2.2. Традиція і вчення Церкви

Традиція, тобто Боже Об’явлення, не записане в книгах Святого Письма, є важливим джерелом для християнської статевої та подружньої етики, відповідно до того, що читаємо в Євангелії (Йо. 21, 25; пор. Йо. 20, 30; пор. 2 Тим. 2, 2; 2 Сол. 2, 15). Традиція як Боже Об’явлення висловлена, між іншим, у Символах Віри, творах Отців Церкви і документах Вчительського Уряду Церкви.

2.2.1. Традиція – живе вчення Церкви

Традиція триває невпинно в живому вченні Церкви впродовж століть аж до сьогодні. У цьому вченні вона збагачує свій зміст. Традиція, що виводиться від апостолів, розвивається в Церкві під опікою Святого Духа³⁶. У сьогоднішній свідомості Церкви, як і в її універсальному вченні знаходимо свідчення Традиції. Автентичне пояснення цього вчення дає Вчительський Уряд Церкви. ІІ Ватиканський Собор вчить про тісний зв’язок Святого Письма з Традицією, а також дає методологічну вказівку для богослов’я: „Святе богослов’я базується на Божому Слові включно з Традицією, як на тривалому фундаменті. В ньому знаходить найгрунтовніше зміцнення і постійно відмолоджується, досліджуючи в світлі віри всіляку закриту правду в таємниці Христа”³⁷. Отож, Традиція, яка залишається в тісному зв’язку зі Святим Письмом, розвиває та пояснює його зміст.

Християнська етика використовує богослов’я як теоретичне пояснення Об’явлення, черпає з нього важливу для себе інформацію про гідність людини, про творчу і спасенну любов Бога до людини. Богослов’я подає нові обґрунтування та мотивації для норм³⁸. Християнська етика не може обійтися і без такого важливого джерела, яким є вчення Церкви.

2.2.2. Моральне вчення як складова частина церковної доктрини

Моральні принципи взагалі, а зокрема принципи в сексуальній сфері, є суттєвим складовим елементом вчення Церкви. „У цій сфері існують принципи і норми, які Церква завжди без вагань передавала як частину свого вчення, попри те, що багато поглядів і звичаїв світу могли протиставлятися їм. Ці принципи і норми у жодному випадку не завдячують своїм походженням певному типу культури, але швидше пізнанню Божественного закону і людської природи”³⁹. Від початку свого існування упродовж всіх століть Церква проголошувала правду про об’єктивний моральний порядок, що виражає задум Бога, виражений в об’явленому моральному законі. Завдяки присутності в ній Святого Духа навчання Церкви є непомильне. Церква інтерпретує моральні принципи з огляду на конкретні умови часу й обставини життя людини. Як Мати, допомагає при цьому вирішувати труднощі, розвіювати сумніви, виявляти помилки, ліквідовувати непорозуміння.

Церква, коли навчає правильного погляду на сферу статі та еротики, виконує водночас свою виховну місію. Оскільки вимоги статевої етики – з огляду на схильність до гріха – нелегкі, таке вчення Церкви завжди стикалося із серйозними труднощами, упередженнями, застереженнями (наприклад, боротьба первісної Церкви з поганськими звичаями). Цю виховну місію Церква виконує і сьогодні й, незважаючи на критику багатьох кіл, вчить, що статева сфера – так само, як і інші сфери – має бути підпорядкована нормам об’єктивного морального порядку. Моральний порядок, охоплюючи дві групи детальних принципів і норм, які випливають з Євангелія та особової природи людини, є законом Божим; це порядок життя, запланований Богом, а водночас вимога та запорука життя, достойного людини. Христос не змінює, а доповнює цей порядок, і він набирає характеру морального обов’язку. Виконання цього обов’язку необхідне для спасіння.

Помилковим є погляд, що статева етика, проголошувана Церквою, – це „пережиток античних часів” чи прояв анахронічного способу мислення і захист звичаїв минулої епохи. Проти такого погляду промовляє віднова Церкви, її широка відкритість на сучасний світ, зокрема після ІІ Ватиканського Собору. У своїй соборовій віднові Церква звільняється від багатьох застарілих форм і структур. Не змінює, однак, – і не може змінити – моральних принципів, які мають за основу Божий закон.

Навчаючи цих принципів, Церква прагне тільки виконати свою пророчу місію, намагаючись допомогти вірним розпізнати способи дії, які цілком відповідали б Божому планові створіння та Духові Христа, об’явленому в Євангелії. А тим, хто у видимий спосіб не належить до спільноти Церкви, вона прагне допомогти зрозуміти моральний закон, що записаний у розумній, вільній та відповідальній природі людини (варто звернути увагу на те, що багато папських енциклік у своєму звертанні охоплюють також „людей доброї волі”).