1.Педагогічна психологія- галазь психології , яка вивчає закономірності психічної діяльності людини у процесі розвитку і саморозвитку, виховання і самовиховання, навчання і самонавчання.Отже, педагогічна психологія досліджує загальні психологічні закономірності формування особистості за цілеспрямованого здійснення педагогічного процесу, його вікову та індивідуальну специфіку, вплив на його перебіг різних чинників.

Об'єкт педагогічної психології: людина та її життєвий шлях.

Отже, педагогічна психологія вивчає: закономірності розвитку психічних властивостей і якостей особистості; психологічні закономірності та індивідуальні відмінності в оволодінні знаннями, уміннями і навичками; закономірності формування у школярів творчого мислення (здібностей), становлення особистості; спричинені навчанням і вихованням зміни у психіці дитини, формування психічних і особистісних новоутворень.

Структура: психологія навчання, виховання , педагогычноъ дыяльносты та особистосты вчителя.

2.Розкрити суб’єктні відношення, які характеризують предмет педагогічної психології.

Найважливішою особистісною і професійною рисою вчителя є любов до дітей, бажання працювати і спілкуватися з ними, самовдосконалюватися, саморозвиватися, без чого неможлива ефективна педагогічна діяльність. Тому, як стверджував К.Д. Ушинський, вчитель живе доти, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися, у ньому помирає вчитель.

Синдром емоційного вигоряння проявляється сильніше у професійно непридатних вчителів. Якість опірності йому залежить від індивідуальних психофізіологічних і психологічних особливостей, що значною мірою зумовлюють і синдром вигорання.

Суб'єкт-суб'єктна взаємодія в педагогічній діяльності

Вчитель завжди діє як більш освічений, зрілий, відповідальний партнер учня. Ця відмінність виявляється навіть поза межами його професійної ролі. Із психолог о педагогічного погляду абсолютна рівність позицій між ними і небажана, оскільки неминуче призведе до негативних наслідків: панібратського, фамільярного ставлення учнів до вчителя, формування у них завищених, неадекватних самооцінок і рівнів домагань, відсутності поваги до авторитету і життєвого досвіду дорослих.

У педагогічному процесі недопустимо маніпулювати учнем, тобто незрілою, недосвідченою людиною, яка ще не знає своїх прав. Учня не можна змусити бути активним, навчити відповідати за свої вчинки і себе загалом, виявляти ініціативу тощо. Вчитель повинен надавати йому можливість самореалізуватися у навчальному процесі, сформувати у собі механізм самоуправління і саморегуляції, актуалізувати потребу в особистісному творенні власних цілей, усвідомленні засобів, дій, рефлексії, самоконтролю.

У кожній педагогічній ситуації рівень об'єктності та суб'єктності різний. У навчальній діяльності виникне чимало моментів, які потребують від учня обмеження активності, підкорення, вміння прийняти свою об'єктність як необхідність, дотримуватися запропонованої вчителем логіки поведінки.

3. Виникнення і розвиток педагогічної психології.

Переломним моментом в дослідженні дитячого розвитку була праця В. Прейєра "Душа дитини" (1881), в якій вперше проаналізовано розвиток органів чуттів, моторики, волі, мовлення та запропоновані методики вивчення дитинства.Як самостійна наука, педагогічна психологія почала формуватися з середини XIX ст.. Значний внесок у її становлення здійснили П.Д. Юркевич (1827-1874),який розвивав ідеї гуманізму, О.Ф. Лазурський (1874-1917) як засновник природного експерименту (комплексна взаємодія систематичного спостереження та лабораторного експерименту), автор понять "екзопсихіки" (стосунки особистості з навколишньою дійсністю), "ендопсихіки" (внутрішні механізми особистості, які поєднують характер, обдарованість, темперамент), та П.Ф. Каптерев (1849-1922) - автор терміна "педагогічна психологія".

Як наслідок, наприкінці XIX ст. виокремилися основні тенденції в розвитку педагогічної психології:

1) комплексна розробка проблем психічного розвитку дітей, їх навчання та виховання, професійної діяльності вчителя (Н.Х. Вессель, 1837-1906; П.Ф. Каптерев, П.Д . Юркевич, П.Ф. Лесгафт та ін.);

2) самостійне формування окремих розділів педагогічної психології, зокрема психології навчання: "Психологія виховання" (1910) (Г. Лебон, 1841-1931); психології виховання: "Експериментальна дидактика" (1903) (В.А. Лай,1862-1926).

Праці вітчизняних і зарубіжний учених, які видавалися до 1917р., відзначаються яскравістю та оригінальністю думок, однак їх цінність згодом на тривалий час була невиправдано поставлена під сумнів.

Й.Ф. Гербарт Мистецтво виховувати набувається в повсякденній педагогічній діяльності. Метою виховання є також формування в дітей доброчинності. Запропонував термін "виховуюче навчання". Розробив засоби морального виховання, наприклад: потрібно встановлювати чіткі правила поведінки, "хвилювати" душу дитини схваленням та зауваженням, підтримувати в ній "спокій і ясність" тощо. Вихідними основами навчання є інтереси.

Сковорода.Розробляв психологічні та адміністративні способи управління гімназіями та університетами, принципи і методи навчання в них. Автор "Риторики" (1748)._М. І. Новиков (1744-1818). Метою виховання є формування активної доброчинної особистості. Розробляв методи виховання, зокрема особистий приклад, моральні вправи. Прихильник ідей народності виховання, рівноправних стосунків з дітьми.

Д.Ф. Ніколенко (1900-1993). Вивчав особливості розуміння дітьми молодшого шкільного віку наукових понять, психологію вольової діяльності, психологію комічного. Значний творчий доробок присвячений психології вчителя

Л.В. Занков (1901-1977). Досліджував особливості пам'яті, мислення, мовлення, співвідношення навчання і розвитку. Ввів поняття "діти із затримкою розумового розвитку".

С.Д. Максименко (нар. 1941). Проблеми психології навчання і психології морального виховання. Прихильник упровадження методів психолого-педагогічного дослідження в практику роботи вчителя. Організатор психолого-педагогічної науки. Автор праць "Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження