56. Особливості статусу установ Європейського Союзу. Правовий статус Європейського управління співпраці судових органів (Євроюст).

З метою посилення боротьби з тяжкими формами організованої злочинності Європейська рада, що засідала в м. Тампере 15 і 16 жовтня 1999 р., вирішила створити спеціальний підрозділ: Євроюст (Eurojust), який мав складатися з прокурорів, магістратів або офіцерів поліції, що володіють аналогічними повноваженнями. Євроюст передбачалося заснувати як орган ЄС, наділений правами юридичної особи. Попередником Євроюсту було Європейське відомство по боротьбі із шахрайством (OLAF). Євроюст був створений шляхом ухвалення рішення Ради ЄС від 28 лютого 2002 р., відповідно до ст. 31 і п. «з» ч. 2 ст. 34 Договору про ЄС та з урахуванням висновку Європейського парламенту. Це рішення стало установчим актом нового органа Європейського Союзу.

Необхідність у створенні цієї структури була обумовленою потребою в забезпеченні подальшого поліпшення співробітництва між державами-членами в області правосуддя, особливо в питаннях питань боротьби проти тяжкої злочинності, що стає результатом діяльності транснаціональних організацій. Держави ЄС визнали, що щоб домогтися реального підвищення ефективності співробітництва між ними в області правосуддя, на рівні Союзу було необхідно невідкладно вжити заходів організаційного характеру. Дані міри були покликані сприяти оптимальної координації дій держав-членів, здійснюваних у ході розслідувань і заходів для кримінального переслідування, що торкаються території декількох з них. При цьому, спеціально зазначалося в документах ЄС, у повному обсязі повинні поважатися основні права і свободи особи.

Європейські закони визначають структуру Євроюсту, порядок його роботи, сфери діяльності та його завдання:

a) ініціювати та координувати кримінальні переслідування, що їх провадять компетентні національні органи, особливо щодо злочинів проти фінансових інтересів ЄС;

b) зміцнювати судову співпрацю, зокрема через розв’язування конфліктів юрисдикцій та через близьку співпрацю з європейською судовою мережею.

Європейські закони також визначають умови залучання Європейського Парламенту та національних парламентів держав-членів до оцінювання діяльності Євроюсту. Призначенням Євроюсту визначено надання допомоги зусиллям держав-членів ЄС по розслідуванню найбільш небезпечних злочинів і координація їх практичних дій в цій області, головним чином, на етапі попереднього розслідування. У задачі Євроюсту входить надання звернень до компетентних органів держав-членів ЄС з запитами про порушення кримінальних справ і залучення до відповідальності по фактах конкретних злочинів, із запитами про створення об’єднаних слідчих бригад і т. ін.¹⁸

Євроюст покликаний також надавати інформаційну підтримку здійснюваним розслідуванням і заходам переслідування. Він може запитувати, одержувати, зберігати, обробляти і передавати компетентним службам дані, що мають значення для розкриття злочинів, у тому числі дані особистого характеру про обвинувачуваних, потерпілих і свідках. З метою забезпечення у роботі Євроюста високої компетентності і належного професіоналізму склад цього органа комплектується з посадових осіб правоохоронних установ усіх країн Європейського Союзу, по одному від кожної країни. У тексті рішення зазначені особи позначені терміном «національні члени».

Оскільки слідчі функції в різних країнах Європейського Союзу покладені на представників різних відомств і навіть галузей влади, у тому числі судової (наприклад, «слідчі судді» і «слідчі камери» апеляційних судів у Франції), державам дозволяється за своїм розсудом призначати прокурорів, суддів або офіцерів поліції, як національних членів Євроюсту. Кожен національний член Євроюсту вправі мати одного помічника. У разі потреби за згодою колегії Євроюсту, національному члену може бути дозволено мати декількох помічників, один з таких помічників національного члена може служити його заступником. Для полегшення функціонування Євроюсту угоди ЄС передбачають створення при цьому органі інституту національних кореспондентів, яких призначають держави-члени ЄС.

Статус національних членів Євроюст регулюється нормами національного права держав-членів, від яких вони призначені. Термін повноважень національного члена визначається державою ЄС, яка його висунула. Тривалість цього терміну повинна бути такою, щоб забезпечувати можливість для нормального функціонування Євроюст. Кожна держава-член ЄС визначає характер і обсяг судово-правових повноважень, що надаються національному членові від цієї держави в межах його власної території. У відповідності зі своїми міжнародними зобов’язаннями держава-член також визначає, які дії управомочений робити його національний член стосовно закордонних органів юстиції. Держава-член повідомляє про своє рішення Євроюст, а також Генеральний секретаріат Європейської Ради для того, щоб останній проінформував про нього інші держави-члени. Повідомлення спрямовується одночасно з призначенням національного члена і, при необхідності, у будь-який інший час. Інші держави-члени зобов’язуються зі своєї сторони схвалити і визнати прерогативи національного члена, у такий спосіб установлені, за умови, що вони відповідають міжнародним зобов’язанням.

Будь-яка інформація, що є предметом взаємних обмінів між Євроюстом і державами-членами ЄС, включаючи клопотання, повинна передаватися через відповідного національного члена. Для реалізації цілей Євроюст його національні члени мають право доступу до інформації, що утримується в національному реєстрі судових справ або будь-якому іншому реєстрі «своєї» держави ЄС. Дана правомочність реалізується ним на тих же умовах, що передбачені національним правом даної держави для прокурорів, суддів або офіцерів поліції з аналогічними прерогативами. Національний член Євроюсту може вступати в безпосередні контакти з компетентними органами своєї держави. У ході здійснення своїх функцій національний член при необхідності повинний указувати, що він діє у виконання судово-правових прерогатив, що надані йому власною державою відповідно до угод ЄС. Національні члени Євроюсту уповноважені без попереднього дозволу здійснювати один з одним або з компетентними органами своїх держав-членів обмін будь-якою інформацією, що необхідна для виконання задач, що стоять перед ними¹⁹.

У Євроюсті діє Колегія, що складається з усіх національних членів Євроюсту, кожен член має на ній один голос. Колегія приймає рішення з власної правоохоронної компетенції більшістю в двох третин голосів. Порядок прийняття колегією інших рішень визначається внутрішнім регламентом.

Інститут національних кореспондентів має особливо важливе значення в сфері боротьби з тероризмом. Відносини між національним кореспондентом і компетентними органами держав-членів регулюються національним правом. Національні кореспонденти здійснюють свою діяльність у межах території держави-члена, що них призначило. У якості національного кореспондента може виступати контактний пункт Європейської інформаційної мережі в області правосуддя у конкретній країні. Зв’язки між національним членом Євроюсту та національним кореспондентом, не перешкоджають національному члену вступати в безпосередні взаємини з компетентними органами своєї держави.

На підставі проекту, що був попередньо й одноголосно схвалений колегією, Рада затверджує внутрішній регламент Євроюсту. Щодо правил внутрішнього регламенту Євроюсту, що стосується обробки даних особистого характеру, Рада перед ухваленням рішення проводить консультацію з загальним контрольним органом. Правила внутрішнього регламенту з питань обробки даних особистого характеру можуть затверджуватися окремим рішенням Ради. Євроюст фінансується з загального бюджету Європейського Союзу. Виключенням служать витрати на виплату платні і винагород національним членам і їх помічникам. Ці витрати відносяться на рахунок держав-членів, що призначили зазначених осіб.

Компетентним органам держав-членів акти ЄС приписують обов’язок робити взаємний обмін інформацією з Євроюстом. При цьому констатується, що правила, згідно яким здійснюється даний обмін, повинні поважати інтереси, пов’язані з функціонуванням системи кримінального переслідування, і сприяти реалізації цих інтересів. Компетентні органи держав-членів можуть робити з Євроюстом обмін будь-якою інформацією, необхідної для виконання задач останнього²⁰.

При цьому, йдеться у рішенні Ради ЄС, компетенція Євроюсту не повинна перешкоджати Співтовариству в реалізації наявних у нього повноважень по захисту власних фінансових інтересів. Вона не торкається існуючих конвенцій і угод, зокрема, Європейської конвенції про взаємну правову допомогу по кримінальних справах, підписану в рамках Ради Європи в Страсбурзі 20 квітня 1959 р., і Конвенції про взаємну правову допомогу по кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу, прийняту Радою 29 травня 2000 р., а також протоколу до неї, прийнятому 16 жовтня 2001 р.

У ході здійснення розслідувань і заходів для кримінального переслідування, що стосуються двох і більш держав-членів ЄС і проведених по фактах злочинних діянь, відносяться до видів тяжкої злочинності, у тому числі, організованої, перед Євроюстом ставляться наступні цілі:

а) розвивати і поліпшувати координацію між компетентними органами держав-членів у відношенні дій по розслідуванню і кримінальному переслідуванню, які вони проводять на своїй території, з урахуванням будь-якого запиту, що надійшов від компетентного органа одного з них, а також будь-якої інформації, наданої компетентним органом на підставі розпоряджень, виданих відповідно до установчих договорів;

b) зміцнювати співробітництво між компетентними органами держав-членів, зокрема, шляхом сприяння міжнародної правової допомоги і виконанню запитів про видачу;

с) підтримувати іншими способами зусилля компетентних органів держав-членів з метою підвищення ефективності розслідувань, що починаються ними, і заходів для кримінального переслідування.

На підставі запиту, що надійшов від компетентного органа держави-члена, Євроюст може також надавати підтримку розслідуванням і мірам кримінального переслідування, коли вони торкаються і лише одну державу-член ЄС або яку-небудь із третіх держав – за умови, що з нею була укладена угода про співробітництво, або якщо маються особливі обставини, при яких надання такої підтримки становить важливий інтерес. На підставі запиту, що надійшов від компетентного органа держави-члена або від Європейської Комісії, Євроюст може, крім того, надавати підтримку розслідуванням і мірам кримінального переслідування, що запроваджуються одним з держав-членів Співтовариства.

Основна сфера компетенції Євроюсту включає в себе:

а) види злочинних діянь і правопорушень, у відношенні яких у конкретний момент часу компетенцією наділений Європол;

b) наступні види злочинних діянь:

– злочинність у сфері інформаційних технологій;

– шахрайство і корупція, а також будь-яке карне правопорушення, що зазіхає на фінансові інтереси ЄС;

– відмивання доходів від злочинної діяльності;

– екологічна злочинність;

– участь у злочинній організації;

с) інші правопорушення, що зроблені у взаємозв’язку із вказаними вище видами злочинних діянь і правопорушень.

У відношенні інших видів злочинних діянь і правопорушень, Євроюст як доповнення до основної сфери його компетенції може в рамках своїх цілей і при наявності запиту від компетентного органа держави-члена зробити йому підтримку в проведенні розслідувань або мір карного переслідування.

У залежності від характеру злочинної діяльності і масштабів проведених розслідувань Євроюст може здійснювати свої задачі двома способами: як через окремих національних членів, так і в рамках колегії (усі національні члени). У ході практичного здійснення своїх задач Євроюст повинний указувати, яким способом він діє: за допомогою одного або декількох національних членів, або ж в особі колегії. Таким чином, у діяльності цього органа Європейського Союзу, сполучаться індивідуальний і колективний засади.

Коли Євроюст діє за допомогою своїх національних членів, він:

а) може клопотатися перед компетентними органами зацікавлених держав-членів про те, щоб вони розглянули можливість проведення наступних заходів:

– почати розслідування або приступити до кримінального переслідування по фактах здійснення конкретних діянь;

– визнати, що з числа зацікавлених держав-членів яка-небудь одна краще інших здатна провести розслідування або кримінальне переслідування по фактах здійснення конкретних діянь;

– скоординувати дії, здійснювані компетентними органами зацікавлених держав-членів;

– створити об’єднану слідчу бригаду на підставі джерел права, що регулюють співробітництво держав-членів у даній області;

– надати йому будь-яку інформацію, що необхідна для виконання задач, що коштують перед Євроюстом;

b) забезпечує взаємне інформування компетентних органів зацікавлених держав-членів про відомих йому розслідуваннях і заходах кримінального переслідування;

с) сприяє компетентним органам держав ЄС на їхнє прохання з метою забезпечити як можна більш погоджений характер розслідувань і заходів кримінального переслідування;

d) надає свою підтримку зусиллям, спрямованим на поліпшення співробітництва між компетентними органами держав-членів;

е) взаємодіє з Європейською інформаційною мережею в області правосуддя і консультується з нею, у тому числі, шляхом використання і сприяння підвищенню якості наявних в даної мережі бази даних і документації²¹;

f) робить допомогу в проведенні розслідувань і заходів кримінального переслідування, що здійснюються компетентними органами одної з держав ЄС;

g) здійснювати передачу запитів про правову допомогу, у випадках, коли:

– вони виходять від компетентного органа одного з держав-членів;

– у них йдеться про розслідування або кримінальне переслідування, які даний орган здійснює по конкретній справі;

– вони вимагають утручання з боку Євроюст із метою координації вжитих дій.

Якщо компетентні органи зацікавленого держави-члена вирішать не починати конкретних мір відповідно до запиту, переданого Євроюстом, то вони повинні сповістити Євроюст про своє рішення і вказати причини, на яких воно ґрунтується. Вимога мотивації рішення не є обов'язковим у відношенні випадків, якщо компетентні органи не в змозі її надати через наступні обставини:

– можливість заподіяння збитку істотним національним інтересам в області безпеки;

– можливе створення перешкод нормальному ходові проведених розслідувань;

– виникнення погрози для безпеки приватних осіб.

Задачі Євроюсту, здійснювані їм у форматі колегії, є майже аналогічними. У той же час задля реалізації своїх цілей Євроюст діє у форматі колегії відповідно при наявності якої-небудь з таких обставин:

– якщо у відношенні конкретної справи, що знаходиться у виробництві Євроюсту, з відповідним проханням звернулися один або кілька зацікавлених національних членів;

– коли заходи, що починаються в ході розслідування або кримінального переслідування, мають значення для ЄС в цілому або здатні торкатися інтересів інших держав-членів, крім тих, котрі безпосередньо втягнуті у зазначені заходи;

– якщо виникає проблема загального характеру, пов’язана з реалізацією цілей Євроюсту;

– у спеціальних випадках, передбачених положеннями рішення про створення Євроюсту.

Для реалізації своїх цілей Євроюст здійснює обробку даних особистого характеру автоматизованим шляхом або через складені вручну систематизовані досьє. Угодами ЄС також створено режим привілейованих відносин між Євроюстом і Європейською інформаційною мережею в області правосуддя, заснованої актом 98/428/JAI. У цьому зв’язку потрібно вжити необхідних заходів по захисту цих даних. Рівень захисту повинний щонайменше відповідати тому, що випливає з застосування принципів Конвенції про захист приватних осіб у відношенні автоматизованої обробки даних особистого характеру, підписаної в рамках Ради Європи в Страсбурзі 28 січня 1981 р., і наступних змін до даної Конвенції, зокрема, протоколу від 8 листопаду 2001 р.

Євроюст має уповноваженого по захисту даних, ним є один із членів персоналу Євроюсту, якого спеціально призначають для виконання відповідних обов’язків. У ході своєї діяльності по захисту даних уповноважений підлеглий безпосередньо колегії Євроюст і при здійсненні своїх функцій він уповноважений не одержувати указівок від кого б те ні було. Дані особистого характеру, оброблювані в рамках Євроюсту, можуть зберігатися їм лише доти, поки це необхідно для реалізації його цілей. При обробці даних особистого характеру відповідно до дійсного рішення Євроюст, а також кожна з держав ЄС у тій мері, у який воно має доступ до даних, переданих через Євроюст, повинні забезпечити захист цих даних від випадкового або неправомірного їхнього руйнування, від випадкової втрати або розголошення, від несанкціонованих змін або доступу, а також від будь-якого іншого несанкціонованого способу обробки даних.

Щоб поліпшити гарантії і контроль за Євроюстом у відношенні правильності обробки їм даних особистого характеру, був створений загальний контрольний орган. Загальний контрольний орган з незалежним статусом на засадах колегіальності він здійснює контроль за діяльністю Євроюсту, цей контроль покликаний забезпечити дотримання в процесі обробки даних особистого характеру вимог мандату Євроюсту. Для виконання зазначених задач загальний контрольний орган вправі одержувати необмежений доступ до усім досьє, у яких обробляються дані особистого характеру.

З урахуванням складу Євроюсту зазначений орган комплектується із суддів або (у випадку, коли це випливає з конституційної системи або національних умов держав-членів) з інших осіб, що виконують еквівалентні функції і наділених достатнім ступенем незалежності. Призначення провадиться терміном не менш, ніж 18 місяців. Відкликання здійснюється відповідно до принципів, що регулюють порядок відкликання у внутрішньому праві держави ЄС, що призначила відповідну особу, про це повідомляються Генеральний секретаріат Європейської Ради та Євроюст²².

Загальний контрольний орган складається з 3 постійних членів і із суддів ad hoc. Призначений державою-членом суддя стає постійним членом органу за рік до того, як його держава займе посада Голови Ради, і займає цю посаду протягом одного року і 6 місяців. Функції голови загального контрольного органа виконує суддя, призначений державою, що займає посаду Голови Європейської Ради. Загальний контрольний орган представляє Європейській Раді щорічну доповідь. Повноваження загального контрольного органа не можуть обмежувати повноважень національних судів або перешкоджати звертанню до них з позовами.

Євроюст встановлює і підтримує тісне співробітництво з Європолом у тій мері, у який це необхідно для виконання їм своїх задач і досягнення своїх цілей, і з урахуванням потреби не допускати марного дублювання в роботі один одного. Евроюст встановлює і підтримує тісне співробітництво з Європейським відомством по боротьбі із шахрайством (OLAF) яке не було розформовано після створення Євроюсту. У цьому зв’язку OLAF може бути притягнутий до роботи Євроюсту в області координації розслідувань і заходів для кримінального переслідування, у сфері захисту фінансових інтересів ЄЄ. Для реалізації своїх цілей Євроюст може встановлювати зв’язки і робити обмін відомостями, що не мають оперативного характеру, з іншими інстанціям, у тому числі, з міжнародними організаціями. Євроюст може робити взаємний обмін будь-якою інформацією, необхідної для виконання його задач, з компетентними установами, що діють на підставі правил, виданих у ході застосування установчих договорів; міжнародними організаціями або установами; органами третіх держав, у компетенцію яких входить здійснення розслідувань і кримінального переслідування.

Питання організації і функціонування Євроюсту покладені на його колегію. З числа національних членів колегія обирає Голову і, при необхідності, може обрати також не більш двох його заступників голови, що має затверджуватися Європейською Радою. Голова здійснює свої обов’язки від імені колегії й у рамках її повноважень. Термін повноважень голови складає три роки, він може бути обраний повторно один раз. Він керує роботою колегії і контролює діяльність адміністративного директора по поточному управлінню. Внутрішній регламент Євроюсту установлює перелік випадків, при яких рішення або дії голови мають потребу в попередній згоді колегії або вимагають доповіді їй.

Євроюст користується допомогою секретаріату, очолюваного адміністративним директором. У відношенні власного персоналу Євроюст виступає як орган, уповноважений вести самостійну кадрову політику. Адміністративний директор Євроюсту призначається одноголосним рішенням колегії. Термін повноважень адміністративного директора складає п’ять років, допускається повторне обрання на цю посаду. На адміністративного директора покладаються обов’язки по поточному керуванню Євроюстом, а також по керуванню його персоналом; цю діяльність адміністративний директор здійснює під контролем голови. На членів персоналу Євроюсту, зокрема, з питань їхнього прийому на роботу і правового статусу, поширюється своя дія загальних регламентів і правил щодо служби співробітників Європейських співтовариств.

Голова Євроюсту щороку від імені колегії в писемній формі звітує перед Радою про діяльність і про поточне управління Євроюстом, у тому числі про керування бюджетними коштами. У цьому зв’язку колегія підготовляє щорічну доповідь з інформацією про діяльність Євроюсту і про виявлені в ході неї проблеми, що стоять перед кримінальною політикою у ЄС. У зазначеній доповіді Євроюст може, крім того, висувати пропозиції, спрямовані на удосконалювання механізму співробітництва в області правосуддя по кримінальних справах. Голова Європейської Ради щорічно направляє Європейському парламентові доповідь про роботу, проведеної Євроюстом, а також доповідь про діяльність загального контрольного органа.

Для України особливий інтерес представляють норми європейського права, присвячені співробітництву Євроюсту із «третіми державами» (тобто з державами, що не входять у Союз), і їх правоохоронними установами. Подібні угоди ухвалюються, як правило, з країнами-кандидатами на вступ у ЄС і іншими країнами, з якими були досягнуті конкретні домовленості. Правовою основою цього співробітництва можуть служити міжнародні договори (угоди про співробітництво), які Євроюст уповноважений підписувати з закордонними партнерами. Сьогодні, на жаль, компетентні органи України не проявляють активності щодо укладання відповідних угод. Але не виключене, що подібна угода рано або пізно буде підписана між Євроюстом і з Україною (або з відповідними відомствами нашої країни). Через триваючий ріст міжнародної злочинності актуальність такого кроку не викликає сумнівів.

57. Причини і цілі створення консультативних органів Європейського Союзу, особливості їх правового статусу. Основні і допоміжні консультативні органи. Правове роложення Економічного і соціального комітету і Комітету регіонів.

Экономический и социальный комитет – один из органов Европейского союза, судьба которого сложилась менее счастливо, чем у многих других. Он был задуман и создан еще Римскими договорами 1957 г. как чисто консультативный орган. Главное его иазначение заключалось в том, чтобы дать возможность выявлять и выражать интересы трех важных слоев населения: предпринимателей, работников и власти. Дискуссии на таком форуме, как Экономический и социальный комитет, призваны способствовать выработке совместных докладов, выводов и проектов по проблемам, затрагивающим эти группы населения. Все разработки Комитета с самого начала носили рекомендательный характер. Именно в таком качестве они направляются в Комиссию и Совет министров.

Собственно говоря, идея создания Экономического и социального комитета не нова, да и родилась она не в сообществах. Примерно в пяти-шести государствах – членах Европейского союза давно уже существуют и достаточно активно действуют аналогичные структуры («тройственные комиссии» и т.п.), состоящие из представителей различных групп населения и призванные выражать интересы этих групп по проблемам экономического и социального развития (подобная комиссия отсутствует, однако, в такой стране, как Германия). Сложилось понятие «триединого союза», объединяющего власти, предпринимателей и работников.

Экономический и социальный комитет с самого начала и до последнего времени действует лишь в ЕЭС и Евратоме. В ЕОУС его нет по той простой причине, что там еще ранее был образован и ныне сохраняется как самостоятельный орган Консультативный комитет. Никакого слияния комитетов не произошло. Вероятнее всего, причина этого коренится в той не очень значительной роли, которая отведена им в соответствии с учредительными договорами. Практика не «поправила» исходные документы и, более того, подтвердила определенную второстепенность Экономического и социального комитета ЕЭС и Евратома, равно как и Консультативного комитета ЕОУС.

В составе Экономического и социального комитета в настоящее время насчитывается 220 членов. Это число членов Комитета распределяется между государствами-членами с помощью «ключа», каковым является численность населения той или иной страны. В соответствии с этим «ключом» четыре наиболее крупные страны – Германия, Великобритания, Франция и Италия – направляют в Комитет по 24 члена; Испания – 21 члена; еще одна четверка: Бельгия, Греция, Голландия и Португалия – по 12; Австрия и Швеция – по 11; Дания, Финляндия и Ирландия – по 9; Люксембург – 6 членов.

Все члены Комитета назначаются правительствами государств-членов, а затем утверждаются Советом министров Европейского союза. При этом каждое национальное правительство представляет список, содержащий вдвое больше кандидатов, чем количество мест, отведенных представителям соответствующего государства в Комитете. Задача Совета министров состоит в том, чтобы отобрать из этих кандидатов членов Комитета по установленным квотам. Члены Комитета назначаются сроком на четыре года с правом быть вновь назначенными после истечения этого срока.

По своему статусу Экономический и социальный комитет существенно отличается от других органов Европейского союза. Он достаточно автономен. Заседания Комитета могут созываться не только по инициативе Совета и Комиссии, но и по его собственной инициативе – чаще всего по проблемам, его интересующим. На аналогичных началах действует Консультативный комитет ЕОУС.

Что же такое консультативное^ Комитета? Если исходить не только из учредительных договоров, но и из практики, то можно сказать следующее. Это, разумеется, прежде всего высказывание Комитетом своего мнения институтам сообществ. Кроме того, особую роль играет прямая и обратная связь с представляемыми группами, что бесспорно в какой-то степени предопределяет формирование общественного мнения. В оценках, анализах, предложениях Комитет отражает также связи с политическими организациями и группировками.

В определенной мере можно провести сопоставление Экономического и социального комитета (а также Консультативного комитета) с трехсторонними комиссиями (труд – капитал – государство) в государствах – членах Европейского союза. По сути дела это институт социального партнерства на уровне Европейского союза.

Установлено, что консультации подразделяются на обязательные и факультативные. Совет или Комиссия в обязательном порядке консультируются с Экономическим и социальным комитетом во всех случаях, предусмотренных в Договоре. Отсутствие такой обязательной консультации означает серьезное процедурное нарушение и может привести к тому, что в случае спора Суд европейских сообществ может объявить соответствующий акт Совета или Комиссии недействительным. Что касается факультативных консультаций, то формально они необязательны. Но на практике по своему значению они нередко мало чем отличаются от обязательных. Не случайно сфера таких консультаций расширяется.

В Маастрихтском договоре сохранены и обязательные, и факультативные консультации, которые проводятся с Комитетом как Советом, так и Комиссией. Указано на то, что эти институты в случае необходимости консультируются с Комитетом. Особенно важно положение о том, что Комитет высказывает свое мнение по собственной инициативе, если считает такую свою акцию уместной (ст. 198). Амстердамский договор ввел консультации Европарламента с Экономическим и социальным комитетом в официальные рамки.

После вступления в силу Маастрихтского договора должен быть образован Комитет регионов. В Договоре о нем сказано очень немного. Предусмотрено, что Комитет регионов разработает свой устав, который подлежит утверждению Совета. Вместе с тем на основе анализа региональной политики и тех трех статей, которые отведены Комитету регионов в Маастрихтском договоре (ст. 198 «а» – 198 «с»), а также в Амстердамском договоре, можно сказать следующее.

Комитет регионов задуман как консультативный орган и в этом качестве сходен с Экономическим и социальным комитетом. Его назначение состоит в том, чтобы консультировать Совет и Комиссию. Это должно делаться, во-первых, в случаях, предусмотренных Договором, а во-вторых, когда один из двух названных институтов сочтет консультацию необходимой. Формальных критериев консультации Договор не содержит, но определенный порядок установлен.

Если Совет или Комиссия сочтет необходимой консультацию, Комитету регионов устанавливается срок для ее проведения. Он не может быть меньше месяца со дня получения председателем Комитета соответствующего уведомления. Смысл данной нормы состоит не столько в том, чтобы ускорить получение заключения Комитета, сколько в возможности для Совета или Комиссии действовать в связи с поставленным вопросом, не ожидая более установленного срока ответа от Комитета регионов.

Между обоими консультативными органами – Экономическим и социальным комитетом и Комитетом регионов – устанавливается определенная взаимосвязь. В том случае, если Комитет регионов проявит заинтересованность в заключении или мнении Экономического и социального комитета (в порядке консультации), последний вправе быть информирован об этом. Но простой информацией дело не ограничивается. Если Комитет регионов найдет, что затрагиваются региональные интересы, он вправе принимать собственное заключение по данному вопросу.

Важно иметь в виду, что Комитет регионов конструируется отнюдь не как пассивный орган, действующий только по запросу Совета или Комиссии. Он наделяется широкой инициативой как в постановке вопросов, так и в принятии собственных заключений и мнений, если сочтет это необходимым. Как и в других случаях, заключение (мнение) Комитета регионов должно направляться в Совет или Комиссию вместе с протоколом обсуждения.

Комитет регионов рассматривается как неправительственный орган. Он должен состоять из представителей региональных и местных органов (земель ФРГ, провинций Италии и Испании и др.). Число членов Комитета регионов от стран неодинаково. В решении этого вопроса за основу взят «ключ» формирования Экономического и социального комитета. Но в отличие от Экономического и социального комитета в Комитете регионов наряду с членами назначается равное им число кандидатов в члены.

Как члены, так и кандидаты в члены Комитета регионов назначаются Советом сообществ, но предложения представляются государствами-членами. Решения по этому поводу Совет принимает единогласно. Срок, на который назначается состав Комитета регионов, – четыре года; однако ограничений для последующего переназначения нет.

Члены Комитета регионов, подобно членам Экономического и социального комитета, не связаны какими-либо обязательными инструкциями ни своих правительств, ни других учреждений – общегосударственных и региональных. При исполнении своих обязанностей они полностью независимы и призваны действовать «в общих интересах Сообщества». Как установил Амстердамский договор, члены Комитета регионов не могут быть одновременно депутатами Европарламента.

Учреждение Комитета регионов, судя по всему, отразило стремление по возможности полнее учитывать в деятельности Совета и Комиссии сообществ условия и запросы регионов. Это еще один орган, назначение которого состоит в том, чтобы заранее выявлять и регулировать существующие различия в жизни государств-членов и сообществ в целом. Надо сказать, что проблемы экономического и социального сближения регионов по-прежнему остаются центральными в процессе интеграции. Они далеко еще не решены даже после формирования единого внутреннего рынка в рамках сообществ.