69. Спільна зовнішня політика політика безпеки, як особливий напрям зовнішньополітичної діяльності єс.

Спільна зовнішня політика й політика безпеки спрямована на захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та ці-лісності Союзу. Вона передбачає співробітництво держав-членів за такими напрямами:

• визначення принципів спільної зовнішньої політики та полі-тики безпеки;

• визначення спільних стратегій;

• узгодження спільних дій;

• узгодження спільних позицій;

• зміцнення систематичного співробітництва між державами-членами в політичній сфері [11, с. 21].

Принципи і загальні напрями спільної зовнішньої політики без-пеки визначає Європейська Рада. Вона вирішує питання спільної стратегії, яка здійснюється в регіонах, де держави-члени мають важ-ливі спільні інтереси. Держави-члени інформують одна одну з будь-якого питання в сфері зовнішньої політики для розроблення спіль-них узгоджень дій.

Спільна зовнішня політика та політика безпеки включає органі-зацію спільної оборони. Маастрихтським договором передбачається, що основою оборонної системи ЄС стане Західноєвропейський Союз (ЗЄС). Проте в 90-х роках суттєво змінилися зовнішні умови для За-хідної Європи; протистояння Заходу і Сходу (для чого й було утворе-но ЗЄС) втратило свою актуальність. Тому в листопаді 2000 р. було об’явлено про розпуск ЗЄС. Оборонна політика ЄС тепер спирається на членстві країн в НАТО.

 

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Держави-члени координують свою діяльність у міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях, де вони виробляють спільну позицію. Держави, які є постійними членами Ради Безпеки ООН, повинні в ході виконання своїх повноважень захищати позиції та інтереси ЄС.

Для підвищення ефективності зовнішньої політики в рамках ЄС утворено Політичний комітет, який здійснює контроль за міжнарод-ною ситуацією. Він має повноваження вести від імені Ради діалог з третіми країнами. Зовнішня політика і політика безпеки входить та-кож до компетенції Комісії і Європейського парламенту.

Пріоритетним напрямом зовнішньої політики ЄС є зміцнення політичних і оборонних відносин з партнерами по НАТО, особливо в 90-х роках, з’явились і нові орієнтації. Усе частіше згадується про те, що Європа не обмежується тільки заходом. Після розпаду СРСР, РЕВ і Варшавського договору ЄС йде на зближення з країнами Цен-тральної та Східної Європи. Щоб підтримати процес реформ у цих країнах, ЄС уклав низку двосторонніх угод про торгівлю й співробіт-ництво, що охоплюють такі пріоритети сфери: полегшення доступу товарів на ринки Союзу; співробітництво в сільському господарстві й харчовій промисловості; стимулювання інвестицій; підготовка ка-дрів; навколишнє середовище [51, с. 215].

Для підтримки процесу реформ у країнах СНД розроблено про-граму ТАСІS (Technical Assistance to the Commonwealth of Indepen¬dent States). Вона передбачає надання технічної допомоги, передачі ноу-хау, надання гуманітарної допомоги.

Одним з напрямів зовнішньої політики ЄС є розширення цієї організації. В 1993 р. було визначено Копенгагенські критерії вступу до ЄС нових членів. Згідно з цими критеріями країни Центральної та Східної Європи можуть стати членами ЄС, «якщо країна зі ста-тусом асоційованого члена буде готова взяти на себе обов’язки членства й відповідатиме необхідним економічним та політичним вимогам» [57]. Ці вимоги включають стабільні демократичні інституції, повагу до меншин, існування ринкової економіки, здатної витримати конкуренцію в Союзі, спроможність дотримуватися цілей політичного, економічного і валютного союзу.

Європейський Союз уклав у 1992 р. з країнами ЄАВТ угоду про утворення Європейського економічного простору, що передбачає вільний рух товарів між цими двома організаціями.