає фундаментом сім’ї, тобто є союзом любови, що родить спільноту осіб. Християнська сім’я є communio personarum, спільнотою осіб, для яких властивим способом існування і життя є “сопричастя”. Тільки особи здатні жити у “сопричасті”. Сім’я є знаком і образом спільноти Отця і Сина у Святому Дусі. Також вона є основною клітиною суспільного життя і готує до життя в суспільстві, адже це спільнота, в якій дитина приймає моральні і духовні цінності, починає прославляти Бога і вчиться правильно користуватися свободою²⁰².

Передавання життя і нерозривно пов’язане з цим завдання виховання потомства можуть бути повністю зреалізовані тільки в атмосфері єдности і нерозривности подружнього зв’язку. Виховання – це тривалий процес, який вимагає присутности і погоджености дій обох батьків. Трапляється, що весь тягар виховання спадає на одного з батьків. Дитина, однак, потребує обох і має право на виховання в повній сім’ї.

Отже, якщо сім’я має виконати такі важливі функції, то треба, аби вона була збудована на міцному фундаменті подружжя. Для зміцнення цього фундаменту Бог Творець дає відповідну благодать.

6.2. Подружжя як таїнство

6.2.1. Християнське подружжя – образ стосунків між Христом і Церквою

Подружжя, оскільки його встановив Бог, мало сакральний характер. Христос не заперечив старозавітної правди, яку проголошували пророки, що подружжя – це союз вірної любови між чоловіком і жінкою. Мало того, Він повертається до біблійного початку, аби підкреслити нерозривний характер подружжя, яке підносить до рівня таїнства. Християнське подружжя – це таїнство, видимий знак, встановлений Христом, який об’являє і передає благодать²⁰³.

В апостольському повчанні «Familiaris consortio» читаємо, що „завдяки хрещенню чоловік і жінка повністю залучені в Новий і Вічний Завіт, у подружній Завіт Христа з Церквою. Сáме на підставі цього незнищенного залучення ця установлена Творцем глибока спільнота життя і подружньої любови вивищується і входить у весільну любов Христа, підтримана і збагачена Його спасенною силою. Завдяки таїнственному характерові подружжя взаємний зв’язок його членів стає тим більше нерозривним. Завдяки таїнственному знакові їхня взаємна належність є дійсним образом стосунку Христа до Церкви»²⁰⁴.

Любов у подружжі має віддзеркалювати ту любов, яку Христос виражає до Церкви – Він приносить Себе Самого на Хресті для своєї Нареченої. У таїнстві подруги отримують благодать, яка чинить їх здатними до такої любови. «Подружня любов осягає ту повноту, якій внутрішньо підпорядкована подружня caritas, що є належним та особливим способом, у який подруги беруть участь у самій любові Христа, який жертвує Себе на хресті, та покликані до її переживання»²⁰⁵.

У богослов’ї апостола Павла знаходимо розвиток науки про сакраментальний характер подружжя, де він називає його «великою тайною» (Еф 5, 32) і вимагає, щоб воно було подібне до стосунків Христа і Церкви (Еф 5, 21-29).

Тертуліян в одному зі своїх творів так виразив велич і красу подружнього життя у Христі: «Як же ж зумію висловити щастя того подружжя, яке пов’язує Церква, зміцнює Євхаристійна жертва, а благословення скріплює печаттю, ангели проголошують, а Отець потверджує. Що ж за чудовий зв’язок двох вірних, поєднаних одною надією, одним прагненням, одним дотриманням вірности, одним служінням! Обоє є дітьми одного Отця й обоє – співслужителями: нема між ними поділу ні щодо духа, ні щодо тіла. Справді, вони двоє в одному тілі, а де є одне тіло, один теж є дух»²⁰⁶.