4. Богословсько-антропологічні основи християнської статевої та подружньої етики

4.1. Богословський погляд на людину

Що за майстерний витвір людина! Яка шляхетна розумом! Яка безмежна хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібна до ангела! Тямою – до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!

(В. Шекспір, Гамлет, с. 44).

Християнське бачення людини є вихідною точкою для етики. Неможливо ставити людині етичні вимоги чи оцінювати якусь її дію, не знаючи природи її виконавця. Також людина, реалізуючи себе через виконання різних норм, не зрозуміє сенсу тієї норми, поки не усвідомить, ким вона є насправді. Перед нами стоїть питання: „Хто є людина і яке її покликання?”

4.1.1. Людина – духовно-тілесна єдність

Людина є надзвичайно складною істотою. Певним чином вона пов’язана з видимим світом, який її оточує. Із неорганічним світом її поєднує існування і матерія зі всіма її фізичними та хімічними властивостями. Людина підлягає тим самим законам, що й інші буття: закону гравітації, притягання, впливові холоду чи тепла. Із живим світом її єднає біологічне життя. Отже, людина не позбавлена вегетативного життя, хоча здійснює його на вищому рівні, ніж рослини; людина не позбавлена і чуттєвого життя, хоча воно є на вищому рівні, ніж у тварин.

Можна сказати, що людина – це таємний „мікрокосмос”, саме так називали її Отці Церкви. Тіло людини, все, що в ньому відбувається, робить її належною до видимого матеріяльного світу. Але в людині є також духовний вимір існування, який виявляється в мисленні як джерелі інтелектуального пізнання та у свободі дії – недарма людину називають animal rationale або homo sapiens. Завдяки інтелекту і волі людина належить до духовного світу, з яким єднає її безсмертна, розумна і вільна душа. Завдяки цим компонентам людина є особою і господарем свого самостійного й окремого буття.

У людині є також чуттєва сфера. Завдяки зв’язкові з духовним світом людина здатна запанувати над своїм чуттєвим життям. Це природно, що вона в силі підпорядкувати те, що нижче, тому, що вище. На жаль, існує також небезпека, що сфера потягу та почуттів заволодіє людиною. Загалом, тілесно-духовна структура людини – це динамічна дійсність: дух впливає на тілесну сферу і навпаки.

Особа не обмежується тільки душею і не є лише тілом. Вислів „corpore et anima unus” виражає субстанційну єдність людської особи. Тіло кожної людини є так само неповторне, як її душа. ІІ Ватиканський Собор, пригадуючи об’явлену Богом науку, вчить: „Людина є єдністю тіла і душі й зосереджує в собі завдяки своїй тілесній природі елементи матеріяльного світу, так що через неї вони досягають своєї вершини і прославляють Творця”¹²². Отже, людина відносно цього видимого світу є імманетна і трансцендентна водночас. Завдяки безмертній душі вона переходить межі часу, простору і матерії.

Дивлячись на перебіг подій у світі, неважко помітити, що в ньому існує певна цілеспрямованість. Чи можна вважати це справою випадку? Хто за тим стоїть? Людина задумується над усім і намагається відкривати для себе його суть, пізнає себе й відкриває для себе свої цілі. Проте основу свого існування вона не творить – вона може лише відкрити її поза собою. Людина, хоча домінує над наколишнім світом і є своєрідним синтезом всесвіту, все ж відкриває свою залежність від когось вищого за себе – від Бога.

4.1.2. Людина – чоловік та жінка – Боже творіння

У книзі Буття маємо два описи створення людини: Бут 1, 26-31, Бут 2, 7-8. 15-25. Біблія подає, що Бог створив людину на свій образ і подобу, посіяв в ній „зерно божественности”. Подає також, що людина була створена як чоловік і жінка. Бог – як це стверджує Біблія (пор. Бут 2, 17), помітив самотність Адама і створив йому Єву – істоту іншу, але близьку йому – особу відмінної статі. Бог вирішив дати Адамові відповідну для нього допомогу (Бут 2, 18), яка його доповнює (Бут 2, 20). Дві статево відмінні істоти покликані до того, щоб творити єдність. Перше подружжя було створене Богом-Творцем. Хоча відмінні між собою, однак рівні в гідності.

Поділ на статі був задуманий Богом, і Він вклав у факт створення чоловіка і жінки глибокий сенс. Бог благословив людську пару і дав завдання: «Будьте плідні і множтеся і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1, 28). Перед людиною стоїть завдання зрозуміти значення статевости, прийняти її і використовувати цю сферу відповідно до її призначення.

Цей зміст біблійного опису створення є основою об’явленої антропології: людина як особа має свою буттєву окремість, подібна до Бога у відкритості на іншого, є об’єктом особливої Божої турботи і Його особливої любови. Доповнення цих описів знаходимо в Книзі Мудрости (9, 1-6), в мудрості Сираха (17, 1-12), а також у численних текстах св. Павла (Еф 4, 24; Кол 3, 10) чи автора Послання до Євреїв (1, 3) ¹²³.